МИКОЛА БОРОВЕЦЬ: «НА ФІНСЬКІЙ ЗЕМЛІ, СІМДЕСЯТ РОКІВ ТОМУ, НАВІКИ ЗАЛИШИЛИСЯ ТИСЯЧІ ПРИЗОВНИКІВ НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКОГО ВІЙСЬККОМАТУ»

29-30 серпня 2009 року відбулася поїздка офіційної делегації області до Фінляндії, яку очолив голова облдержадміністрації Юрій Забела. До її складу увійшли заступник голови ОДА Микола Черненко, міський голова Новограда-Волинського Микола Боровець, внук загиблого Леонід Костюк, автор пам’ятника, архітектор Віталій Рожик.
У Фінляндії українську делегацію зустрів та супроводжував Надзвичайний та Повноважний Посол України у Фінляндській Республіці та Республіці Ісландія Андрій Дещиця.
Про свої враження від цієї поїздки журналістам та новоград-волинським краєзнавцям розповів міський голова Микола БОРОВЕЦЬ:
— Миколо Петровичу, як встановлювалися побратимські зв’язки між Новоградом-Волинським і фінським містом Суомуссалмі?
— Основою для встановлення побратимських зв’язків між Новоградом-Волинським та комуною Суомуссалмі стали історичні події «Зимової війни», зокрема, загибель у 1940 році воїнів радянської 44 дивізії, яка була сформована на території Житомирщини. До її складу увійшли бійці Таращанського полку, дислокованого в місті Новограді-Волинському. В лютому 1996 року в Посольстві України в Хельсінкі було підписано Угоду про встановлення побратимських зв’язків між комуною Суомуссалмі та містом Новоградом-Волинським.
— Які враження у вас залишило фінське містечко?
— Суомуссалмі — сучасна, перша у світі екологічно чиста комуна, створена в 1867 році. Займає площу 5879 кв. км, рідконаселена, де населення складає всього лише близько 9 тис. чоловік, центр — Яммясаарі. В декількох кілометрах від Яммясаарі на березі озера Кианта-Ярви і знаходиться Суомуссалмі.
— Як виникла ідея встановити тут обеліск на честь наших воїнів?
— У Фінляндії вже встановлено обеліск загиблим воїнам 44 Червонопрапорної стрілецької дивізії, котрі полягли у період «зимової війни» 1939-1940 років (робота архітектора Ніни Комової). Цей пам’ятник був відкритий у 1944 році за ініціативою товариства дружби двох країн на кошти російських та фінських організацій. Він був першим монументом загиблим радянським воїнам.
Проте з огляду на те, що монументальна експозиція була виготовлена і встановлена РРСФР, на цоколі монументу вигравовано «Благодарная Россия — своим сыновьям», що, звичайно ж, не відповідає історичній правді.
Встановлення побратимських зв’язків між українським та фінським регіонами, підписання головою Новоград-Волинської міської ради В.І.Загривим та мером комуни Суомуссаалмі Т.Сяккіненом Протоколу про співробітництво, а також два візити у 1996 та 1997 роках делегації міста у Фінляндію, розглядаються як символ примирення двох народів та прагнення до розвитку дружніх зв’язків і співробітництва.
Тож за ініціативи онука загиблого у радянсько-фінській війні, жителя м. Коростишів, голови благодійної організації «Пам’ять» Леоніда Костюка, за сприяння Житомирської ОДА та Посольства України у Фінляндській Республіці, на місці загибелі радянських воїнів у місті Суомуссалмі було встановлено пам’ятник «Україна молиться за душі полеглих» на честь загиблих земляків — воїнів під час радянсько-фінської війни. Його було освячено місцевим православним священиком.
Ми поклали до пам’ятника український рушник, вишитий місцевими майстринями та капсулу із новоград-волинською освяченою землею. На капсулі напис: «Вічна пам’ять загиблим новоград-волинцям на далекій фінській землі. Пам’ятаємо. Сумуємо. Ваші нащадки». Під час візиту до Фінляндії відбулася зустріч з мером Суомуссалмі Тимо А.Сяккіненом.
— Як нині трактуються всі ті події, що відбувалися 70 років тому?
— Всі ми знаємо ще зі шкільної лави про те, що 30 листопада 1939 року, о 8 годині ранку, війська Ленінградського військового округу перейшли радянсько-фінський кордон. Розпочалась кровопролитна сутичка радянських і фінських військ у суворих кліматичних умовах, коли морози доходили до -40-45 градусів за Цельсієм. Глибина снігу доходила до 1 метра і більше. В долинах під снігом стояла вода або болотна чи лісова трясовина. В сопках (в скелях), в лісових хащах та біля доріг протягом десяти років (1929-1939рр.) були споруджені потужні залізобетонні довгострокові вогневі точки, що входили у так звану «лінію Манергейма» на Карельському перешийку. У спорудженні «лінії Манергейма» брали участь досвідчені спеціалісти фортифікації Франції, Англії, Німеччини.
