«ШПИЛЬКА» — СМЕРТЕЛЬНА ЗБРОЯ

Погано, коли чоловік ревнує дружину. А якщо не ревнує? Виявляється, теж погано. В цьому переконалися слідчі з одного відділу міліції…
Коли потяг від столиці проїхав уже немало кілометрів, у купе завітала провідниця:
— Чаю не бажаєте?
Чоловік за сорок спритно відгукнувся:
— Ні! Нам би з приятелем чогось гарячішого, за знайомство! — І дістав пляшку.
— Ти, Сергію, за мене тримайся, — розливши горілку, повчав Ігор молодого хлопця. — Разом на заробітки до столиці їздитимемо. Ти ж із сусіднього села?
— Нє-а, я з дальнього! — усміхнувся хлопець. — Одружитися на вашій хотів, а дівчина мене кинула. З роботою самі знаєте… Ще з дому жене. Ось і мотаюся по заробітках. Тепер назад. На вокзалі переночую, потім кімнату зніму.
Ігор стріпнувся:
— Нема де ночувати? Так давай до мене. Галка, дружина моя, нічого. Зрозуміє.
Дивно зближує дорога. Незнайомі вранці люди за якихось кілька годин раптом стають надто близькими.

Сергія, підігрітого спиртним, доброта Ігоря зворушила до сліз, але Галина гостя зустріла насторожено. Захмелівши, погукала чоловіка до веранди.
— Ти паспорта його бачив? А якщо він бандит?
— Галинко, він ненадовго, — заступився за парубка Ігор і, ласкаво притягнувши до себе дружину, жарко задихав їй у потилицю. — Двадцять років живемо, а кохаю тебе, як у медовий місяць.

Деталі трагедії, що розігралася потім, журналістам розповідав слідчий Андрій Ашурин:
— Галина випивала. Проте, чоловіка кохала. І раптом таке…
Сергія поселили в кімнаті на другому поверсі. А через тиждень він разом з Ігорем почали збиратися до столиці.
— Ти, Галинко, і Сергію тормозок збери, — попрохав Ігор.
Вона зібрала, нічого не сказавши, що гість у них дещо затримався. А якось, миючи підлогу, Галина помітила на собі зацікавлений погляд Сергія. Спалахнула, підсмикнула спідницю: нікого-то із чоловіків, окрім Ігоря, за свої сорок років не знала. Щоправда, Ігор у ліжку не дуже, а цей молодий, напевно, вогонь! З тієї хвилини і колихнулося в душі Галини щось незрозуміле, тужливе. Лежачи в обіймах Ігоря, вона уявляла себе поруч із Сергієм.

Із заробітків чоловіки повернулися задоволені.
Галина заметушилася, накрила стіл. Пила нарівні, але першого розвезло Ігоря, і він пішов спати.
Галина лишилася із Сергієм. Не помітила, як він накрив її руку своєю широкою долонею. Щось прошепотів, погладив плече, і все, що давно шукало виходу в душі, раптом вирвалося зовні. Різниця у віці не засмучувала. Голова п’яно паморочилася, губи шукали губ, і, задихаючись, од нетерпіння, Галина прохала лише про одне:
— Тихо, любий, тихо… Чоловік… Почує…
Наступного дня Галина боялася підняти очі, а божевільний запал, пристрасть, що несподівано налетіли, ретельно приховувала. Та хіба це приховаєш?
Ігор губивсь у здогадках: гаряча в ліжку Галина раптом у дивний спосіб змінилася. Похмурнів, однак спитати не насмілювався. Хто їх, жінок, розбере?

— А одного разу Ігор застав свою благовірну з коханцем. Тобто, із Сергієм, — зітхав слідчий Ашурин. — Ось тоді все і завертілося…

Ігор прикрив двері. Страшно пекло і боліло десь усередині, ніби з нього вирвали нутрощі. Чи так ниє душа? Він підповз до дивана. Заплющив очі. І його послужлива пам’ять миттєво у всіх дрібницях відновила побачену картину: гола Галина в обіймах Сергія. Відкинута голова, напружене тіло… І крик блаженства. З ним вона так ніколи не кричала.
Дружина обережно ввійшла до кімнати. Потяглася до нього.
Проте, Ігор відсторонився:
— Тільки не бреши! Будьте щасл…
Ігор закашляв, щоб приховати сльози.
Галина нерухомо сиділа на ліжку, її губи тремтіли. Вона від Ігоря очікувала будь-чого, тільки не оцього покірного спокою.
— Не ревнуєш? — хрипло спитала.
Трохи помовчавши, Ігор сказав:
— Я бачив, як ви… Сам винуватий, що не дав тобі того, що…
Клубок підступив до горла, і, накинувши куртку, він швидко вийшов на ганок.

Розмова із Сергієм була короткою:
— Заважати вам не буду. Розлучення… Коли Галина сама вирішить. Виїду при першій нагоді.
І потекли дні. А Галина, вже не криючись, упивалася своїм коханням. Щоправда, варто було побачити чоловіка, як у душі закипала ненависть. Так! Це вона підірвала їхнє налагоджене життя.
Але і Ігор добренький. Так легко поступився іншому!
Якось після повернення колишнього зі столиці, поставила питання рубом:
— Уходь! Гадаєш, приємно тебе бачити?
В Ігоря від напруги на шиї набрякли жили, вичавив:
— Це і мій дім. Куди ж іти?
Галина на це верескнула:
— Та хоч на вулицю! Гордості в тебе немає!
— Добре, що хоч у тебе вона є.
— У-уууух!..

Якось у Сергія зірвалося з роботою, і він, щоб якось підняти дух, запропонував Галині випити. Сказав, що прийдуть друзі.
Галина перевдяглася, вийшла в новій сукні і на високих підборах. Обернулася до коханця:
— Як я тобі?
— Супер!
У розпалі застілля додому прийшов Ігор. Не звертаючи уваги на п’яних «сусідів», пішов до себе. Але, будучи добряче напідпитку, Галина гукнула:
— Не бажаєш навіть посидіти з нами?
Сергій мало не силою всадовив Ігоря: хотів по-дружньому повинитися, однак Галина перебила:
— Не лижи зад! Він мене, як шматку, викинув зі свого життя! Шляхетного із себе корчить. Інший би тобі із ревнощів пику набив, а цей…
Махнувши рукою, Сергій пішов наверх за цигарками, а Галину вже понесло. Образи сипалися на Ігоря, мов із рога достатку.
Той здивовано дивився на все ще кохану жінку і не міг затямити, чому раніше не помічав цієї всепоглинаючої злоби?
Далі, за словами слідчого, трапилося жахливе. Підлетівши до чоловіка, п’яна Галина висмикнула з-під нього стілець, а коли Ігор од несподіванки впав, з розмаху вдарила його гострим каблуком в обличчя.
З’явилася кров. Ігор схопився за око, але Галина, як неосудна, все наносила удари по голові, в живіт руками і ногами.
Ігор намагавсь увернутися. Але коли вона схопила кришталеву вазу й ударила його по голові, різко зблід і повалився на бік.
Забіг Сергій. Спробував допомогти Ігорю, та вже було пізно.
«Швидка» констатувала смерть. Галину чекає позбавлення волі до десяти років.
— Вона покаялася? Плаче? — питали у слідчого журналісти.
— Плаче… Тільки це, знаєте, нагадує крокодилячі сльози.