ВОЇН-ФРОНТОВИК, ПАТРІОТ БАТЬКІВЩИНИ

ДО 65-РІЧЧЯ ПЕРЕМОГИ У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ
Наближається 65-та річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Сьогодні наша розповідь про воїна-фронтовика, патріота нашої Батьківщини, полковника у відставці Василя Федоровича Максимова.


За ратні подвиги він удостоєний урядових нагород, двох орденів «Солдатської доблесті», «Слави» третього ступеня, орденів «Вітчизняної війни» першого ступеня, Богдана Хмельницького, «За мужність», медалей «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною», «За бездоганну службу» другого ступеня, «За військову доблесть» та 15 інших ювілейних медалей. Відзначений найвищою нагородою міста орденом «Звягель». Йому не раз доручалося відкривати святкові колони жителів міста у дні відзначення Дня перемоги.
З учасником бойових дій Великої Вітчизняної війни, володарем двох орденів Солдатської доблесті, Слави третього ступеня, полковником у відставці Василем Федоровичем Максимовим, ми зустрілися у міському гарнізонному Будинку офіцерів, у день святкування Дня захисника Вітчизни. Життєрадісний, бадьорий, оптимістично налаштований, він щиро вітався з колишніми фронтовиками-ветеранами, ділився станом здоров’я, участю у роботі міської ветеранської організації, зустрічами з молоддю навчальних закладів. Його добре знають у місцевому гарнізоні. До нього підходили військовослужбовці, вітаючи зі святом — Днем захисника Вітчизни, наближенням 65-річниці Перемоги, до якого він має безпосереднє відношення.
«Спекотне літо 1944 року. У ході Львівсько-Сандомирської стратегічної наступальної операції, проведеної військами 1-го Українського фронту (командуючий Маршал Радянського Союзу І.С.Конєв), з метою розгрому німецько-фашистської групи армії «Північна Україна», передбачалося визволення західних областей України та південно-східних районів Польщі. Військовій 1499-й частині винищувального протитанкового артилерійського полку, 26-ї окремої винищувальної протитанкової артилерійської бригади, було наказано зайняти оборону в районі с. Рава-Руська, Львівської області важливого опорного вузла у системі оборони фашистських військ. Отримавши свіжі підкріплення, фашисти наносили контрудари і дещо потіснили наші наступальні війська 5-ої армії. Вперше були застосовані ворожі важкі танки Т-VIБ, так звані «Королівські тигри».
Василь Федорович був командиром окремої розвідки шостої батареї артилерійського полку. У спішному порядку обладнали вогневі позиції в очікуванні ворога. На якийсь час довкола запанувала незвична тиша: світило сонце, у небі — жодної хмаринки, навіть пташки не наважувалися з’явитися у голубому небі. Невдовзі почувся гул двигунів. У повітрі повисли стовпи земляної куряви. Артилеристи зайняли бойові місця. З’явилися ворожі танки, за ними бойовим порядком поспішала піхота. Повітряний спокій сколихнули гарматні постріли ворожих танків і кулеметні черги. У залпів наших артилеристів, які вели прицільний вогонь, задимівся і загорівся один, а потім — другий, третій ворожий танк. Жорстокий бій наростав, у ворожих рядах заметушилися. «Артилеристи запримітили, — розповідає Василь Федорович, — як з рядів піхоти відокремилася певна група фашистів і пішли в обхід артилерійським позиціям для удару з тилу. Ми виділили дев’ять чоловік з автоматами, які зайняли оборону в районі лісосмуги, що проходила поруч. Підпустили фашистів на кидок гранат, відкрили зосереджений вогонь з автоматів. Фашисти не чекали такого опору і почали відступати. Їх намір нанести удар по артилеристах із тилу провалився.
У цьому бою ми втратили трьох артилеристів. На допомогу прийшли піхотинці».
За успішне проведення бою поряд з іншими воїнами Василь Федорович ­отримав чергову бойову нагороду — орден «Слави» третього ступеня. 20 липня 1944 року радянські війська визволили Раву-Руську з фашистської окупації. Війська 1-го Українського фронту продовжували наступальну операцію.
Попереду — форсування річок Вісла, Сан — важливі водні рубежі оборони гітлерівських військ. Переправлялись під вогнем ворога. Під час форсування річки Сан, у липні 1944 року, Василь Федорович, тяжко поранений у груди, лікувався у шпиталі. Після видужання повернувся у свій 1499-й артилерійський полк, свою батарею. Незабаром отримав другий орден «Слави».
