ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ФАКТИ

Ця публікація мала б вийти в газеті «Лесин край» ще місяць тому. Однак, редакція газети, всупереч закону про ЗМІ, не захотіла публікувати ці матеріали, оскільки в такому разі довелося б визнати, що автор статті «А без води...» опублікував неперевірені факти. Але, як говориться, справедливість має восторжествувати, тому керівництво Водоканалу змушене просити редакцію «Звягель-інформу» опублікувати цю статтю на сторінках своєї газети.
29 жовтня в номері №44 газети «Лесин край» за підписом «Власна інформація» опубліковано під рубрикою «Про що говорять люди», на видному місці, статтю: «А без води...». Ми змушені відреагувати на публікацію не тільки тому, що до цього нас зобов’язує законодавча база про ЗМІ, а й тому, що вбачаємо в подібних статтях намагання в черговий раз комусь долучитися до спроб шельмувати Водоканал. Почнемо по порядку спростовувати приклади, приведені в статті.
Чи дійсно протягом 2-х останніх місяців через постійні перебої подачі води (нібито Водоканал знизив тиск у мікрорайоні!), мешканці «Морського» вже не можуть жити?
Утворена Водоканалом і керівництвом ОСББ «Містечко «Морське» спільна комісія перевірила журнали реєстрації заявок обох організацій на предмет недостатнього тиску води у водопровідних мережах будинків мікрорайону «Морське». В журналах не зафіксовано жодної! подібної заявки. Довідка ОСББ, яку ми долучаємо, тому підтвердження.
Фактично мікрорайон був без централізованого водопостачання, як і все місто, лише 14 жовтня, коли РЕМ з відомих причин припинив енергопостачання об’єктів Водоканалу.
Тепер щодо втрат води. Дійсно, через аварійний стан водогонів із зовнішніх водопровідних мереж внаслідок аварій відбуваються витоки води. І величина цих втрат корелює із величиною тиску води в цих інженерних мережах. Фактом є і те, що вони досить зношені, а деякі перебувають в аварійному стані. Але твердження, що нібито внаслідок цього і високого тиску в мережах втрати води за останні роки з 35% зросли до 50%, — не професійне. Ми вже свого часу писали, що прямі втрати води (витоки в оточуюче середовище) з водогонів і мереж становлять приблизно 25%, решта ж — не обліковане водоспоживання: через недостатню чутливість приладів обліку — водомірів, витоки з сантехніки, крадіжки тощо. То хіба коректно стверджувати, що Водоканал знижує тиск у мережах мікрорайону, аби зменшити витоки в них? Тоді для чого в «Морському» щоденно працює підкачувальна насосна станція — ПНС? Комісія мала змогу ознайомитися з її роботою. Це досить давня споруда, яка в 70 роки була збудована КЕЧ району і вже згодом, коли в містечку не стало військових частин, передана на баланс і обслуговування Водоканалу. І хоча електронасосні агрегати на ній застарілі, енергоємкі, свої функції станція виконує справно і тримає тиск у мережах на рівні 4 атмосфер, що значно перевищує необхідний тиск для п’ятиповерхової забудови. Його цілком вистачає для дев’яти поверхових будинків, але внаслідок застарілості устаткування, оптимальні режими тиску, в залежності від водорозбору, досягти неможливо, тому подається завищений тиск води в мережі мікрорайону. То про яке його зниження Водоканалом може йти мова? А твердження статті: «То як же бути людям? Від їхніх дзвінків у редакції слухавки вогнем палають. — Ми не можемо не тільки помитись, а й їсти приготувати, — у розпачі кажуть мешканці «Морського». — Зменшенням тиску проблем не вирішити...» Це звучить драматично, але абсолютно не переконливо, оскільки ніякого зниження тиску в мережах робота ПНС не допускає.
І насамкінець про те, що «треба щось негайно вирішувати». Дійсно, треба. І це ясно, як божий день. Але і влада, і територіальна громада до цього часу не може зрозуміти, що постійно, протягом усіх років незалежності держави, тримаючи тарифною політикою Водоканал у жорсткій вуздечці, вела до того, що підприємство доексплуатовувало те, що було надбано в радянські часи, і невпинно йшло до краху. Хіба автори публікації, влада і громада не розуміють, що при відсутності в тарифах Водоканалу інвестиційної складової, за що він матиме змогу перекладати мережі, модернізувати виробництво, зменшуючи його метало-та енергоємкість, впроваджувати ефективний облік водокористування і, зрештою, поліпшувати якість свого основного продукту — кондиційованої води? Звідси і відповідь на традиційне: «Що робити?»
Брати серйозні і вигідні кредити — перше. Запровадити врешті-решт, а без цього кредити не повернеш, гнучку вмотивовану тарифну політику для всіх груп споживачів на рівні, який передбачатиме закладку відповідної інвестиційної складової, яка цілеспрямовано направлятиметься не на проїдання, а на модернізацію і розвиток, — друге. Владі і громаді потрібно непросто відчути себе, а перетворити це відчуття в норму свого існування, що власником, господарем Водоканалу є вони самі. І як ефективний власник, мають робити все необхідне, аби Водоканал, як одне з основних життєзабезпечуючих підприємств, мав усе необхідне для гарантованої на десятиліття наперед ступеня надійності, більшої за одиницю.
Користуючись нагодою, слід поспівчувати мешканцям мікрорайону в тому, що при зупинці Водоканалу, внаслідок відключення його від енергопостачання, вони потерпають від відсутності води найбільше, порівняно з іншими мікрорайонами. У них немає громадських криниць (хоча могли б їх викопати), природних водних джерел. А мешканці прилеглого приватного сектору в таких випадках неохоче дають користуватися своїми приватними криницями. Та вихід є. Ще 2008 року мені довелося докласти багато зусиль, аби за державні кошти в мікрорайоні було пробурено артезіанську свердловину. І з того часу вона є. Тож місцевій громаді слід зорганізуватись у квартальний комітет, зібрати свою долю коштів, а решту просити у міської ради з тим, щоб у 2010 році збудувати бювет питної води і забезпечити себе альтернативним джерелом водопостачання. Журналістам залишається побажати виконувати неодмінне своє правило, перевіряти інформацію, що надходить по «слухавках» перед тим, як її узагальнювати і публікувати.