«БАЖАЮ ВСІМ НЕ ВТРАЧАТИ ВІРИ, НАДІЇ І ЛЮБОВІ»

20 ЧЕРВНЯ — ДЕНЬ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА!
Напередодні свята — Дня медичного працівника — відбулася наша розмова із завідуючим відділенням анестезіології та інтенсивної терапії міськрайТМО І.В.КРАВЧЕНКОМ. Це особливе відділення — тут щодня медики ведуть нелегку боротьбу за життя пацієнтів. Тут не буває вихідних та святкових днів, тут медичним працівникам, як на фронті — щодня потрібно бути в строю і щомиті бути готовими прийняти відповідальне рішення. Тут не існує фактора часу, тому що людське життя часто залежить від кількох секунд чи хвилин. І, разом з тим, мій співрозмовник — усміхнена, доброзичлива людина. І у ті хвилини, коли на «фронті» невелике «затишшя» — ми спілкуємося про непрості будні цього відділення:

— Іване Васильовичу, незабаром ми будемо відзначати День медичного працівника. Насамперед хочу привітати вас і колектив, який ви очолюєте, з цим святом. А поспілкуватися хотілося б про робочі будні реанімаційного відділення. Розкажіть про те, як вам працюється.
— У нас особливе відділення — відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
Виконуємо багато різних і надзвичайно відповідальних ділянок роботи: це і знеболення під час операцій, і реанімаційні заходи у край важких ситуаціях.
Особливість ще у тому, що ми працюємо цілодобово, в режимі ургентної допомоги. Тобто — щохвилини можуть привезти тяжкого хворого, чи постраждалого в результаті ДТП. Чи те ж саме пологове відділення, де можуть виникнути непередбачувані обставини... Зараз вся хірургічна служба, а також терапевтична — вони так чи інакше тісно пов’язані з невідкладною допомогою, з нашим відділеням.
Хочу сказати, що наш колектив — дуже дружний і дуже сучасний. Тобто десь 8-10 років тому підібрався такий оптимальний склад усіх спеціалістів, і на даний момент — це лікарі першої та вищої категорії.
Дуже багато уваги та сприяння ми відчуваємо з боку адміністрації лікарні — як від головного лікаря В.М.Бориса, так і двох його заступників, які курують наше відділення, — С.М.Руденка та В.П.Холевчука. Те, що ми замовляємо з апаратури і медикаментів, — отримуємо. У нас зараз є така апаратура, якої в лікувальних закладах нашої області більше немає ні в кого. Так, маємо апарат для проведення плазмофорезу, очищення крові при тяжких ситуаціях, апарат штучного водіння ритму серця. Маємо сучасну дихальну апаратуру. Тобто — маємо з чим працювати, є кому працювати, і є бажання працювати.
— А як ви особисто потрапили на роботу у реанімаційне відділення?
— Ще, навчаючись в інституті, ходив на практику працювати саме у такі відділення інтенсивної терапії і реанімації. І ще тоді я зрозумів, що це — моє. Коли закінчив інститут, то твердо знав, що буду анестезіологом-реаніматологом. У Новограді-Волинському працюю вже 13 років. Робота дуже важка, але жодного дня про свій вибір не шкодував. Ця робота — якраз по моєму характеру, отримую задоволення від того, що дійсно кожного дня допомагаємо людям.
— Які складові успіху саме у вашому відділенні, коли щодня доводиться працювати десь на межі між життям і смертю, майже завжди потрібно боротися не просто за здоров’я, а за життя пацієнта. Що впливає на позитивний результат вашої праці вцілому?
— Тут є багато чинників. Те, що залежить від нас, — робимо завжди. Ще часто успіх залежить від медикаментозного забезпечення, а воно — переважно на плечах рідних. Хоча у відділенні є можливість завжди надати першу невідкладну допомогу на якийсь короткий період, але все ж таки результат лікування дуже часто залежить від того, наскільки рідні пацієнта зможуть забезпечити для нього всі необхідні медикаменти. Ну і, без сумніву, — від нашого професіоналізму, від того, щоб мали в серці людяність і співчуття. І серйозну відповідальність того, що від нашої роботи залежить життя. Без цього — ніяк. І все це разом — саме ті складові, про які ви запитували.
— А чи можна сказати, що, крім цих надзвичайно важливих, названих вами чинників, є ще один такий, як доля людини? Адже часто буває, що і в медицині трапляються чудеса, буває, що при однаковому діагнозі і лікуванні один пацієнт виживає, а інший — ні...
— Так, таке буває часто, що з одним діагнозом, однією патологією, одні легко піддаються лікуванню і йдуть на поправку, а іншим одужання дається не так просто, і що б ти не робив, а спостерігається погіршення. Я не можу сказати, що це — доля, але є такі особливості людського організму, яких ми поки що ще не знаємо. Тобто, нам дуже важко давати наперед якісь прогнози. А бувають, як ви кажете, і «чудеса», коли наперекір найтяжчим діагнозам, нам все ж таки вдається повернути людину до життя.
Наша робота — вона відразу показує результат. Як ніяка інша. От поступає хворий без свідомості чи з порушенням кровообігу, дихання, чи в клінічній смерті, а ми своїми маніпуляціями повертаємо людину до життя. Хоча робота інших наших колег не менш важлива, але там результат може бути віддалений у часі. Скажімо терапевт ходить по дільниці і міряє тиск, дає консультації, а хто може сказати, скількох людей цим було вчасно врятовано від інсульту? Це важко зробити.
А у нас результат практично миттєвий. Хоча тут є ще одна така особливість — нам ніколи розмірковувати, рішення потрібно приймати миттєво, бо інколи від хвилин чи секунд може залежати життя людини. Ти завжди чітко маєш знати — що робити.
— Отже, ваша робота — це постійний стрес. У такому ритмі дуже важко працювати.
— Так, постійний стрес ­серйозно впливає на здоров’я лікарів-реаніматологів. Доведено, що років через 8 реаніматолог настільки втомлюється морально, що далі він вже працює лише за рахунок використання ресурсів власного здоров»я. Тож і не дивно вже, що серед усіх професій найменш «живучі» — це лікарі-реаніматологи.
— І все ж таки, як би сумно це не прозвучало, проте ви завжди посміхаєтеся, оптиміст по життю..
— Якщо плакати, то гірше буде тим, хто біля тебе, хто йде за тобою, хто вірить у твої знання та можливості. Десь глибоко в душі мені дійсно часто не до посмішки, відбувається внутрішня боротьба, точать сумніви — чи все зроблено, що можна було ще зробити у тій чи іншій критичній ситуації, але негативні емоції та стреси тримаєш у собі, щоб люди — пацієнти та їх рідні — не втрачали віру і надію у краще. Лікар просто зобов’я заний бути оптимістом. У наш час взагалі важко працювати: того немає, чи того немає... Якщо держава хвора, то будь-яка галузь страждає, а, тим більше, — медицина, яка залежить від державного фінансування.
— Які у вас плани на найближче майбутнє, про що мрієте?
— Хочу, щоб наш колектив залишався таким, як є, бо саме від колективу залежить і душевний спокій, і робота, і бажання йти на роботу. Звісно, і від керівника теж залежить — яка атмосфера в колективі, наскільки цей колектив професійний, відповідальний.
З нагоди дня медичного працівника хочу щиро побажати всім здоров’я. Бо це — основне. Буде здоровя — буде і добробут, успіхи. Ну і, звісно, бажаю не втрачати віри, надії і любові.