САЛОН ДУХОВНОСТІ

Останнім часом один за одним у нашому місті відкриваються усілякі салони: автомобільний, меблевий, салон краси… Нещодавно ми почули ще про один — салон духовності — літературно-музичний. Він створений при музеї родини Косачів. Простора зала, гарна акустика, старовинний рояль — все це якнайкраще імпонує меті, що поставили перед собою організатори дійства — Ліна Наумець, камерний ансамбль «Классік» та директор музею Сергій Куценко.
З портретів на стінах зали поглядають Петро Антонович Косач, Олена Пчілка, Леся Українка, наче підтримуючи це починання. Адже ці літературно-музичні вечори — як продовження славних традиції родини Косачів, коли тут збиралася інтелігенція, слухала класичну музику від самого Лисенка, твори , які зачитував Старицький… Взагалі-то, мати в місті такий чудовий камерний ансамбль і не використовувати його можливості — це упущення! Тож гармонійне поєднання високої поезії з класичною музикою дало підстави для створення літературно-музичного салону.
Цього разу розмова йшла про творчість Ліни Костенко. Господиня і ведуча салону Ліна Наумець ознайомила з основними віхами життя і творчості поетеси, яку по праву називають духовною аурою українського народу. Вірші супроводжувала музика Вадима Гомоляки, Ференца Ліста, Мирослава Скорика, Фредеріка Шопена, баллада із репертуару групи «Апокаліптіка».
Вечір вирішили проводити двічі: для студентів навчальних закладів і для дорослого населення. Студенти промислово-економічного технікуму, до речі, програмісти, слухали з цікавістю. А якщо врахувати, що в залі 50 місць, і довелося ставити додаткові лавки, бо прийшло аж 70 чоловік, можна уявити собі цю аудиторію!
А через день дійство відбувалося вже для дорослого населення. Із вступним словом про відкриття салону виступив Сергій Куценко. Він розповів історію і значення слова «салон», мету літературно-музичного салону, запропонував після проведення заходу заповнити анкети. Ці анкети підтвердили необхідність таких вечорів, дійсно люди скучили за справжнім мистецтвом. На запитання «Яку б періодичність ви запропонували?» більшість відповіло «Щомісяця». Звичайно, вони не врахували, що для цього потрібна серйозна підготовка — знайти відповідний матеріал, обробити його, вивчити вірші, підібрати до них відповідну музику і теж вивчити ці твори. А на це потрібен час. Тож вирішили проводити літературно-музичні вечори раз на два місяці.