КРАЩЕ ГІР МОЖУТЬ БУТИ ТІЛЬКИ ГОРИ…

Літо — пора відпусток. Куди ж вирушити, щоб отримати нові незабутні враження, та ще й щоб ці враження були не занадто обтяжливі для сімейного бюджету? Відомі курорти цього року пропонують ціни, котрі для громадян, навіть середніх статків, занадто «кусючі». Та й не всі полюбляють ліниво ніжитися на сонечку і цілий день лише спати і їсти. Є серед нас романтики, котрі прагнуть більш активного відпочинку. І саме такі люди — наші земляки, працівники підприємства «Новофармбіосинтез» — погодилися поділитися своїми враженнями від походу у Карпатські гори.
ПРОГНОЗИ БУЛИ НЕВТІШНІ…
Погодні прогнози в Інтернеті найближчим часом віщували дощі і грози на Івано-Франківщині, але відчайдухи з «Новофарму» зібралися в дорогу, все ж таки з надією на добру погоду, в похід по Чорногірському хребту.
З кожним походом (а цього року вони вирушили в гори вже вчетверте) досвід підказував, що з екіпірування треба придбати, як одягатися. Кожному, хто хоче випробувати себе і друзів у такому поході, згодяться черевики з товстою підошвою або — кросівки, бажано дві пари, бо взуття може намокнути чи порватися. Захопіть ще головний убір, теплий светр, водонепроникну куртку чи плащ. Треба, щоб обов’язково були закриті руки і ноги, бо при сильному вітрі сонце дуже обпікає шкіру. Не завадить прихопити і рукавички: і від опіків, і щоб не поранити руки об каміння. Наші екстремали всі рюкзаки зважували на вагах, щоб все було відповідним — дівчатам по 12-15 кг, а хлопцям — по 15-17 кг.
У рюкзаки прихопили сухі продукти, курагу, горішки, ізюм, трохи води, консерви, каші. Один казанок — для каші і супу, а другий — для приготування окропу на чай. Взагалі в горах рекомендують вживати саме чай і ще кисіль, який добре зігріває в холодну пору. Обов’язково потрібно захопити аптечку, де має бути протиопікова мазь, антибіотики і всі найнеобхідніші у поході ліки. Чашка, тарілка і ложка має бути з легкого металу, аби не додавати ваги рюкзаку.
В Івано-Франківську були вже о 7 ранку. І з першої хвилини відчули гостинність місцевих мешканців. Підійшов водій мікроавтобусу і запропонував свої послуги.
До турбази «Заросляк» біля підніжжя гір добралися за півтори години. Деякі члени команди вже не вперше були в горах, тому вирішили обійтися без провідника, та й зекономити хотіли, отже, перекусили, помолилися в місцевій капличці і рушили в дорогу.
ПЕРШИЙ ДЕНЬ — ПІДКОРЕННЯ ГОВЕРЛИ
Перший день — підкорення Говерли (2061 м.н.р.м.), найвищої гірської вершини нашої країни. Чим ближче до верхівки, тим прохолодніше повітря. За метрів 100 піднявся сильний вітер, стало так холодно, що одягали на себе все, що було, аби хоч трохи зігрітися.
І от вже підкорений перший двотисячник на маршруті. На вершині горлали і раділи від задоволення, що нарешті таки досягли поставленої мети. Нафотографувавшись, спустились в долину в напрямку гори Петрос. Втомлені і виснажені почали готуватися на ніч. Розбивали палатки, готували нехитру їжу на вогнищі і милувалися, як сонце сідало за вершину. Вночі йшов дощ, був поривчатий вітер, але, впевнені в міцності палаток, втомлені, — позасинали і міцно спали цілу ніч.
Зранку — сонце, виблискує діамантово роса на траві. Швиденько поснідали і почали збиратися в дорогу. На шляху — другий двотисячник Карпат — гора Петрос (2020 м.н.р.м.). Мальовнича дорога йшла через полонину Скопеська, де можна було відпочити, набрати холодної джерельної води. Крутий підйом долали, тримаючись за каміння або за гілляччя, що траплялося на шляху. Важко, фізично виснажливо, але яка бадьорість, скільки емоцій та майже дитячої щирої радості — за цим всім втома швидко минає. Підкоривши другу вершину, всі були просто щасливі — а таки змогли!
