ВАСИЛЬ ПЕРОГОВСЬКИЙ — ЛІТОПИСЕЦЬ МИНУЛОГО ЗВЯГЕЛЯ І ВОЛИНІ

Серед видатних дослідників історії нашого міста і Великої Волині одне з чільних місць посідає колишній Новоград-Волинський повітовий суддя Василь Гнатович ПЕРОГОВСЬКИЙ.


Дані про час його народження досить суперечливі. Так, у некролозі, надрукованому в житомирській газеті «Волынские епархиальные ведомости» від 11 червня 1881 р., написано, що він народився 12 квітня 1824 р. Проте, документ Житомирського облархіву, датований 1867 роком, вказує, що на той час йому було 40 років. На жаль, нема інформації про місце народження В.Пероговського. Відомо, що він був сином священика, навчався у Волинській духовній семінарії, а пізніше — на юридичному факультеті Київського університету, після закінчення якого отримав ступінь кандидата законодавства, і в липні 1850 р. був взятий на службу в канцелярію Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. Скрутне матеріальне становище вимусило його залишити цю службу, і за пропозицією генерал-губернатора в лютому 1852 р. Пероговського призначено на посаду спочатку виконуючого обов’язками засідателя від корони, а незабаром після цього — засідателя Дубенського повітового суду. У грудні 1859 р. його перевели до Старокостянтинівського повітового суду, де Василь Гнатович займав посаду засідателя, а потім — слідчого. У червні 1863 р. за пропозицією «губернського начальства» він був переведений на таку саму посаду в 3-ю ділянку Житомирського повіту.
8 липня 1864 р. Пероговського призначили Новоград-Волинським повітовим суддею. У вересні цього ж року за відмінну службу він став кавалером Імператорського Ордена Св.Анни ІІІ ступеня, а 5 березня 1865 р. затверджений директором Новоград-Волинського тюремного відділення. У період з 28 січня 1866 р. до 9 травня 1867 р. В.Пероговський виконував обов’язки повітового предводителя дворянства.
Працю на відповідальних посадах Василь Гнатович поєднував з дослідженням історії волинських міст. Результати цих досліджень публікувалися у книгах і періодичних виданнях. 4 квітня 1867 р. у №40 житомирської газети «Волынские губернские ведомости» вийшла його велика стаття під назвою «Историческое и статистическое описание города Новоград-Волынска».
На початку статті автор наводить текст грамоти 1507 р. (давньоруською мовою з російським перекладом), згідно з якою польський король Сигізмунд підтвердив попередню грамоту короля Олександра й дозволил князю Костянтину Івановичу Острозькому будувати в Звягелі замок, заснувати місто, установити щонедільний торг та ярмарок у день св.Дмитра. Найбільш цінним в огляді подій ХVІІІ ст. є переказ статуту звягельських цехів 1731 р. та опис міста 1766 р. У першому документі, що був затверджений тодішнім володарем Звягеля князем Єжи-Александером Любомирським, перелічені права і обов’язки місцевих ремісників. Ось деякі з них:

• Цехмейстер должен быть католик, богобоязненный, воздержанный и примерный. — Цехмейстера, братья его должны уважать как старшего, а он тоже братьев.


• Каждый ремесленник должен иметь хороший мушкет для защиты крепости (замка), города и себя.


• Собираться все ремесленники должны однажды в две недели; во время этих собраний каждый брат должен давать в кассу цеховую по 2 гроша ...


• Братья цеховые и цехмейстер должны заботиться о сиротах, больных, о заключённых в тюрьмах, дожны заботиться,чтобы эти лица не умирали без св.причастия и должно хоронить их торжественно ...


• Все цеховые братья должны заблаговременно являться каждый со своей свечей на все процессии костельные и церковные …


• Новоприхожий должен дать вступного в пользу цеха фунт воску, 12 грошей, ушат пива и заниматься ремеслом год и шесть недель, потом должен угощать свою братью, как выше сказано.


• Ученика принимать к себе дешевле 30 злотых или на выслугу на три года ни один ремесленник не имеет права.


• Брат не должен осуждать и порочить брата, а также причинять побои; виновный в этом должен быть судим судом городским или своим цехмейстером.


• Приносящие свои изделия на ярмарки в Звягель — должны платить ремесленникам звягельским по 3 гроши и в торг 3 гроши.

