«Є БАГАТО ПЛАНІВ І ЗАДУМІВ, ЯКІ ВТІЛЮЄМО В ЖИТТЯ»

Вже традиційно, у третю неділю червня, в нашій державі відзначається День медичного працівника.Важко працювати сьогодні в медичній галузі. Ні для кого не секрет, як бракує нині достатнього забезпечення медзакладів, сучасного обладнання, медикаментів. Проте, медики рятують людські життя, лікують, проводять профілактичну роботу, залишаються вірними своєму професійному обов’язку. Ці люди — гідні нашої вдячності за самовіддану працю, хоча не завжди ми говоримо їм про це, сприймаючи як належне успіхи, одночасно не забуваючи покритикувати невдачі. Але ж вони бувають у кожного, без виключення, та й самі медичні працівники вже втомилися від мізерних заробітних плат, від відсутності сучасного обладнання, від того, що їх пацієнти змушені купувати медикаменти, і не всі мають на це кошти. Але ж саме на медичному працівнику — на лікарю та його помічниках — тримається вся галузь, котру столичні «верхи» ніяк не можуть до пуття реформувати. Тримається на високому професіоналізмі людей у білих халатах, на їх ентузіазмі та невичерпному оптимізмі: ще трішки — і все налагодиться! Звісно, хочеться вірити в те, що саме найближчим часом відбудуться такі необхідні для всіх зміни — і для лікарів, і для їх пацієнтів, і для держави в цілому. А нині, напередодні свята, — наша розмова з головним лікарем Новоград-Волинського міськрайТМО, Заслуженим лікарем України, депутатом обласної ради В.М.БОРИСОМ.
— Василю Миколайовичу, з яким настроєм, як керівник галузі і як практикуючий лікар, зустрічаєте професійне свято?
— Настрій, як завжди, — робочий. Є багато планів і задумів, котрі потроху втілюємо в життя. Та, маючи нагоду, хочу, насамперед, привітати всіх медичних працівників з професійним святом, яке дуже значиме в нашому житті, бо хоча б у цей день ми можемо почути добрі, хороші, доброзичливі слова. Те, що медики роблять зараз, під час такої революційної ситуації у нашій галузі, під час економічної кризи, що відчутно зачепила своїм крилом медицину, — гідне поваги.
Адже в нашій державі за останній рік нічого не подешевшало, а бюджет, порівняно з 2010 роком, якщо взяти загалом по місту і району, зменшився на 1 мільйон 600 тисяч гривень по галузі охорони здоров’я, а по області ця цифра складає 30 мільйонів гривень.
Як на мене — це недопустимо, бо ми повинні рухатись постійно вперед. Якщо навіть тепер нам у галузь влити мільйон гривень, — це мало. Щороку потрібно по декілька мільйонів для того, щоб ми могли бути хоча б на рівні з вимогами сьогодення.
Нещодавно я був у складі делегації міста Новограда-Волинського, яку очолював міський голова В.І.Загривий, у Польщі, де ми відвідували лікувальні заклади в містах Белхатув і Пясечне, і бачили, як стрімко розвивається у сусідній державі галузь медицини. Я розумію, що одним днем цього досягнути не можна, ми втратили багато часу, але, не дивлячись на втрачене, мусимо щороку додавати в своєму потенціалі.
— Василю Миколайовичу, всі ми знаємо, як довго тривала «холодна війна» між владою міста та району, стосовно фінансування Новоград-Волинського міськрайТМО, що перебуває у їх спільній власності. Чи вдалося покращити ситуацію?
— Так, я хочу подякувати міській і районній владі за те, що нарешті між ними знайдене порозуміння у фінансуванні галузі як єдиного цілого. Прикро те, що ми не отримали можливості об’єднати охорону здоров’я міста і району — наразі це суперечить бюджетному кодексу, адже один заклад не має фінансуватися з двох бюджетів. І, на жаль, фінансування так і залишилося в районі через сільські ради.
Зараз нагально стало питання про реформування медицини. Кожен місяць відтягування цього питання загрожує розвалу галузі. На існуючих нині засадах і фінансування галузі, і управління нею далеко ми не зайдемо — потрібно міняти всі ці принципи. Ми спробували продовжити реформи нашої галузі в межах міста і району. Як уже неодноразово висвітлювалося в засобах масової інформації, в місті ми розмежували первинну і вторинну ланку, за таким же принципом планували надавати медичну допомогу і сільському населенню. На сесії районної ради прийняли статут про створення центру первинної медико-санітарної допомоги, затвердили посаду головного лікаря центру, але наразі немає механізму фінансування такого закладу. Хоча це дало б можливість об’єднати всі лікувальні заклади міста і району в одну структуру, і ми мали б один бюджет, яким набагато простіше керувати і було б прозоріше фінансування лікувальних закладів на селі.
