ПРО НАШ МЕНТАЛІТЕТ

Якось після добрячої вечері у корчмі вирішили єврей, росіянин, поляк і українець пограти у карти. А оскільки грошей уже не було, то програвший отримував колодою карт по лобі. Отож захопилися вони грою, бо карти — це така штука, що чим більше граєш, тим більше хочеться. Очі в усіх блищать, обличчя розпашілися, на лобах гулі повискакували. Кричать, Бога і чорта поминають з усією їхньою ріднею (кожен, звісно, на свій лад).
Дійшли ції слова глупої ночі до Божих і чортячих вух, а ті й розсердилися вельми: хто ж це їм заважає відпочивати після діл праведних (чи злодійських)? І вийшло так, що водночас спустився з раю Бог, а з пекла піднявся Чорт в кімнату до картярів, уздріли їхню гру і ще дужче розсердилися. Вирвали у них карти з рук та й закричали гнівно:
— Чого це ви пізньої ночі зчинили гвалт, нас згадуєте лайливими словами, спати заважаєте?
А ті в свою чергу розлютилися, що їм грати не дають; схопилися від столу, де сиділи, притисли Господа і Нечистого до стіни і хотіли вже їх бити. Але хіба ж може простий смертний змагатися нарівні з Богом або Чортом? Вмить вклякли горе-картярі знову за столом, тільки сопуть од злості. А час біжить, вже скоро й перші півні співати почнуть.
Ніколи займатися Богу з Чортом картярами, бо спати хочеться.
— Забирайтеся додому, — наказали, — та більше не лайтеся голосно вночі і не згадуйте до того ж наші імена. А щоби воно було дійсно так, то ми можемо виконати по одному бажанню кожного з вас. Тож говоріть мерщій ваші забаганки та й біжіть по хатах.
Раз так, — почав єврей, — то я хачу мінє добрий дом, а в ньом харошую мєбєль, а в моєй комнаті — агромний пісьмєнний стол. І шьоб в єго ящиках було много золота і сєрєбра.
— А я желаю, — мовив росіянин, — штоб у мєня била добрая корова. Дьорніш ейо за вимя, — потєчьот добрая горілка. І штоби сц...а вона к тому же холодним рассолом.
— А я бажаю, — підкрутив вуса поляк, — шоб у мене була гарна паньонка. І як тільки я, холєра ясна, погляну на неї, то мені зажди хотілося і моглося доти, доки вона в мене сама не попросить пощади.
— А мені теє, — мовив українець, та й замовк, замислившись.
— Кажи мерщій своє бажання, — гримнули всі на нього, — бо ніколи!
— Раз так, — махнув той розпачливо рукою, — то хочу я, щоб у жида хата згоріла, у москаля корова здохла, і щоби лядська жінка мене усю ніч ї...ла!