НЕДIЛЯ ПРО РОЗСЛАБЛЕНОГО

У 4-у неділю після Великодня прославляється зцілення Господом при овечій купелі розслабленого, того, що 38 років знемагав у тяжкій хворобі. У цьому чуді Церква бачить оновлення життя всього людства через Воскресіння Христове.
Євангеліє нам оповідає про те, що недалеко від Храму в Єрусалимі була овеча купіль (щось на зразок басейну). Ангел Господній сходив у цю купіль, обурював воду і давав їй чудодійну силу, і хто перший входив у воду після обурення її Ангелом, той отримував зцілення від всякої хвороби, якою б не був хворий. Ця цілюща сила привертала до води безліч хворих. Серед них була одна людина, яка тридцять вісім років страждала тяжкою недугою, але все-таки не сумувала, сподіваючись на зцілення.
З нагоди свята Господь наш Ісус Христос прийшов до Єрусалима і відвідав овечу купіль. Звернувши увагу на розслабленого, який чекав милості Божої, Господь запитав його: «Чи хочеш бути здоровий? Так, Господи, — відповідав хворий, — але не маю людини, яка опустила б мене в купальню, коли обуриться вода; коли ж я приходжу, — інший вже сходить раніше мене. Тоді Господь говорить: Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 6-8). І, диво! Одним Своїм Божественним словом Господь миттєво зцілив хворого. Той, хто страждав тридцять вісім років тяжкою недугою, миттєво видужав, узяв постіль свою і пішов. А було це в день суботній, і іудеї сказали, що в суботу не дозволене носити ліжко. Тоді зцілений промовив: «Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11). Ісуса Христа поряд вже не було. Він сховався в народі. Але потім, коли Господь зустрів зціленого в храмі, Він додав наступні слова: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14).
Перше, що заслуговує нашої уваги, — це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав усвоєму терпінні і покладанні надії. Він вірив і сподівався отримати просиме, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімося на цьому прикладі бути терплячими під час відвідуючої нас скорботи, яких буває так багато. Прагнемо сподіватися на Господа Бога і, сподіваючись на Нього, черпати силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якою б тяжкою не була скорбота, скільки б часу вона не продовжувалися, — віримо, що Господь може нам допомогти, і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки матимемо тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, із-за своєї легкодухості і нетерплячості, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і ремствуємо, кажучи: «Терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз», — і вже починаємо впадати у відчай. Наскільки ми деколи малодушні! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим нехай послужить повчанням кожному з нас.
Ми іноді бажаємо, щоб наші прохання і молитви негайно ж виконувалися, не думаючи про те, що Бог краще за нас знає, що для нас корисно і коли подати нам утіху. Ми плачемо, стогнемо, називаючи себе нещасними і як би безневинно страждаючими все життя, не згадуючи повчання Господнього апостола: «Господь, кого любить, того карає; б'є ж всякого сина, якого приймає» (Евр. 12, 6). Через перенесення скорботи і тілесних страждань Господь лікує нашу душу, готуючи її до майбутнього життя, навчає нас смирення і нелицемірного покладання надії на Його милість. Скорботи ясно свідчать про те, що Господь в цей час звернув на нас особливу увагу. Він хоче умудрити нас заради спасіння, дає нам можливість показати Йому, наскільки ми багатій вірою, надією і любов'ю, — цими істинними християнськими чеснотами, без яких людині неможливо увійти до Царства Небесного.
Не можуть не обернути на себе нашої уваги слова з прочитаного Євангелія, сказані Господом зціленому розслабленому: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). З цих слів видно, що між хворобою і гріхом існує найтісніший зв'язок. Поки перші люди не погрішили, доти вони були здорові і тілом і душею. А після того, як не змогли вберегти себе від гріха, — услід за гріхом послідували і хвороби. Це явище повторюється і зараз, і закон цієї залежності буде в силі до кінця віку. Всяке порушення закону, яке в області тілесної, так і в області етичної, спричиняє за собою розлад природи нашої і неодмінно супроводжується хворобами. А тому, знаючи цю істину, необхідно уникати гріха як причини руйнування нашоїй душевної і тілесної природи.
Зіпсованість душі є причина хвороб тілесних.
«Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, щоб Він залишив тебе, але з тим, щоб більше прославити тебе. Отже, будь терплячий». (Свт. Іоан Золотоуст)
«Якщо схопить тебе хвороба, — не сумуй і не падай духом, але подякуй Богові, що Він промишляє доставити тобі хворобою благо. Коли людина хвора, тоді і душа його починає шукати Господа. Тому напоумлення добре, якщо тільки напоумлений дякує». (Преп. Єфрем Сирін)
«Тіло твоє, виснажене недугою, може бути спасительним лікуванням для душі твоєї. Якщо ти подібний до заліза, то вогонь страждання очистить тебе від іржі; якщо ж ти золото, то цей вогонь додасть більше блиску твоїм чеснотам».