— То чи є вже в цьому плані «світло в кінці тунелю»?
— На жаль, поки що це нам не вдається, але проблема — не в медичних працівниках. Ми постійно намагаємося зробити все можливе для того, щоб надання медичної допомоги населенню було якомога якіснішим. Хоча мені дорікають, що цим я нібито розвалюю систему надання медичної допомоги сільським жителям. Якраз навпаки, бо стільки зусиль нами зроблено для того, щоб покращити якість надання медичної допомоги, скільки, напевно, в жодному районі області не зроблено.
Свого часу ми відкривали амбулаторії сімейних лікарів, районний бюджет віддавав більшу частину коштів на фінансування первинної медичної допомоги сільських лікувальних закладів. Цього року нам вдалося вже трохи відкоригувати цей принцип фінансування із двох бюджетів, і ми змогли покращити фінансування вторинної медичної допомоги — це об’єкт спільної власності міськрайонного територіального медичного об’єднання, що дало можливість забезпечити в майбутньому виплату заробітної плати на 11 місяців, і разом з тим забезпечуємо поточні видатки для фінансування закладу.
Але дуже неправильною є думка, що лікувальний заклад може фінансуватися тільки на заробітну плату та енергоносії! Саме за таким принципом нас фінансують — левова частка грошей іде на ці статті і дуже мало — десь 5% від бюджету — на медикаменти і 3% — на харчування. Тож на медикаменти нас забезпечують на 4 гривні 63 копійки в день і харчування — 3 гривні 49 копійок. Кожна господиня знає, що на такі кошти навряд чи навіть чай можна приготувати. Ми все ж таки три рази харчуємо пацієнтів. Я не можу сказати, що це є повноцінне, збалансоване харчування, але харчуємо. І це тільки завдячуючи тому, що ми ще десь на 150 тисяч гривень зібрали продуктів безкоштовно — це допомога від сільського населення, від сільськогосподарських підприємств, що і дало нам можливість хоч трохи покращити харчування хворих, а так взагалі мали б серйозні проблеми.
— Яка нині ситуація із заробітною платою лікарів, скільки отримує, скажімо, молодий лікар?
— Середня заробітна плата лікаря в міськрайТМО — 2 тисячі гривень. Це — середня, бо на початку своєї роботи лікар отримує 1100-1200 гривень, а лікар з вищою категорією 2500 грн. Хіба це достойно висококваліфікованого спеціаліста, котрий вісім років навчається і ще, як мінімум, 20 років треба пропрацювати, щоб отримувати таку заробітну плату, котра принижує гідність не лише медичного працівника, а й держави. Питання, як то кажуть, — риторичне.
Стосовно бюджету. Скажімо, в тій же Польщі бюджет аналогічного нашому лікувального закладу в десять разів більший, ніж у нас. При тому, на рівні районної лікарні вони оснащені найсучаснішим обладнанням. Але поляки пішли вперед по тому реформуванню, яке ми тільки намагаємося впровадити — по створенню шпитальних округів. От Новоград-Волинське територіальне медичне об’єднання — це вже готовий округ.
Якщо говорити про Польщу, то візьмемо до прикладу міста — Белхатув і Пясечне, в кожному з яких по 60 тисяч населення. Водночас у місті Белхатуві в лікарні — 840 стаціонарних ліжок, в Пясечному — 115 ліжок. А причина в тому, що перше є шпитальним округом, що надає населенню спеціалізовану медичну допомогу. Так само Новоград-Волинське міськрайТМО може бути центром, що об’єднує Баранівський і Ємільчинський райони. Ми прийдемо до того, що в Новограді-Волинському буде потужна спеціалізована лікарня, а в Баранівці і Ємільчиному — менш потужні. Поляки вже це зробили, і у них відбувся перерозподіл коштів, сил і засобів, тому вони йдуть поступово, але впевненими кроками до реалізації реформ, а ми все топчемося на місці. В результаті ми не можемо надавати якісну медичну допомогу у зв’язку з тим, що не маємо коштів, а в сусідніх районах такі ж кошти витрачаються на утримання лікувального закладу, хоча на даний час велика кількість їх населення звертається саме в нашу лікарню.