Серед звягельських ремісників згадуються слюсарі, ковалі, мечники, ножівники, котляри, бондарі, римарі, гончари, сідельники, ткачі, чоботарі, музиканти.
Пероговський цитує польські документи 1766 р., що зберігалися в архиві Новоград-Волинського повітового суду: «Опис будівель замку, палацу й флігелів, а також доходів від корчемної оренди, фільварку, млинів, корчмів у Звягелі», «Інвентар євреїв Звягеля, їхніх повинностей і данини», «Інвентар селян старого й нового Звягеля, їхніх повинностей і данини». В описі замку є дуже цікаві деталі: «Въезд в замок был от города чрез каменную браму (ворота); к браме вёл мост. За брамой — прямо внутри замка — палац из соснового дерева в сруб, обитый снаружи досками, покрытый гонтом. Флигель большой и флигель малый деревянные, кухня; три каменных погреба; конюшня, возовня и кордегардия, или тюрьма». Згідно із згаданими вище інвентарями,
1766 р., у так званому Старому місті, знаходилося 114 селянських і 29 єврейських будинків, у Новому місті їхня кількість становила відповідно 91 і 45. Селяни, у володінні яких було 162 воли та 137 коней, відпрацьовували щотижневу панщину (два дні для тяглих і один день для піших). Кожний мусив протягом року віддати одну курку, одного каплуна, 10 яєць і в’язку грибів. Крім того, селяни платили чинш (для тяглих він становив 6, а для піших — 3 злотих). Решту повинностей становили заорки, обжинки, закоски, дві толоки в рік, один шарварок на місяць (біля греблі на р.Случ) тощо. Міщани і ремісники мусили давати двохрічних сторожів: до замку і для управляючого. Всі без винятку городяни платили також подимний податок. Двірська прислуга була звільнена від панщини та чиншових повинностей.
Автор також детально розповідає про придбання міста в 1796 р. російським урядом у графині М.Потоцької (Любомирської). Закінчення статті мало вийти в №2 за 1868 р., але цей номер не зберігся. Текст усієї статті був надрукований у вигляді брошури під назвою «Новоградволынск» (26 стор.), але знайти її не вдалося. Невідома також доля польських документів, які Пероговський відшукав у архіві повітового суду.
У подальшому Василь Гнатович працював повітовим суддею в Житомирі, головою мирового зїзду та дільничим мировим суддею в Овручі, у Харьківській судовій палаті, а з травня 1880 р. — дільничим мировим суддею в містечку Горохові Володимир-Волинського повіту, де помер від паралічу серця 21 травня 1881 р.
Незважаючи на високі посади і пристойну платню (у середині 1860-х вона становила 1165 крб. 14 коп. за рік), Пероговський жив у бідності. Останні заощадження він витрачав на придбання книг і рукописів, які стосуються історії Волині. Цю велику колекцію дослідник заповів бібліотеці Київського університету. Духовна спадщина В.Пероговського, крім статті про наше місто, включає численні історичні нариси інших волинських міст, біографії видатних діячів, етнографічні матеріали: «Местечко Почаев и фундатор каменных зданий Почаевской лавры, староста Каневский Потоцкий» («Вестник Западной России», 1867 р.); «Город Староконстантинов, история его и настоящее состояние» («Волынские Губернские Ведомости» 1867 р.); «Анна-Алоизия, княжна Острожская» (там само, 1868 р.); «Волынские малороссийские песни» (там само, 1868 р.); «Местечки Заславского уезда: Славута, Шепетовка, Судилков, Грицов, Белгородка, Корница, Лабунь и селения: Городище, Полоково и Зелинцы» (там само, 1868 р.); «Местечко Олыка» (там само, 1869 р.); «Волынские малороссийские пословицы и поговорки» (там само, 1869 р.); «Местечко Берестечко и битва 1651 г.» (там само, 1869 р.); «Город Заслав, история его и теперешнее состояние» (там само, 1869 р.); «Город Дубно, несколько исторических об нем сведений и теперешнее его состояние» (там само, 1870, 1877 і 1878 рр.); «Местечко Корец и князья Корецкие» (там само, 1876 р.); «Исторические и статистические сведения о Житомире» (там само, 1878-1879 рр.) та ін. Більшість цих статей передруковано у вигляді окремих брошур. У 1879 році в Житомирі вийшла з друку книга В.Пероговського «Материалы для истории Волыни» (496 с.). Найбільш цінним у його працях є цитування історичних документів, які до цього часу ще не видавалися. Так, критикуючи деякі положення статті А.Сендульського з історії міста Рівного, він публікує текст купчої грамоти 1461 р., оригінал якої зберігався в архіві князів Любомирських у Дубні.
«Жизнь покойного вся была посвящена бескорыстному служению науке, — писала про Василя Пероговського київська газета «Труд» 10 червня 1881 р. — Двадцать лет литературной и учёной его деятельности по истории, археографии и этнографии Волыни несомненно со временем будут оценены по достоинству, т.к. труды его вносят в науку о нашем крае ценные материалы, освещённые критически и хорошо разработанные. Работая по первым источникам, он составил ряд монографий по истории почти всех волынских городов. Помещая в фельетонах «Волынских губернских ведомостей» и «Епархиальных ведомостей», они редко кому были известны, но специалисты, ценящие учёные труды не по органам, в которых они помещены, а по внутреннему содержанию их, отзывались всегда с большою похвалой об этих его работах».