«ТАКСІ» НА ПРОДАЖ

Четверо студентів одного з технікумів після занять вирішили «відірватися по повній». Спочатку міцненьку пили в кафе-барі, потім — у парку, а затим уже «доганялися» в барі. А коли добряче «взяли на груди», — подалися знову до центрального Парку. Вешталися туди-сюди, курили, зуби скалили, до дівчат чіплялися.
— Скукота, — кисло мовив Василь. Йому набридло тинятися парком. — Щось такого хочеться…
— Якого? — гигикаючи, поцікавився Олег.
— Адреналіну.
— А тут хіба його мало?
— Та… — Василь сів на лавку (хлопці також). — Адреналін є, але грошей нема.
— Що пропонуєш-то?
— Є одна ідейка.
— Грошовита?
— Ще й як!
— Ну то кажи вже!
— Тачку угнать би. Потім загнать. Гуляли-и б!
— Ну ти даєш! — втрутився в розмову приятель Віктор. — Думаєш, що це так просто?
— Ось-ось! — долучився Руслан, четвертий з компанії. — Згоден з Вітьком. Угнать тачку — не легко. Треба відмички або ключі підбирати. А ще протиугінна сигналізація може спрацювати. Та…
— А хто сказав, що треба відмички, ключі? — зауважив Василь. — Таксі угонимо.
— Таксі? — вирячився Олег. — А таксиста куди?
— Ще не знаю, — здвигнув плечима Василь.
— Хм, — замислився Олег. По часі мовив. — Ідея непогана. Купу грошви можна збить. Ну що, пацани, ви як? — Він усіх обвів пильним поглядом. Оскільки, будучи старшим за хлопців (на «трошки із хвостиком»), дав зрозуміти, що верховодство бере на себе.
— Я — за, — озвався Руслан.
Не проти був і Віктор.
Василь же нетерпляче спитав:
— Ну, кажи, що надумав.
Повз проходила парочка молодят. Олег стишив голос:
— Коротше, діємо за таким планом. Я замовляю таксі. Сідаю спереду. Ви — позаду. Руслан — навпроти таксиста.
— А чого?
— Зараз скажу.
— А куди замовляємо? — перебив Василь.
— Та що ви!... То той, то той обірве! Ну, скажімо, до Яруня замовимо. Влаштовує?
— Умгу. Давай далі.
— Посередині дороги, — продовжив Василь, — у безлюдному місці, попросимо таксиста зупинитися. Ти, Руслан, перший гахнеш його по голові.
— А чого я?
— Бо в тебе кулак міцніший.
— А-а! Ну, так, так! Точно!— Це дало втіху Руслановому самолюбству.
— Потім цього мужика, — додав Олег, — витягнемо надвір, там добавимо ще, щоб відключився. А далі діло ясне: в тачку і — газу! Ну як? Хто за?
Усі погодилися на дану пропозицію.
— Ага, — Олег глипнув на Василя. — За містом набереш мій номер. Нічого не кажи. Словом, задзвонить мій мобільник — відключишся.
— Навіщо це?
— Побачиш.
— Ну ладно.

