«Телефонували навіть у Запорізький департамент освіти — переконували, щоб дитина відвідувала очне навчання»

Чому половина дітей із числа ВПО, зареєстрованих у Звягельській громаді, не відвідують очне навчання у звягельських закладах освіти — на це питання немає однозначної відповіді. Для декого навчання онлайн — це чи не остання ниточка, що пов’язує з довоєнним життям, із рідною школою, яка опинилася в окупації. Хтось розглядає Звягель лише, як тимчасовий прихисток, вірить, що скоро зможе повернутися додому, тому й не прагне тут укорінювати соціальні зв’язки. Частина ВПО мігрує: хто — за кордон, хто — Україною. Нам розповіли і про випадки, коли вимушені переселенці повернулися в рідні міста, які зараз під окупацією.

Досліджуючи питання, як залучити якомога більше дітей із числа ВПО до очного навчання у закладах Звягеля — адже це і підвищення якості їхньої освіти, і збільшення наповнюваності шкіл, що важливо в умовах реформ, — «Звягель-інфо» поспілкувався з директорами гімназій.

1. «Ніхто не пішов, бо було погано — або змінюють місце проживання, або їдуть за кордон», —

прокоментувала ситуацію із залученістю дітей ВПО до очного навчання директорка гімназії №9 Лідія Хоменко.

Директорка гімназії №9 Лідія Хоменко. Фото з її ФБ-сторінки .

Навела приклад родини із прифронтових територій. Чоловік служить у ЗСУ. Дружина з дитиною деякий час проживали у Звягелі, але повернулися, бо хотіли бути ближче до батька.

«Жодному з дітей із числа ВПО не відмовили. Підтримуємо, спілкуємося, розвиваємо емпатійне ставлення. У нашому закладі вже декілька років практикується хібукі-терапія. Діти, котрим це потрібно, відвідують уроки із, так званою, «собакою-обіймакою», — каже директорка.

Хібукі-терапія — це ізраїльська методика психологічної підтримки дітей, яка використовує особливу м’яку іграшку-собачку «Хібукі» («обійми» з івриту), що допомагає впоратися зі страхами, тривогою, травмами, сприяє адаптації до нових обставин, особливо під час війни. Іграшка стає другом, який «вислуховує», «обіймає» і допомагає дитині безпечно проживати складні емоції, переносячи їх на песика.

«Одні прибувають, інші вибувають. У 2023-24 навчальному році у нас навчалися 19 учнів із числа ВПО. у 2024-25 році — 26, а також 3 постраждалих внаслідок воєнних дій. У цьому навчальному році — 21 і 2 зі статусом постраждалих. Число також зменшується, бо дехто закінчує навчання, як випускник», — наводить статистику Лідія Хоменко.

Вона пояснює, що значить особливий статус — постраждалих внаслідок воєнних дій. Це дитина, яка стала свідком бойових дій та жахіть війни. Одна з таких — із Миколаївщини. Після реалізації проєкту з будівництва укриття у гімназії №9, який значною мірою втілений за міжнародні донорські кошти, у заклад приїжджало телебачення — хотіли зробити репортаж із кимось із дітей ВПО. Однак мама дитини зі статусом постраждалої внаслідок воєнних дій відмовила, мотивуючи тим, що вони не хочуть повертатися до травматичних спогадів.

«Водночас дівчинка добре адаптувалася. Зараз навчається у 9 класі, займається волейболом на високому рівні», — додала Лідія Хоменко.

1. «Є такі, хто категорично не хоче очного навчання», — 

коментує директор гімназії №7 Віктор Овдіюк.

Директор гімназії №7 Віктор Овдіюк. Фото з його ФБ-сторінки.

У гімназії №7 нині навчаються понад 20 дітей ВПО.

«Знаю про такі випадки, коли діти продовжують навчатися у своїй колишній школі, яка фактично не функціонує. Директор — у Києві, завуч — у Полтаві. Це такий онлайн, коли майже ніхто не виходить на зв’язок. Лише штампують атестати», — каже директор.

Наводить один із прикладів згубного впливу освіти онлайн, яка триває роками.

«Є випадки, коли вдається переконати батьків віддати до нас дитину на навчання. І це на користь, адже було й таке, коли учень 4-го класу після онлайн-навчання не вмів читати», — каже Віктор Овдіюк.

Часто діти з окупованих чи прифронтових територій залишаються у своїй школі, бо про це просять тамтешні вчителі. 

«Є такі, що відвідують школу, а формально числяться там. Щоб зберігся заклад. Телефонували навіть у Запоріжжя, в департамент освіти, переконували, щоб документально відпустили дитину до нас. Також є приклад, коли дівчинка, 13 років, зі Слов’янська, яка живе у мікрорайоні поруч із гімназією №7, відвідує секцію боротьби, яка діє в нашій гімназії, а на навчання — ні», — додав Віктор Овдіюк.

«Ще один приклад: мама — вчитель. Пропонували їй роботу, була вакансія, щоб заразом і дитина йшла на навчання в нашу гімназію, але відмовилася — залишилася на онлайн-роботі в своєму закладі. Є діти з числа ВПО, які потребують підвищеної уваги соціальних служб. Знаю про це, бо як до депутата міської ради, до мене звертаються за довідкою, що фактично тут проживають, але не мають статусу», — розповів Віктор Овдіюк.

