ЇЇ ЛЮБОВІ ВИСТАЧИЛО Б НА ВСЮ ПЛАНЕТУ...

Моя Сніжанка... Якою вона була? Це був найбільший дарунок долі. Весь час, що вона була поруч, я називаю одним словом — щастя. Сніжанка дарувала всім стільки любові, радості, добра... Ще у дитинстві одна провидиця нам сказала, що в її душі любові так багато, що вона обіймає нею і наше славне місто, і Україну, і всю планету Земля. Сніжаночка була великою оптимісткою, завжди усміхнена, її всі називали сонечком, любила і цінувала життя, як мало хто з нас. Уявіть собі веселу дівчинку, котра жодного разу не сказала неправду, грубого слова, нікого не засуджувала, ніколи не йшла на компроміс зі своєю совістю.
Ці рядки з її поезії передають всю велич української душі, в яку вона була закохана. Сніжана знала стільки цікавого, нового, завжди була душею компанії. Згадую, скільки в ній було веселого гумору, вона розсмішити могла всіх. Поруч із нею всі проблеми були не такі важливі. До неї зверталися друзі за порадою, за підтримкою. Сніжанка мала мелодійний душевний голос і передавала всі переливи і відтінки пісні. В конкурсі караоке вона займала тільки перші місця. Коли ми заходили в зал, її зустрічали оплесками і не відпускали, поки не проспіває до двадцяти пісень. Кожен замовляв свою улюблену, а знала вона майже всі. Сніжана малювала картини, зайняла призове місце у всеукраїнському конкурсі і була нагороджена путівкою в «Артек», яку подарувала своєму брату. Для своїх менших сестричок вона була прикладом у всьому, їх вчителем і порадником. Сніжанка кохалася у віршах. Це — ще одна грань її душі, її таланту.
Зажгу я свет в ночной тиши,
Когда ничей не слышен шаг.
Я капельку своей души
Оставлю на листках бумаг.
И не надо мне в жизни признаний
И славы призрачный свет,
Я хочу лишь прожить с пониманьем,
Что не зря родилась я на свет.
Нещодавно в її рідній шостій школі провели відкритий урок пам’яті творчості Сніжани Капустюк. Учні читали її вірші, багато добрих, теплих слів сказали її улюблена вчителька Бащук Валентина Йосипівна, класний керівник Рибчинська Юлія Бернардівна, з якими Сніжана зберегла глибоку дружбу на довгі роки, котрі були частими гостями нашої домівки. Школа випустила три збірки віршів Сніжани. Низький материнський уклін вам, рідна школо і добрі люди. До восьмого класу Сніжанка ходила до школи, потім, за станом здоров’я, пересіла на коляску, і школа та однокласники почали ходити до нас. Велике вам спасибі. Вона вас дуже любила. На 23-му році обірвалося її життя, воно було багате і наповнене подіями, творчими вечорами. Її друзі живуть в Америці, Австралії, Канаді, Казахстані, Росії, у всіх куточках Землі. 13 лютого 2011 року — вже рік, як Сніжанка пішла від нас, та в пам’яті вона жива вічно, вона живе у своїх віршах. І якщо хоч одній людині стане світліше від її поезії, — вона вже не просто так народилася.
Згадайте веселу дівчинку з довгою русою косою та замріяним поглядом, з очима, що дивляться просто у душу, закохану в людей, рідний Новоград-Волинський, котра знайшла свою стежину до зірок.

ДО ЛЕСІ
Народжена на берегах Случі,
Де сосни задивляються у воду,
З’явилась ти в родині Косачів
Та стала донькою всього народу.
Ти видивлялась мавок між дерев,
Збирала на полях волошки сині,
Вслухалась змалечку у річки рев,
Щоб стати піснею в своїй країні.
О, Лесю рідна, всі твої вірші,
Той скарб, що ти всім людям залишила,
Жива вода — зраненій душі,
Яка лікує і дарує крила.
І жити хочеться, як ти жила,
Хай навіть важко, та завжди з надією,
Бо віра в себе, що в тобі була,
Навіки буде і моєю мрією.
І як би я хотіла, щоб усі
Ту силу мали, що її ти мала,
Щоб всі черпали силу у красі
І, щоб нікого доля не зламала.
Бо ми є українці, ми — народ,
І наша пісня буде вічно жити,
І навіть сотням тисяч перешкод
Наш дух і нашу віру не зломити.