На вершині стояла каплиця, яка була зруйнована полум’ям, певно від удару блискавки, а її дзвіницю знесло сильним вітром і, на жаль, вона лежала осторонь. Зустріли групу хлопців з воєнно-морських сил, вони також тільки зійшли на вершину з боку Закарпаття.
ТУТ НЕМОЖЛИВО НЕ ЗАСТАТИ ДОЩУ
Спускалися всі разом, допомагаючи один одному. Трохи намочив дощ. Взагалі, на Чорногорі не можливо не застати дощ — протягом всього маршруту він все одно застане. Прийшли в табір, де й ночували до цього. І це була друга ніч в долині між горами Петросом та Говерлою.
Третій день мали пройти небагато, лише три гори, спуститися на озеро і повернутися на турбазу «Заросляк». Але ж дуже хотілося пройти весь маршрут, всю Чорногору. Любов до гір, захоплення ними і цікаві розповіді залучили до нашої команди і людей з інших колективів. Цього разу в її складі був ще представник Укрсоцбанку, Нафтобазу, і, навіть, старшокласниця з міської гімназії.
Переважна частина членів команди — це молоді і відчайдушні люди, тому було прийнято рішення ризикнути і пройти весь маршрут. Отже, прокинувшись на третій день та поснідавши, рушили в дорогу. Другий раз Говерлу підкоряти не стали, а здійснили траверс (обхід гори), півтора кілометри. Йшли вузькою стежиною, а внизу відчайдухів намагалася настрахати глибока прірва. Та хіба ж таких ентузіастів злякаєш?
Наступна гора Брескул (1950 м.н.р.м.), вся в камінні, що поросло лишаєм і… чудовими яскраво-бузкового кольору квітами. Взагалі ж такого розмаїття та яскравості кольорів, як у горах, практично неможливо ще десь побачити.
Далі була г.Пожижевська (1822 м.н.р.м.), потім Данциж (1855 м.н.р.м.), г. Туркул (1933 м.н.р.м.).
ОЗЕРО НЕСАМОВИТЕ
А ось і озеро Несамовите. Сама назва викликає жах, а є ще й легенда, яка говорить про те, що вночі навколо цього озера збираються душі утоплеників. Воно розташоване в низині, дуже гарне і з чистою водою. До води треба спускатися з гір, а часу обмаль, отже було вирішено йти далі, помилувавшись ним з гірського хребта. Від озера шлях знову пішов вгору.
Г.Ребра (2001 м.н.р.м.) — ще один двотисячник на маршруті. Потім знову підкорення чергового двотисячника — Бребенескул (2035 м.н.р.м.).
А внизу залишилося однойменне озеро, також гарне і привабливе своєю чистою і холодною водою. Але часу знову обмаль... Освіжившись в невеличкому озерці по дорозі, дружна команда продовжила свій шлях.
Під час походу по гірському хребту, добряче відчули, що таке сонячні опіки, коли нібито і вітер дме, і не так вже й спекотно (подекуди навіть сніг ще лежав), але сонце робить свою справу. Засмагли сильно, місцями навіть отримали невеликі сонячні опіки. Висновок: одяг треба вдягати легкий, але щоб повністю затуляв ноги й руки, панама — обличчя. Рукавички — ніколи не зашкодять. І ще зрозуміли, що трекові (походні) палиці — це незамінна річ в горах. Потім були г.Мунчел (1998 м.н.р.м.) та г.Дземброня (1877 м.н.р.м.).
Вже вечоріло і погода помітно почала псуватися. А попереду — головна ціль походу — останній двотисячник на маршруті, гори Піп Іван та Смотрич.