— Василю Миколайовичу, нашій лікарні — більше ста років і, зрозуміло, що без ремонтів приміщень не обійтися. Що вдається в цьому плані, а що — ні?
— Хочу насамперед зазначити, що нам зараз полегшує життя те, що з бюджету розвитку міста ми отримали додаткові кошти, та завдяки сприянню Володимира Михайловича Литвина, з державного бюджету надійшли 1 мільйон 641 тисяча гривень для продовження реконструкції пологового відділення. Вся проектна вартість реконструкції — майже 5 мільйонів гривень, і ми маємо надію, що до кінця року отримаємо всю суму, щоб повністю відремонтувати пологове, і наші жінки зможуть народжувати в достойних, можна сказати, в європейських умовах.
— Щодо капітального ремонту інфекційного відділення, то сподіваємося на спів — фінансування із районного бюджету, бо це приміщення прийшло у практично непридатний стан для надання медичної допомоги — воно найстаріше, має більш як сторічну історію, а тому потребує великих коштів для того, щоб покращити умови лікування пацієнтів. Цього року вже у червні ми розпочинаємо реконструкцію даху відділення відновлювального лікування.
— А який стан справ з медичним обладнанням?
— Величезна проблема у нас із забезпеченням медичним обладнанням. Найновіший рентген-апарат ми маємо 1997 року випуску, а термін експлуатації такого обладнання — максимум 5 років, після чого їх потрібно змінювати. Так відбувається у всіх цивілізованих країнах, а у нас є рентген-апарати 20 і 30-річного віку. В цьому плані самі медичні працівники вкрай незадоволені, бо розуміємо, що не можемо надати таку допомогу, якої гідні наші люди. Адже ми повинні робити все якісно і вчасно, щоб зберегти здоров’я — це найперше завдання медичних працівників. Але голими руками не можемо ці функції виконувати, нам потрібне сучасне обладнання для того, щоб постійно підтримувати лікарню на належному рівні.
Найбільший потенціал у нас — це наші медичні працівники. Я вже був у багатьох державах Європи і побачив, що кваліфікація наших медичних працівників нічим не гірша за кваліфікацію лікарів інших європейських країн. Це я говорю з усією відповідальністю, але якщо лікарі в Євросоюзі мають можливість протягом року відвідувати міжнародні конференції по декілька разів у державах Євросоюзу, проходячи курси стажування в найсучасніших, найпередовіших клініках за фахом, то у нас немає коштів навіть зайвий раз відправити тих же медичних працівників у інші міста України, не кажучи вже за якісь зарубіжні відрядження, це нам не по кишені. А це знову ж таки повинні зрозуміти наше профільне міністерство — при реформуванні бюджету галузі охорони здоров’я повинні закладатися кошти не тільки на мізерну заробітну плату і на енергоносії, але й на навчання медичних працівників, на матеріально-технічне пере-оснащення медичних закладів, що в кінці кінців відіб’ється на покращанні стану здоров’я і збереженні життя наших громадян.
Дуже актуальним нині для нас є оснащення лікарні комп’ютерним томографом, вже є деякі напрацювання з інвесторами, котрі вивчають перспективи встановлення комп’ютерного томографа у нашому лікувальному закладі. Але це досить дороговартісне обладнання і обстеження на ньому теж недешеве. Ми склали бізнес-план, запропонували його потенційним інвесторам, і я думаю, що найближчим часом зуміємо залучити їх для того, щоб було встановлене це сучасне обладнання. Воно вкрай необхідне, бо ми знаходимося на міжнародній трасі, де практично кожного дня трапляються серйозні дорожньо-транспортні пригоди з важкими політравмами. Надзвичайно швидкими темпами йде ріст онкопатологій, інсульти, що потребують швидкого лікування і діагностики, щоб можна було швидше реабілітувати пацієнта. Однак коштує томограф 6-8 мільйонів гривень. Це — дуже великі кошти.
Сесія міської ради виділила перших 78 тисяч гривень на проектування хірургічного корпусу на території лікарні. Це має бути сучасне приміщення, де будуть розташовані всі хірургічні відділення, згідно з медичними стандартами. Кошторисна вартість одного тільки проекту — близько півтора мільйони гривень, а для здійснення такого будівництва потрібно 80-90 мільйонів гривень. Це — величезні кошти, але це є вимога часу. У пристосованих приміщеннях, старих будівлях не можна надавати якісну медичну допомогу.
— А що має бути у приміщеннях, що звільняться?
— У приміщенні, де нині знаходиться хірургія, ми плануємо відкрити центр охорони здоров’я матері і дитини — за житомирською аналогією.