Перші ж бойові сутички радянських і фінських військових формувань у грудні 1939 року на Карельському перешийку при насиченій лінії оборони супротивника, мінних полях, лісових завалах, сильно пересіченій місцевості, в люті морози і глибокому снігу показали, що хибне психологічне «переоцінення можливостей», яке відчувалося серед населення та військ, зробило завдання з подолання «лінії Манергейма» дуже важким. За це було заплачено великою кров’ю і серйозними політичними втратами.
Серед людських ресурсів, які були задіяні в фінляндській операції за рахунок призовного контингенту Житомирської області, в тому числі міста і району Новограда-Волинського, і стала 44-а Київська Червонопрапорна стрілецька дивізія ім.Щорса. До її складу увійшли бійці Таращанського полку, дислокованого в місті Новограді-Волинському.
У грудні 1939 року дивізія в повному складі була перекинута залізницею у Східну Карелію, на станцію Кемь. Разом з 163-ю стрілецькою дивізією брала участь у наступальній операції в напрямку міста Суомуссалмі. Ніч з 3 на 4 січня 1940 року була однією з найморозніших за весь час «зимової війни» (до 45-50 градусів морозу за Цельсієм!).
«Жахлива темрява Приполяр’я, де зимовий час перетворюється в саму суцільну імлу без ранку і вечора, позбавила багатьох червоноармійців, які приїхали з України, розуму. А краса північного сяйва сприймалась ними як зловісні примарні вогні».
Становище підсилювала повна непідготовленість 44-ї дивізії до ведення бойових дій в умовах суворої зими. До війни місцем її постійного дислокування була Житомирщина, зокрема — і Новоград-Волинський військкомат. На північ дивізія була перекинута, не маючи кожухів, валянок, рукавиць.
Зважаючи на допущення дивізійним та армійським командуванням 9-ї армії серйозних прорахунків в управлінні цим уславленим з’єднанням, дивізія чисельністю біля 17 тисяч осіб опинилась в оточенні фінів і потерпіла серйозну поразку в боях 6-7 січня 1940 року: втратила 70% особового складу, біля 1200 бійців і командирів опинилися в полоні, велика кількість бійців обморозилися. Загалом радянські війська (44, 163, 155 стрілецькі дивізії) під Суомуссалмі втратили біля 23 тисяч осіб. Фінські війська в цьому районі втратили біля 800 осіб.
Загалом же хотілося б виділити три трагічні моменти з усіх цих подій: по-перше, через бездарність військово-політичного керівництва держави у нікому не потрібній війні було втрачено 23 тисячі людей.
По-друге, ще три тисячі полонених було відправлено, після закінчення війни відбувся обмін полоненими, у концтабори, де більшість з них було розстріляно як зрадників.
І, по-третє, про всіх цих людей забули, просто викреслили їх з історії. А так не має бути, бо серед них — наші діди і прадіди. Тому я прошу новоград-волинських краєзнавців детальніше дослідити — хто з новоград-волинців брав участь у тих подіях, і скласти списки цих людей, випустити спеціальну брошуру про ті події і роздати її в школи, щоб діти могли вивчати і знати, що то була за війна. Бо насправді ми дуже мало про неї знаємо.
— Наскільки відомо, саме за участь у цих подіях троє наших земляків стали героями Радянського Союзу?
— Так, троє наших земляків новоград-волинців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу за участь у Фінській війні. Це — Юрій Миколайович Горбко — (присвоєно 21.03.40), Степан Іванович Полянський — (07.04.40), Федір Якимович Ліпаткін — (07.04.40). Командир авіаескадрильї Ю.Горбко був призначений командиром авіаполку, загинув у травні 1942 року, похований в м.Єлець Ліпецької області (РФ). Командир роти С.Полянський був призначений командиром стрілецького полку, помер від поранень та похований в місті Харкові у вересні 1943 року. Ф.Я.Ліпаткін був розвідником під час радянсько-фінської війни, помер у 1952 році, похований у Новограді-Волинському на військовому кладовищі.
— Миколо Петровичу, а які взагалі у вас враження від відвідин Фінляндії?
— Насправді, інформації небагато, бо дуже мало чого встигли побачити. Насправді це одна з найдорожчих (за рівнем цін) європейських країн, а середня заробітна плата складає близько трьох тисяч євро. Для порівняння — буханець хліба коштує 2,5 євро, пляшка води — 4 євро. Городів, садків ми там ніде не бачили, зате багато всюди ягід, а гриби ростуть просто попід тротуарами і ніхто їх не збирає — краснюки, білі... Тут найбільш розвинене лісове господарство, оленярство та рибні промисли. Розвинений туристичний бізнес — сюди з усієї Європи і світу приїздять на полювання та риболовлю. Дуже гарний край, де живуть надзвичайно тихі і спокійні люди.
Комуна обирає депутатів за партійними списками (всього п’ять партій), а вже рада наймає на роботу правління і мера. До речі, мер міста працює на своїй посаді вже двадцять років.
— Що фіни знають про Україну?
— Знають, що у нас «чорна» — родюча земля. До нашої країни ставляться позитивно, а от з Росією і досі відчувається деяка напруга.
Насамкінець ми запросили представників цього фінського міста на чолі з мером завітати до Новограда-Волинського. Сподіваюся, що наші дружні зв’язки міцнішатимуть, а співпраця між містами — розвиватиметься.