МАЮ ЗА ЧЕСТЬ

30 жовтня 2009 р. в нашій газеті було оприлюднене, під назвою «Коли повернуть борги водоканалу», звернення громадських організацій міста до начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління (Голов КЕУ) Збройних сил України генерал-майора Петра Васильовича ОНОФРІЙЧУКА з приводу виникнення значних боргів управління перед водоканалом за спожите водокористування та надано інформацію про переговори представників громадських організацій міста з начальником Голов КЕУ з цих питань.
Генерал-майор свого слова, даного представникам делегації, дотримав: 250 тис. грн. надійшло в III декаді жовтня, решта — 400 тис. грн. — надійшло в І декаді листопада, таким чином борг Голов КЕУ перед водоканалом, як і було обіцяно генералом, закрито на 90%. Це дало змогу зменшити борги по заробітній платі працюючим на водоканалі: виплачено повністю зарплату за серпень-вересень поточного року.
Окремі скептики, обговорюючи опубліковане, відкрито нам говорили, що не надійтеся на обіцянки військових, армія — нині така, що все в ній валиться, суцільна безвідповідальність, породжена багатьма факторами, в тому числі і хронічним недофінансуванням Збройних сил.
Однак, як свідчать приведені факти, є ще в Збройних силах офіцери, для яких винесений в заголовок даної статті вислів: «Маю за честь!» (кол. «Честь имею!») має глибокий смисл, і не є порожньою фразою. І це нас, колишніх військових людей, глибоко радує і обнадіює. Адже армія тримається не тільки на державному фінансуванні, але перед усім — на людях в погонах. І чим більше серед них буде тих, хто має за честь служити народу в Збройних силах держави, тим боєздатніша, міцніша буде армія.
Зі свого боку ми всіляко підтримуємо й позицію міського голови стосовно питання бути Новограду-Волинському і надалі гарнізонним містом, чи ні. Неодноразово своїми заявами міський голова наголошував, що наше місто з глибокої історії є гарнізонним містом, це його честь і слава, і ми в цьому з міським головою солідарні. Ми пам’ятаємо часи, коли різко скорочувалась кількість військових частин нашого гарнізону, стояло питання: бути чи не бути в ньому танковій дивізії, військовому госпіталю іншим окремим частинам. І тоді своє вагоме слово сказали влада — міський голова, депутатський корпус і громада — представники політичних партій і громадських організацій. Отже, місто було, є і буде містом гарнізонним. І відрадно, що тісні зв’язки між територіальною громадою і дислокованими в місті частинами, владою спільно з представниками громадських організацій і структурами Міністерства оборони успішно розвиваються і приносять позитивний результат.
Ми, автори цієї статті, вдячні генерал-майору П.В.Онофрійчуку за співпрацю і зичимо йому усіляких гараздів по службі і в особистому житті.