За час перебування у шпиталі не раз у своїх тривожних снах і роздумах бачив рідну Карелію, батька Федора Івановича, матір Катерину Никифорівну, братика Петра, сестричок Віру, Анну, Катерину, Єлизавету. Як бачимо, сім’я була багатодітною. У цьому чудовому краю голубих озер і лісів, із заказником «Ківоч», хребтом Мансельські з льодовими формами рельєфу, відомих світу карельських беріз, що відрізняються від наших поліських, у березні 1925 року в селі Сумський Посад Біломорського району Карельської АРСР (а з 1940 року — Карело-Фінської РСР), у бідній селянській сім’ї народився Василь Федорович Максимов. Батько у колгоспній бригаді займався рибною ловлею, мати — домогосподарка.
Нелегким було дитинство — сім’я велика. З роками Василь підростав, мужніючи, допомагав батькові (який не раз брав його на промисли) і матері по господарству. У 1941 році закінчив 8 класів середньої школи с.Сумський Посад. У пам’яті ветерана — роки Великої Вітчизняної війни. Значна частина території Карелії була окупована німецько-фашистськими та фінськими військами, де панував жорстокий режим нового порядку. З часом фронт стабілізувався. Окупація продовжувалася до червня 1944 року. Сім’я В.Ф.Максимова в окупації не була, але проживала у прифронтовій зоні. З червня 1942 року сімнадцятирічним юнаком у важких умовах воєнного часу Василь Федорович працював на електротехнічному комбінаті, де виробляли продукцію під гаслом «Все для фронту, все для Перемоги». Токар четвертого розряду, потім першого. У січні 1943 року — призов в армію Біломорським райвійськкоматом, направлення у полкову школу 2-го Повітряно-десантного полку Приволжського ППИВО — по закінченню сьомий повітряно-десантний запасний полк Московського військового округу. Прийняв військову присягу — курсант дивізійного управління, другого навчального артилерійського полку. З лютого 1944 року — командир відділення розвідки шостої батареї 1499-го винищувального протитанкового артилерійського полку, 26-ї окремої винищувальної протитанкової бригади 1-го Українського фронту, з яким пройшов до Дня перемоги 1945 року.
Роки війни згадує ветеран з хвилюванням і душевною тривогою. Поруч втрачав друзів, в обмаль часу, нерідко наспіх, їх хоронили у неглибокій ямці, прикривши тіло плащ-наметом, пригорнувши снігом чи прикривши листям і жменею землі, политою солдатською кров’ю. Це були тяжкі хвилини переживання і прощання. А кожен новий бій — це нові втрати людських доль. Пам’ятний 1945 рік. Зустріч із союзними американськими військами на Ельбі, в районі містечка Торгоу, а потім марш-кидок на допомогу повсталій Празі у Чехословаччині.
Василь Федорович пройшов фронтовими дорогами Польщі, Німеччини, Чехословаччини, Австрії.
По закінченню війни у 1946 році курсант Ярославського двічі Червонопрапорного Вищого військового політичного училища імені В.І.Леніна, яке закінчив у 1948 році. У цьому ж році одружився з Марією Олександрівною у Вологді. По закінченню училища — служба у різних артилерійських, зенітно-ракетних частинах на різних командних посадах, у партійних організаціях і бойових частинах Архангельського, Московського, Біломорського Північно-Ленінградського військового округів. З 1949 по 1952 рік — служба у складі Південної групи радянських окупаційних військ у Німеччині. Завершальний період служби з 1967 по 1974 роки — 30-та гвардійська Новоград-Волинська танкова дивізія, заступник командира по політчастині, командира артдивізіону 122 мм гаубиць, секретар політбюро 855-го артилерійського полку Прикарпатського військового округу, звідки звільнився у запас за віком у березні 1974 року. Його стаж — 28 років служби у Збройних силах Радянського Союзу. Воїн-фронтовик не міг сидіти вдома на пенсії. Звик до людей, колективу. Не гаючи часу, влаштувався на роботу на машинобудівний завод слюсарем, заготівельником, де працював більше року, але його вабила військова справа. Звернувся у міськрайвійськкомат і з травня 1975 по 1983 рік — викладач початкової військової підготовки Гульської середньої школи.
Він — постійний ініціатор шкільних, районних і місцевих ігор «Орльонок», «Зірниця», військово-спортивних змагань, веде гуртки «Юний стрілок», «Влучний стрілок», проводить огляди стройової пісні, зустрічі з Героями Радянського Союзу, ветеранами війни і праці, військовослужбовцями гарнізону, активіст сільського життя і колгоспу ім. Лесі Українки. Щоденною працею виховує високий патріотизм у молоді, відданості Батьківщині.
Сьогодні активіст міської ветеранської організації Василь Федорович разом з дружиною Марією Олександрівною виростили порядних і працьовитих двох синів — Федора і Олександра, доньку Тамару.
Днями, а саме 21 березня, йому виповниться 85 років. Тож бажаємо воїну-фронтовику, учаснику Великої Вітчизняної війни 1945 року щасливого довголіття, міцного здоров’я, благополуччя, гарних років життя.