— Ви вільні? — поцікавився Олег, дещо нервуючись.
— А куди треба? — спитав власник «Шевроле».
— До Яруня. Завезете?
— А чому б ні. Гроші є?
— Аякже!
— Тоді сідай.
— Я не один. Нас четверо.
Приватний таксист оглядівся навколо. Біля стовпа побачив веселу компанію. — Ото твої?
— Еге ж.
Чоловік зауважив:
— Якщо будете вести себе пристойно, — відвезу.
Молодик поспішливо запевнив:
— Все буде нормально!
Власник авто кивнув на свій легковик:
— Тоді сідайте.
Розмістилися в салоні, як домовлялися.
Рушили. Проминули пост ДАІ. Поблизу села Майстрова Воля в Олега озвався мобільний телефон.
— Ну, хто там ще? — Олег приліпив слухавку до вуха. — А, ти Сєрий! Де ми? В таксі. Їдемо на Ярунь. Не їхати? Чого? Вислав машину назустріч? От! Чого раніше не подзвонив? Не знав… Лади. Тоді вилазимо і ждемо твою тачку. Де ми? Біля повороту на Майстрову Волю…
Звісно, це була імітація розмови, яку заздалегідь спланував Олег.
Водій чув, про що говорилося. Спитав:
— Ну що? Ставати?
— Ну да, — кивнув Олег. — За нами вислали машину.
— Я чув, — відказав таксист, тиснучи на гальма. — З вас…
Чоловік недоговорив, перебив удар по голові, який нанесли ззаду. Олег допоміг Русланові, теж гепнув таксиста кулаком у обличчя. Затим бідолаху витягли із салону, кинули на землю і били вже четверо. Руками, ногами. Куди бачили.
Коли водій «Шевроле» знепритомнів, нападники ступили до його авто.
Аж раптом власник легковика підвівся і почав тікати.
— Держи його! — рявкнув Олег.
Хлопці кинулися за втікачем. Наздогнали його, повалили на землю і, відібравши мобільний телефон, знову почали копати ногами й так уже побите тіло.
Таксист знову втратив свідомість.
— В машину! — крикнув Олег.
Усі швидко, мов зайці, позастрибували до салону легковика.
— Куди тепер? — захекано спитав Василь.
Олег завів двигун.
— На Новоград.
— Тепер треба подумать, куди і кому тачку загнать.
— Спочатку її треба заникать. А потім думать.
— Це правильно.
— Я завжди правильно думаю.
«Шевроле» зник у ночі. Була двадцять третя година.

Четвірка зловмисників рухалася в напрямку міста. Молодики не підозрювали, що таксист так швидко отямиться і по другому мобільному телефону, про який і не здогадувалися, повідомить міліцію про напад на нього.
При в’їзді до Новограда-Волинського студентів-злочинців спробували спинити працівники дорожньо-патрульної служби. Та їхню вимогу хлопаки проігнорували. Вони різко повернули ліворуч і рвонули в напрямку села Наталівки. Будь-що намагалися дістатися траси. А там загубитися в потоці машин.
Почалося переслідування. Ревла сирена, міліціянти вимагали втікачів зупинитися. Але ті й не думали. Олег пророблював викрутаси на дорозі, таким чином не даючи правоохоронцям їх обігнати, і створював переслідувачам аварійну обстановку.
Працівникам міліції доводилося різко гальмувати, змінювати напрямок руху, зменшувати швидкість або збільшувати її.
Олега тішили такі «перегони». Решта молодиків дивилися в заднє скло і передавали водієві, що діється на дорозі.
— Ну що там?
— Вони розвернулися і знову женуться за нами.
— Не візьмуть! Ще трохи — і втечемо.
З-під капота «Шевроле» вже валив пар.
Цим часом депеесники, котрі переслідували втікачів, про пригоду повідомили своє керівництво. На затримання злочинців терміново виїхала підмога. Діяли оперативно. В районі села Гали автотрасу перегородили двома вантажними автомобілями.
— От, блін! — крізь зуби процідив Олег, помітивши блоковану дорогу і на ній працівників міліції. — Вже встигли перегородити.
Василь нервово спитав:
— Що будемо робить?
— Прориватися, — сказав Олег і захихикав. — З музикою!
— Як?
— А зараз побачиш.
— Ти куди?
— Нехай не махає жезлом.
Олег спрямував авто просто на правоохоронця, котрий стояв поряд з вантажівкою. Це було єдине місце, де можна було вирватися на волю.
Почувся глухий удар. Працівника ДПС відкинуло вбік. Капот «Шевроле» підскочив доверху, і з-під нього полізли язики полум’я.
Утікачі миттю вистрибнули з палаючої автівки. Тут їх і затримали міліціянти.
Машина згоріла вщент, за кілька хвилин.
Потерпілого ж працівника дорожньо-патрульної служби з важкими травмами негайно було відправлено до місцевої лікарні.

Враховуючи обставини, ступінь каяття, усвідомлення вчиненого злочину, кожен з фігурантів отримав суворе покарання.
Руслан ГЕРИЧ, старший слідчий Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури