СIЧНЕВI ХРЕЩЕНСЬКI СВЯТА

Хрещенський Святвечір наступає 18 січня.
У цей день за традицією готують останню кутю різдвяно-новорічних свят. Ця кутя називається «голодною», бо з цієї пори й до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди постували, тобто не їли.
Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Рештки від вечері виносили курям. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».
На Голодний Святвечір водили «Меланку», здебільшого дівчата, хоч у деяких регіонах України робили це парубки.
Дівчата ворожили: збирали після вечері ложки зі столу, сідали на поріг і стукали ними: звідки собаки загавкають, — у той бік заміж піде. Пізно ввечері діти вибігали на вулицю, гримали в ворота, тин, причілкову стіну й кричали: «Геть, кутя, з покутя, а ти, узвар, йди на базар! Паляниці — лишайтесь на полиці!».
З голодною кутею пов’язаний обряд «закликання морозу». Господар набирав ложку куті, підходив до вікна і тричі говорив: «Морозе, йди до нас куті їсти!». Після паузи ще раз звертався: «Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!».
Ввечері в церкві освячується вечірня вода. Раніше господар, повернувшись додому, наливав у миску свяченої води й кількома засушеними васильками, мов кропилом, скроплював усі приміщення, реманент, вулики, колодязь. За ним ішов син з пирогом, малював крейдою хрестики на стінах, дверях, вікнах усіх будівель і за кожним разом відкушував пирога. Цей магічний обряд покликаний оберегти садибу від нечистої сили й хвороби, в ньому язичницьке обожнювання води, віра в її добру силу.
У цей час, казали, небо розкривається, а тварини опівночі розмовляють людською мовою, але підслуховувати їх — великий гріх.
19 січня святкують Святе Богоявлення, Хрещення Господа, яке в народі ще називають Водохреща або Йордан.
Хрещення Господнє (Богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. Народні назви свята — Йордана (або Ордана), Водохреща.
Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.
Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.
У цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року.
Це третє і завершальне велике свято.
Після Водохреща розпочинається новий весільний сезон, що триває до Великого посту.
Наступного дня після Водохреща, 20 січня — святкували день Івана Хрестителя (Івана Предтечі).
На Івана Предтечі до роботи ще не приступали, а лише починали готуватися до трудових буднів. Вранці селяни роздавали худобі разом із соломою рештки хліба і солі, що лежали на покуті від «багатої куті», — «аби скотина плідна була». Сіно (солому), яке в період святок в оселі лишалось, ховали під стоги, що, за народним повір'ям, повинно було захистити їх від мишей. Його клали також під квочки, «щоб курчата велися». Найбільш нетерплячі жінки вносили до хати гребені, мички, елементи ткацького станка, але роботи не починали, «бо ще гріх».
Наступного дня починалися вже справжні трудові будні.
Жінки і дівчата пряли, ткали, вишивали а чоловіки молотили, заготовляли дрова, ремонтували і майстрували знаряддя праці і т. п. Хоча весну треба було чекати ще досить довго, але подумки селянин був уже на ниві чи полонині.
Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози.