СЕРГІЙ ТІГІПКО: ЧАС ВИВЕСТИ ЧОРНОЗЕМ З ЧОРНОГО РИНКУ

Чому Україна, яка має третину світових запасів чорноземів, купує за кордоном величезну кількість м’яса і цукру, а, інколи, навіть зерно. Та тому, що орна земля у нас досі не має повноправного господаря. Так вважає 49-річний політик та економіст Сергій Тігіпко. У бесіді з нашим кореспондентом Сергій Тігіпко висловив своє ставлення до «вічного та проклятого земельного питання».
— П’ятнадцять років тому в Україні було розпочато приватизацію сільгоспземлі, десять років назад ліквідовано колгоспи. Вісім років тому — в 2001 році прийнято Земельний кодекс, що закріплює статус землі як приватної власності. Проте, з моменту прийняття Кодексу й досі діє мораторій, який забороняє торгівлю землею сільгосппризначення. Чи буде взагалі в нашій країні земельний ринок?
— Він уже є. Адже не менше 85 відсотків земель сільгосппризначення передані в приватну власність. І, незважаючи на мораторій, ця земля фактично перебуває в ринковому обігу, тільки ринок цей — неповноцінний і криміналізований.
З тих пір, як у селян з’явилися сертифікати на право власності на землю, вони продавалися і продаються. Чим, як не продажем, можна вважати, наприклад, жорстко прописаний договір оренди на 30-49 років з виплатою орендної плати наперед. Сільськогосподарську землю забудовники й спекулянти купують і напряму, змінюючи її цільове призначення за схемою «товарне сільгоспвиробництво» — «особисте сільське господарство» — «під забудову». Змінюють, звичайно, за хабарі.
Сьогодні ціна гектара складає $300-600. Тут варто нагадати, що в Польщі після скасування мораторію ціна гектара зросла в 14 разів — з $250 до $3,6 тис. за гектар. У країнах Старої Європи цей показник коливається в межах $15-30 тис.
Що дасть країні і селянам повноцінний земельний ринок? Давайте перелічимо. Вартість 40 млн гектарів українських орних земель складає не менше $200-300 млрд. Це величезний капітал. Ясно, що він буде введений в повноцінний ринок не весь і не одразу. Але оборот навіть незначної частини цього капіталу забезпечить бюджету великі податкові надходження. Нинішні власники паїв отримуватимуть ринкову орендну плату, а не залежатимуть від свавілля орендаторів. А при продажу вони отримають за землю вп’ятеро, а то й ушестеро більше, ніж сьогодні.
— Але селяни бояться, що їх знову обдурять…
— Безперечно, поява земельного ринку без належного законодавчого забезпечення завдасть більше шкоди, ніж принесе користі. Тільки після складання повної карти власників землі, створення прозорих механізмів її продажу і введення необхідних обмежувальних чинників в країні може з’явитися ефективний ринок. У нас досі немає чіткого, на місцевості й на картах, розподілу земель комунальної, державної, приватної власності. Через це нерідко виникають конфлікти. Адже земля, яка не має конкретного власника, — мертвий капітал, який не працює, джерело конфліктів і корупції.
Необхідно визначити ціну, нижче за яку сільгоспземля продаватися не може. Це захистить інтереси продавців-власників паїв, ускладнить спекулятивні операції та унеможливить суттєве заниження ціни угод з метою ухилення від податків. Оскільки земля — ресурс стратегічний, на її обіг в інтересах держави та суспільства мають бути накладені певні ліміти. По-перше, треба обмежити розміри ділянок, що продаються або передаються на тривалий термін в оренду одній людині чи компанії. Такі обмеження — від 50 до кількох тисяч гектарів — діють в більшості країн. А по-друге, держава повинна мати законодавчо закріплене право викупу землі за ціною продажу.
— І хто це все гарантує?
— Центральним елементом ринкової інфраструктури повинен стати Земельний (іпотечний) банк. Ця установа буде державним агентом на ринку землі, на перших порах через нього взагалі можна проводити всі операції купівлі-продажу. Земельний банк займатиметься монопольним викупом заставної землі в комбанків з подальшим продажем її через аукціони новим власникам, а також виконуватиме функції банку другого рівня при пільговому кредитуванні підприємств АПК. Крім того, вже зараз такий банк міг би зайнятися операціями з правом довгострокової оренди на землю.
Земельну реформу провели всі країни Східної Європи і Прибалтики, в яких були такі ж стартові умови, що і в нашої країни. Всі вони отримали ефективний, конкурентоздатний аграрний сектор з перспективами динамічного росту. Навіть Росія просунулася набагато далі від України. Чому ж нам не вдається провести очевидні дії, правильність яких підтверджена всією світовою практикою? Та тому що за час, поки влада коливалася між соціальним популізмом і здоровим глуздом, в країні склався величезний тіньовий ринок землі і цілий клас людей, які отримують свій прибуток з кожної транзакції на цьому ринку. Багато голів місцевих рад надбали принадні статки, працюючи у зв’язці із земельними спекулянтами. Але, зауважте, вкрай рідко справа доходить до суду і майже ніколи — до вироку. Це свідчить про те, що тіньовими грошима просякнута вся система влади — від органів самоврядування до судів. Навести в цьому господарстві лад може тільки сильна і консолідована державна влада.