СХОВАЛИСЯ ВІД ГРАДУ В ОБСЕРВАТОРІЇ
І напівзруйнована обсерваторія (збудована вона ще за довоєнних часів, а тепер тут залишилися тільки кам’яні стіни) — вершина г.Піп Іван, яку було видно задовго до г.Смотрич, вже зникла за густою хмаровою завісою. Підійматися було складніше і ризикованіше, не бачили вершини, але повертатися було нікуди і, накривши свої рюкзаки водонепроникними мішками, наші відчайдухи вирушили вперед.
Якось несподівано пішов дощ, і враз настрій членів команди зіпсувався, але ніхто не нарікав, ще й заспокоював решту. Не боялися дощу, бо були добре екіпіровані. У всіх були плащі та водонепроникні костюми. І коли почався невеличкий дощ, ніхто не подумав їх одягати.
Дуже швидко невеликий дощик перетворився на зливу, яка несла на нас із вершини просто потік води. Обсерваторія зовсім близько — «рукою подати», а дощ все сильніший. Доводилося часто зупинятися, щоб перепочити, всі були втомлені і мокрі «до нитки».
Найстрашніше в горах, що довелося відчути на собі нашим романтикам, — це блискавки. Вони так лупили, що здавалося, ось зараз влучать у когось з команди. Молилися Богу і йшли далі.
І коли перші вже були в приміщенні обсерваторії, останніх застав ще й град, та такий густий і великий, що ще й синців понаставляв. Усі дякували Богу, коли побачили останніх на горі. Тут було де сховатися. Дах зруйнованої обсерваторії гостинно сховав усіх туристів.
ДЛЯ ЗІГРІВУ — ЧОГОСЬ МІЦНІШОГО
Зійшли на вершину — і почули прекрасні чоловічі голоси, що виконували українські пісні Як дізналися згодом — це був чоловічий хор «Дударик» зі Львова — побачили, що ми мокрі і змерзлі, і відразу запропонували зігрітися трішки міцнішими за чай напоями. Зігрілися, познайомилися, поспівали трохи разом та й вирушили далі. Засиджуватися не можна було, бо ще мали на меті спускатися на озеро Марічейка, що на 1600 м.н.р.м., там на ніч потрібно було палатки розбити.
Як чудово було після пережитого жаху, грому і блискавок, граду і проливного дощу, спостерігати, як вгамовується природа. Такого чистого повітря, як в Карпатах після дощу, мабуть немає ніде в світі! Хмари, як молоко, пливли прямо під ногами. І те, що хтось інколи падав, послизнувшись на мокрій глині, вже нікого не турбувало.
На озеро спустилися вже на початку 22.00. Треба було шукати більш сухе місце і розбивати палатки. Вмостилися у майже сухі спальні мішки і заснули блаженним сном.
Вранці розбудило сонце. Зібралися, помилувалися озером, обрамленим смереками, мабуть найкращим у Карпатах, і вирушили далі. Дуже жалкували, що не довелося викупатися у холодній воді озера — як завжди, було мало часу.
ДО ГУЦУЛА — У КОЛИБУ
По дорозі зустріли бабцю років 70, яка несла їжу своєму сину Федору, котрий все літо випасує корів на полонині. Йшла вона з великою сумкою, з палицею, і зовсім не втомлена — маленька, жвава і бадьора. Вона пожалкувала, що ми не зайшли в гості до її сина, як зазвичай це робили, йому, мовляв, було б веселіше. П’ятдесятирічний чоловік живе сам ціле літо на полонині, у колибі. Минулого року пригощав новоградців дуже смачним сиром, що готує за власним рецептом. Шкода, не було часу завітати до цього одинака-гуцула.
Спустилися до підніжжя, звідки 5 кілометрів до села Шибене. До Зеленого, в якому живуть чудові гостинні люди, які нас неодноразово приймали та частували, вже не йшли пішки — 10 км проїхали з вітерцем в кузові УАЗа. Дорога пролягала повз гірську річку Чорний Черемош, який гнав свої бурхливі потоки після дощів у горах — грізне та напрочуд красиве видовище!
Автобус, що довіз нашу команду до Івано-Франківська, поставив крапку на цій подорожі. Але додому новоград-волинські романтики поверталися з мрією — наступного року знову сюди приїхати!