За християнським календарем, 13 січня — день преподобної Меланії Римлянки, котра померла 439 року, то його й називають Меланками, а наступний день — Василями.
У давні часи Меланки, Василі та Водохреща пов’язувались із новорічним циклом так званого «Сонячного кола». Найбільшим вважалося дайбозьке свято «Щедрого Бога» (воно пізніше й прибрало назву «Маланок» або «Щедрого вечора», котрим і завершувалися «Святі вечори»). Упродовж тижня, від Різдва, люди не працювали, а лише святкували.
Щедрий вечір багатий на цікаві народні обрядодії. Сідаючи до вечері, кожен одягав нову або свіжовипрасувану сорочку. Перед тим, як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а біля батька, котрий сидів за столом, клала стільки пирогів, щоб його не видно було. Потім дітлахів запрошували до світлиці.
Діти здивовано запитували:
— Мамо, а де наші тато?
— А хіба ж ви мене не бачите, діти?
— Не бачимо, тату!
— Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!
Так казав батько і, перехрестившись, запрошував всю сім'ю до святкового столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!».
Тільки сідали за стіл, а під вікном вже починали щедрувати:
«Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, свого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!»

СІЙСЯ, РОДИСЯ!
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, чечевиця,
І всяка пашниця,
Внизу — корениста,
Зверху — колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік.
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком
Поздоровляю!