МІСТЕЧКОВИЙ РОМАН

Антон у цьому містечку з’явився недавно. На новому місці йому одразу запропонували посаду агронома, кабінет, автомобіль «Нива», кімнату з кухнею.
— Як одружишся, — пообіцяв керівник, — то ще й новий будинок поставимо! Тільки нашу дівчину бери. Вони у нас видні, статні!
Дівчата в містечку і справді були. Якось зазирнув молодий агроном до приватного магазину, харчів прикупити. На господарку подивився і зрозумів: те, що треба! Навів мости.
Звідки Антону було знати, що красуня не зовсім вільна. Хоча, потім йому ситуацію обмалювали. Але агроном виявився не з полохливих. Плювати йому було на якогось кримінальника, котрого ні разу не бачив в очі.
Антон залицявся красиво, дарував квіти, дорогі подарунки…
Світлана ніколи в житті такого ставлення до своєї персони не бачила, тому не встояла.
Вони навіть і не ховалися. Зустрічалися відкрито. Батьки дівчини навіть зраділи. Дивися, може, щось з цього добре і вийде.

Світлану в містечку обминали стороною. Через те, що її серце належало місцевому авторитетові Павлу, на прізвисько Рудий. Зі Світланою вчився в одному класі. Зустрічалися. Потім хлопець пішов до армії. Охоронцями дівочої честі лишилися друзі: Василь, на прізвисько Філя і Сергій, котрого через анатомію голови прозивали Грушою. Вони повідомляли про кожен крок дівчини. Проте дівчина «на ліво» не ходила, обіцянки дотримувалася.
Щасливий «дембель» на крилах летів додому. Однак на вокзалі, випивши зайвого, побив попутника. Тож, поїхав до казенного дому. Через рік повернувся.
Світлана — ефектна пані. Свій магазин, власна іномарка, хороший прибуток, ошатний будинок. Відновилися зустрічі. Та за злісну бійку Павло знову потрапив на нари. На п’ять років. І вже цього разу Світлана була обережнішою з обіцянками. Але Філя і Груша знову пообіцяли приглядати за нареченою.

Тим часом Філя і Груша захвилювалися. Своєму корешу «маляву» послали, мовляв, твоя честь втратила, хахаля завела. Рудий почав нервувати. Ще рік сидіти, а надії на дострокове звільнення ніякої. За цей час подруга й заміж вискочить. Тому відповідь була коротко: «Із зухвальцем провести профілактичну бесіду. Якщо не зрозуміє, — вжити суворіших заходів, майже до тимчасової втрати працездатності».
Якось увечері до молодого спеціаліста зазирнули незвані гості.
— Ти Свєтку облиш, — процідив крізь вибитий зуб Філя. — Зайнята вона.
— Ким? — Антон нібито не зрозумів. — Чи не тобою?
— Дарма жабися, — втрутився Груша. — Коли дізнаєшся, то в штани наробиш.
— Та пішли ви, клоуни! — Антон вирішив не продовжувати розмови.
— Ти шо, падло, сказав?! — до Груші нарешті дійшло, що профілактична робота повернула не в те русло. Час приступати до другої частини рекомендації, отриманої від дружка. — Ща ми тобі потроха випустим!
Антон і тут не злякався. Та й кого? Груша скидається на дистрофіка. І розуму недалекого. Ледь подужав чотири класи школи, та й сам її покинув. Десь працював, вигнали. Тепер байдики б’є. Його навіть до армії не взяли, є довідка з психдиспансера. Філя — взагалі інвалід з дитинства. Одна нога коротше другої. Лише за пенсію по інвалідності й живе. Які вони суперники?
Груша навіть встиг замахнутися, після чого отримав удар у груди і завалився під ворота. Філя виявився різкішим. Палка в руках була. По спині удар наніс. Але від другого удару Антон ухилився і зацідив Філі під дихало, палку вирвав і нею ж господарю по спині походив. З двору хулігана вигнав. Груша сам покинув поле бою.
На зону знову полетіла «малява».
— Ви його вночі підловіть, — радив Рудий.
— Та вже ні. Ось повернешся, сам і підловлюй…
Більше активних дій приятелі не вживали. Лише за парочкою стежили і Рудому звітували.

Пізно навесні повернувся додому Рудий. У тілогрійці, кирзових чоботях. З «трилітровкою» самогону його зустрічали кореша. Зустріч була розчуленою. Понапивалися, але з’ясовувати стосунки не пішли. Пили два тижні. Похмелялися. Про образи забували. Лише одного дня, зустрівши на порозі магазину Антона, Філя зло процідив:
— Готуйся, сволото, скоро тебе різати будемо!
— Умгу!
— Поумгукаєш!
Антон приготувався давно. Ще взимку, коли ховав батька, привіз з собою мисливську рушницю і десятків зо два набоїв. Шляхом нехитрих маніпуляцій рушниця перетворилася на обріз. Його Антон тримав під диваном.
Дивно повела себе Світлана. Після повернення Рудого зустрічей уникала, по телефону повідомляла, що прихворіла. А потім взагалі запропонувала не зустрічатися: мовляв, так безпечніше. Може, вона мала рацію…
Якось увечері Антон вештався в дворі. З «Нивою». Неприємності відчув, коли на вулиці, голосно говорячи і жестикулюючи, з’явилися троє друзів. Миттю заскочив до хати, повернувся, сів на ганку.
Гості зайшли на подвір’я.
— Стояти! — наказав Антон.
— Отак одразу і злякалися, — Рудий по-дурному зареготав і пішов уперед. Відтак дістав з кишені ніж. — Тебе попереджали, щоб не плутався з моєю бабою.
— Не твоєю, а моєю, — виправив Антон.
— А те, що поріжу, говорили? — він зробив ще крок.
— Спробуй, — з-під поли Антон дістав обріз.
Рудий завмер. Звернувся до приятеля:
— Груша, забери в нього цяцьку, а то ще всмалить ненароком.
— Ща! — послухався друг, зробив кілька кроків.
І тут пролунав постріл. Дико закричавши, Груша впав на землю.
— С-сука!..
— Ах ти, гад! — Рудий кинувся на суперника.
Антон встиг направити дуло обріза в бік нападаючого, але пострілу не сталося. Осічка. Набої не перевірялися. Очевидно, відсиріли. Перезарядити агроном не встиг. Рудий повалив його на землю, почав наносити ножем удари в живіт.
Філя в той час тримав Антона за ноги.
— Мочи його, гада!..
Всього Антон отримав дванадцять ножових поранень.
Коли суперник не дихав, Рудий, забувши про пораненого друга, заспішив до Світлани. Він уже розумів, що часу лишилося обмаль, за ним скоро приїдуть.
Світлана була вдома, але двері не відчинила.
— Не пущу!
— Ладно.
Рудий почав бити вікна, хоча на них стояли решітки. За цим заняттям його й застали працівники міліції. На цей раз Рудий уже надовго залишить дівчину у спокої. Отримає строк і Груша. А ось Філю незабаром відправлять до психіатричної лікарні на лікування.