Водночас навів декілька протилежних прикладів: «Навчалася в нас дівчина з Маріуполя, випустилася із золотою медаллю. Зараз теж із Маріуполя є учень, 11-класник — чудовий борець і поряд із цим — переможець олімпіади з інформатики. Попри успіхи в такому предметі, в нього тривалий час не було власного комп’ютера, то ми йому подарували. Навчається в нас із 2022 року».

1. «У нас працює вчителька української мови з Нової Каховки», — 

розповідає директорка гімназії №5 Лариса Капчинська: «Двоє її дітей навчаються у нашій гімназії. Загалом у нас 13 учнів із числа ВПО. Свого часу на базі нашого закладу діяв пункт видачі гуманітарної допомоги, знали багатьох особисто, тісно спілкувалися з ВПО».

1. Директорка гімназії №5 Лариса Капчинська. Фото з ФБ-сторінки міської ради.

2. Секретар повернулася додому — на окуповані території

«Деякий час у нас працювала секретарем жінка з Мелітополя. Зарплату отримувала невелику, багато витрат, а там залишився дім. Казала: якщо довго там не з’являтися, то будинок «націоналізують». Тому вирішила повертатися. Як потім розповідала, подолала маршрут: Польща-Литва-білорусь-росія й потрапила до Мелітополя», — розповідає ще одну історію Лариса Капчинська. Між тим, додає, що випадки повернення на окуповані території не поодинокі.

Вона підкреслює, що питання адаптації — більше надумані, ніж реальні.

«Проблем ні з ким не було. А ось свіжий приклад: на початку грудня 2025 року прибула до нас у 8 клас дівчинка з Сумщини, вірменської національності. Вона так влилася в колектив, знання має гарні, що ще й нашим місцевим дітям може надавати підтримку!»

1. Фото ілюстративне.

2. «Наша громада не є гарним майданчиком для старту», — 

зауважила Лариса Капчинська. Тому, на її думку, чимало родин ВПО переїжджають в інші області чи за кордон.

«Як мені відомо, в місті Калуш на Івано-Франківщині діє близько 40 релокованих підприємств. Багато бізнесу релокувалося на Хмельниччину. Там є можливості для гідного працевлаштування. Керівники релокованих підприємств запрошують на роботу своїх колишніх працівників, які також переїхали. Є такий приклад і в Звягельському районі: фермерське господарство з Херсонщини, яке тепер працює в Теснівці — його керівник збирає в себе херсонську «діаспору», — каже Лариса Капчинська.

1. «Відвідування шкіл офлайн мало би бути обов’язковим, 

дистанційне навчання себе вичерпало. Немає зараз для нього передумов», — вважає директорка гімназії №5. Однак відповідний наказ МОН, ухвалений у серпні 2024 року, скасували влітку 2025-го, відновивши «вільний вибір закладу освіти».

На її думку, доречним засобом взаємодії із ВПО стали б круглі столи — чергова спроба переконати батьків повернути дітей до очного навчання.

«Але, щоб батьки прийшли, їм треба щось пообіцяти», — додала Лариса Капчинська.

1. Є пропозиція, щоб директори напряму спілкувалися з батьками дітей ВПО

«Можливо, варто було б ініціювати таку форму роботи, щоб директори шкіл отримали номери телефонів тих ВПО, котрі проживають у мікрорайоні неподалік закладу — особисто телефонували, пропонували, зацікавлювали», — таку ідею запропонував «Звягель-інфо» директорам. Керівники закладів її підтримали, однак в органах місцевого самоврядування кажуть, що це не компетенція директорів, до того ж, такі дії порушуватимуть закон про персональні дані.

Начальниця управління освіти і науки Звягельської міської ради Тетяна Ващук. Фото з її ФБ-сторінки.

«Це не компетенція директорів. Ходити по сім’ях, агітувати, запрошувати — це з нас знято. Раніше були такі функції. Зараз ми беремо інформацію в електронному форматі — народжуваність, кількість дітей, які через стан здоров’я не можуть відвідувати навчальні заклади, тощо. До того ж, як я зрозуміла з вашого інтерв’ю з головою ради ВПО, що проблем із поінформованістю немає», — каже начальниця управління освіти і науки Звягельської міської ради Тетяна Ващук.

«Телефонні номери — це персональні дані. Ми не маємо права їх розголошувати. Лише представникам ПРООН. Водночас, ініціатива гарна, і технічно можна реалізувати. Але є сумніви, як це виглядатиме в правовому полі», — каже Сніжана Баранчук, начальниця відділу по роботі з вимушено переміщеними особами управління соціального захисту міської ради.

Вона додала, що цю пропозицію можна реалізувати по-іншому — визначити у кожній школі відповідальну особу, а її контактний номер дати у вайбер-спільноті, що охоплює понад 600 підписників із числа ВПО.

Олег БРЮХАНОВ, Єгор ЦИМБАЛЮК

Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду.