АМЕРИКАНЦІ НАЗИВАЮТЬ НАШИХ ВІЙСЬКОВИХ «СПЕЦНАЗОМ»

29 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МИРОТВОРЦЯ
В арсеналі військово­службовця 30-ї ОМБР Миколи АНДРІЙЧУКА — миротворчий досвід у чотирьох «гарячих точках» світу. Починаючи з 2000-го року, він побував у Лівані, Кувейті, Іраку та у Косово. Кожна місія для будь-якого українського миротворця є неоціненним досвідом. У чому саме він полягає — про це наша розмова з головним сержантом механізованого взводу ­Миколою Андрійчуком.
— Підтримувати мир і стабільність у «гарячих точках» — відповідальне і нелегке завдання. Які мотиви спонукали вас та продовжують спонукати інших військових ставати «солдатами миру»?
— Відношу себе до людей військових цілком і повністю, для яких професія захищати — головний пріоритет. Так, не можна заперечувати, що миротворча робота для військових — це спосіб покращити матеріальний стан сім’ї. Хоча американці називали нас безумцями з огляду на зарплату, яку нам там платили. В Іраку українські миротворці, наприклад, отримували 680 доларів. Така зарплата в Україні нам не снилася. Менше за нас платили лише військовим з Грузії. До того ж, французи, англійці, поляки жили у значно кращих умовах.
Але є й те, що грошима не оцінити. Це — досвід роботи в умовах, максимально наближених до військових функцій. Там ти відчуваєш себе військовим, а не двірником, як солдати в нашій армії, котрі замітають територію частини. Кожен у складі миротворчого контингенту виконує важливу і потрібну роботу, відповідно до своєї кваліфікації — від кухаря до командира. Тут досвід набуваємо, а там — застосовуємо.
— Парадоксально, але факт: попри нарікання на українську армію, досвід наших військових не перестає захоплювати іноземних вояків. Що вмієте ви, чого не вміють вони?
— За кордоном військові є спеціалістами вузької спеціалізації — кожен стріляє лише з певного виду зброї, чітко виконує лише те, за що відповідає. Наші люди — універсальні фахівці. Скажімо, механік-водій здатний не лише водити машину, а й у разі потреби усунути технічні несправності. Запам’яталися спільні навчання у Косово. Наші солдати без труднощів вражали мішені з усієї представленої зброї, навіть зі снайперської гвинтівки, яку дехто бачив уперше. Американці були шоковані: у них це вміє лише спецназ, тому вони нас так і називали.
— Що входило до ваших обов’язків?
— Залежно від того, в якій країні проходила ротація. Це — і охорона кордонів, і патрулювання місцевості (доводилося долати великі відстані пішки у бронежилеті вагою
16 кілограмів), і будівництво доріг, та обшуки будівель на виявлення небезпеки, і врегулювання конфліктних ситуацій, і допомога мирному населенню. Цікава ротація була у Кувейті — наш хімічний батальйон, єдиний з-поміж німецького, словацького та польського контингентів, отримав за роботу найвищу оцінку командування ООН. Перебували там на випадок застосування хімічної зброї зі сторони Іраку. На щастя, не сталося.
— Із досвідом зрозуміло — більшає практичних навиків. А чи відбуваються якісь зміни у характері миротворців та їх поглядах на життя?
— Так, характер змінюється. Стаєш вимогливішим до себе, у дечому навіть жорсткішим. Кожна нова ротація особисто мене все більше привчала до порядку, організованості. Звідти привіз звичку бути завжди напоготові, зброя завжди при тобі. Постійно слід бути у бойовій готовності.
— Важко миротворцям повертатися до повсякденної служби? Наскільки допомагає реабілітація?
— Дуже важко. Чим більш небезпечна ситуація у країні, в якій перебуває контингент, тим складніше призвичаїтися потім до повсякденного життя. Трапляється, що вдома не дочекалися, або інші проблеми з’являються, розпадаються сім’ї. Уся наша реабілітація — це місяць відпустки. Місія ж триває півроку, дехто одразу, не повертаючись додому, їде в іншу «гарячу точку». Я з Кувейта поїхав у Ірак, а після того було нелегко адаптуватися. Небезпечні ситуації траплялися в Іраку, постійні чергування повсякчас тримали у напрузі. Було декілька конфліктів з місцевим населенням (один з місцевих стріляв у наших солдат), з нелегалами, які намагалися перетнути кордон. Усі ці ситуації вирішували мирним шляхом, як і подобає миротворцям.
— Що побажаєте миротворцям національного контингенту 15-ї ротації, котрі перебувають нині у Косово?
— З честю виконати свій обов’язок і щасливо повернутися додому!
— Редакція «ЗІ» приєднується до цього побажання. А рідним бажаємо дочекатися солдатів миру!