Ще ми плануємо цього року виготовити проектно-кошторисну документацію з реконструкції протитуберкульозного відділення і на площі, вільні, де раніше були розташовані туберкульозні ліжка, перенести шкірвендиспансер із приміщення, що вже не підлягає ніякій критиці, де взагалі вже не можуть знаходитися ні медичні працівники, ні пацієнти. Там після реставрації ми розмістимо хоспіс для лікування важкохворих, переважно із онкопатологією.
Тож ми прийняли на сесії концепцію розвитку галузі, а восени на одній із сесій приймемо «Програму розвитку охорони здоров’я на 2011-2015 роки». Завдяки сприянню місцевої влади, сприянню обласного управління охорони здоров’я, коли, нарешті, у нас буде прийнята концепція реформування галузі в цілому, — ми хотіли б створити таку систему охорони здоров’я, яка задовольняла б усі сучасні вимоги з надання медичної допомоги. Хоча, звісно, немає ідеальної системи охорони здоров’я. Лікарі -— не боги і не можна врятувати кожну людину, але намагання вдосконалюватись — це завдання організаторів охорони здоров’я та керівництва, чим ми постійно і займаємося.
Ми запровадили систему збору благодійних внесків, які обліковуємо, і всі кошти йдуть на придбання нового обладнання. До речі, торік ми купили медичного обладнання більш як на півмільйона гривень саме за спонсорські благодійні кошти.
За статистикою Управління охорони здоров’я навіть у потужних лікувальних закладах, таких, як у Коростені чи Бердичеві, до 30% пацієнтів отримують медичну допомогу у обласних лікувальних закладах. У нас цей показник — лише 16%. Бо ми створили таку систему, що дозволяє надавати всі ці послуги у нас, в межах територіального медичного об’єднання. Це дуже позитивно, і ми весь час працюємо над тим, щоб цей відсоток зменшувався.
Стосовно стаціонарного лікування, потрібно, щоб населення усвідомило, що одним із виходів здешевлення лікування є членство в лікарняній касі. Всі розуміють, що наразі бюджет не може забезпечити стовідсоткового лікування, але медикаментами можна забезпечити себе, будучи членами лікарняної каси. І я закликаю до вступу у лікарняну касу.
— Василю Миколайовичу, напередодні професійного свята — Дня медичного працівника — що б ви хотіли побажати колегам, колективу, який очолюєте?
— Хочу щиро, від усього серця привітати всіх із нашим професійним святом і побажати насамперед терпіння і віри в краще, оптимізму, задоволення від професії, успіхів, миру і добробуту в кожній родині, міцного здоров’я, любові, щастя!
— Дозвольте до цих вітань приєднатися і колективу нашої газети та щиро побажати вам і всім медичним працівникам успіхів, життєвої наснаги і професійного натхнення!

Василь Михайлович СЛИЖУК, завідуючий хірургічним відділенням, районний хірург:
— Хірургічна служба – одна з найбільш відповідальних, бо часто так буває, що лікарю потрібно миттєво приймати рішення, від яких залежить не просто здоровя, а й життя пацієнта. Це дуже напружена робота, адже практично щодня потрібно ставати до операційного столу, проте у нас — дружний і злагоджений колектив висококваліфікованих спеціалістів, кожен на своєму місці, кожен працює самовіддано і відповідально ставиться до виконання своїх обовязків. З нагоди свята хочу привітати всіх колег, всіх медичних працівників та побажати, насамперед, здоровя, добробуту в родинах, мирного неба і успіхів у всіх починаннях!
Тетяна Михайлівна МАРТИНЕВИЧ, головна медична сестра:
— Серед усіх професій, що є в історії людства, професія медичного працівника є найгуманнішою, найважливішою і найвідповідальнішою за життя людини. Роль медичної сестри в лікувальному процесі має велике значення, сфера нашої діяльності — широка і багатогранна: це і здорова людина з її проблемами, і профілактика захворювань, і забезпечення сестринського догляду за нею і, нарешті, соціально-профілактичні проблеми пацієнта. В усіх розвинених країнах медсестринство виросло в окрему спеціальність в охороні здоровя. У нас також вже робляться перші кроки в цьому напрямку – запроваджується вища медсестринська освіта, зокрема, і у Житомирському інституті медсестринства.І це підніме нашу професію на ще один якісно вищий щабель професійності. З нагоди свята хочу щиро побажати колегам щастя, удачі, міцного здоровя та успіхів!