НЕЖИВЕ «ЖИВЕ» ПИВО

АБО КРАХ НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКОГО ПИВЗАВОДУ
Ще декілька років тому рекламні стенди з надписами: «Поліське диво — новоград-волинське пиво», розташовані при в’їзді в місто, були предметом гордості звягельчан. Продукція заводу з більш як 150-літньою історією користувалася попитом і серед місцевих жителів, і в сусідніх областях. «Звягельське», «Пернач», «Козацькі забави» — новоградські пивовари пишалися своїми автентичними сортами «живого», тобто не пастеризованого, хмільного напою. Навіть у Києві, на щорічному Святі пива, серед розмаїття представників з усіх регіонів, можна було зустріти торговельний намет із надписом ВАТ «Новоград-Волинський пивзавод». Тепер про все це ми говоримо лише в минулому часі…
Крутих поворотів в історії новоград-волинського пивзаводу траплялося чимало. Як пише у своїй книзі «Пивовари» український письменник Олександр Косенко, завод пережив чотирнадцятирічну консервацію (1928-1942), часткові руйнування під час двох воєн — громадянської й Великої Вітчизняної, численні зміни власників і директорів, починаючи з чехів Болона й Сікори, при яких у 1846 році пивоварний завод дав першу продукцію. Але щоразу підприємство оживало. Доки у вересні 2007-го не розпочався процес, наслідком якого стало повне припинення пивоваріння, тотальне скорочення працівників, вирізування й продаж засобів виробництва на металобрухт.
— Станом на вересень 2007 року ВАТ «Новоград-Волинський пивзавод» налічував понад 120 акціонерів, — розповідає колишня працівниця підприємства, теж акціонер, член правління. — До заводу почали виявляти зацікавленість декілька підприємців, серед них — і такі, хто детально вивчав ситуацію, фінансовий стан. Тобто, демонстрував наміри викупити підприємство і продовжити його роботу саме за призначенням. Аж раптом, буквально в один момент, в одного й того ж нотаріуса було оформлено договори купівлі-продажу на понад 60% акцій підприємства. Цього більш, ніж достатньо для контрольного пакету.
На папері власником підприємства стала громадянка з Харкова, фактично — все керівництво проводилося з Житомира.
— Із самого початку було видно, що нові власники не зацікавлені у подальшому розвитку заводу, далекі від його фінансової діяльності. Вочевидь, придбавши контрольний пакет, збиралися підприємство швидко перепродати і заробити на цьому. Але домовитися з потенційними покупцями новим власникам не вдалося. Завадила фінансова криза, що на той час набирала обертів, а, може, не зійшлися в ціні. Хоча, покупці були, — веде далі розповідь акціонер, котра на той момент ще залишалася працювати на пивзаводі.
Штат підприємства налічував близько 110 працівників, але більшу частину з них було прийнято рішення звільнити. Хронічні затримки з виплатою заробітної плати прискорили цей процес. Покинула підприємство і тодішній голова правління В.Мозгова. Почався спад виробництва. Як наслідок — росли заборгованості по зарплаті, перед Пенсійним фондом, бюджетом, по кредиту. Зрештою, самобутня пивоварня стала. Дорогий пастеризатор, металеві кеги для зберігання й транспортування пива — словом, все, що можна, — пішло на металобрухт.
Чому тоді, у вересні 2007-го, ніхто не захистив підприємство, — наразі питання. Адже голова правління, пані Мозгова, була депутатом міської ради, отже про проблеми заводу у владі мали знати з перших вуст. З іншого боку є приклади, навіть у Новограді, коли керівник, щоб уберегти підприємство від розвитку описаного вище сценарію, переконує дрібних акціонерів, аби ті не велися на сумнівні пропозиції. А тоді самотужки скуповує контрольний пакет, продовжуючи розвиток заводу, якому себе присвятив. Тобто, шанси були, а тепер, коли новоград-волинський пивзавод у всіх відношеннях перебуває в ямі, відродити його вкрай важко.
Під час своєї першої прес-конференції після обрання на посаду міського голови Володимир Загривий зауважив, що «владою робляться відчайдушні кроки, аби відновити роботу заводу». В чому полягають ці кроки, ми запитали у заступника міського голови з питань промисловості Сергія Колотова.
— Вважаємо, що на підприємство має прийти справжній господар — той, хто розуміється на пивоварінні, — відповів Колотов. — З цією метою, узгодивши з нинішніми власниками підприємства, ми підготували інвестиційну пропозицію щодо розвитку пивзаводу. 19 травня в Новограді-Волинському відбудеться Перший регіональний інвестиційний форум, на який запрошені представники вітчизняного й іноземного бізнесу. Будемо їм пропонувати для ознайомлення розроблену інвестиційну пропозицію, розглядатимемо всі можливі варіанти.
— Підтвердженням того, що нинішні власники не проти продати завод, є рекламне оголошення, розміщене в мережі Інтернет, — продовжує Колотов. — Також влада зі свого боку надіслала пропозиції потужним пивоварним компаніям, що діють в Україні та країнах ближнього зарубіжжя. Сподіваємося, що хтось погодиться вкласти кошти у відновлення виробництва пива у Новограді-Волинському.
...До речі, по Україні є приклади, коли маленькі броварні ставали дочірніми підприємствами потужних пивоварних концернів, відбувалося переоснащення засобів виробництва, і заводи отримували друге життя. Цілком ймовірно, що за правильної інвестиційної політики влади та, можливо, краплі удачі, історія новоград-волинського пивзаводу також продовжиться в позитивних тонах. Адже якось негоже виглядає, якщо Новоград-Волинський остаточно втратить підприємство, засноване на теренах Звягельщини ще у середині дев’ятнадцятого століття.