ВИБАЧТЕ ЗА ВСЕ

Наперед скажемо, що ця історія трапилася далеко від Новограда-Волинського.

Дмитро любив ганяти із сусідами у футбол. Кохав дружину, дітей. Та ніхто не міг подумати, що він здатен на таке…
Перемотати б час назад, як кіноплівку. Зробити роботу над помилками. Зупинитися біля страшної межі. Проте, не можна. Життя — не нотатник. Не перепишеш.
— Лєнка-а! Лєнка-а! — Дмитро, склавши руки рупором, крикнув ще раз, і у вікні третього поверху показалася кучерява голівка, і за якусь хвилю з під’їзду вистрибнула довгонога дівчинка з ранцем.
Який же він тоді був щасливий! Пам’ятає перший поцілунок. А ще мріяли оселитися біля водосховища, де живуть журавлі.
Олена, Дмитро, Сергій і Віктор дружили зі школи. Друзі першими весілля відсвяткували, а вже потім — Дмитро з Оленою. Щоправда, її мати була проти, мовляв, хлопець-то так собі. Будівельник.

Тридцятиріччя Дмитра святкували, як звично, із сім’ями Віктора і Сергія. Олена спекла величезний торт. Іменинник, обійнявши дружину, провів долонею по її волоссю:
— Лєнка, люба…
А вона, зніяковівши, опустила очі.
Поки в духовці апетитно шкварчали свинячі відбивні, чоловіки грали в карти.
Проворна чорноока дружина Віктора, перевертаючи м’ясо, звично скаржилася:
— У чоловіків, що головне? Мій, як приїде з рейсу, відразу до ліжка тягне. Навіть не поїсть, вірите?
Жінки розсміялися. Виклали м’ясо, і дружина Сергія раптом прошепотіла Олені:
— Сергій тебе вночі згадував. Може, у вас щось було?
Вловивши за посмішкою тривогу, Олена заспокоїла:
— Ти що, здуріла? Мало що кому сниться?
На хвилю запнулася, не знаючи, як зам’яти розмову, вийшла і, включивши у ванній воду, розридалася: «Господи, тільки б чоловік не дізнався про зраду». Ні, він не чіпатиме. Просто піде. Назавжди.
Сльози горошинами знову покотилися з очей. Пригадалася ніч із Сергієм у столичному готелі. Як вона могла? Не чекала, що до очманіння, по-тваринному захоче чоловіка? Може, тому, що не ладилося у них з Дмитром? Олена закрила очі і раптом сказала в порожнечу: «Дмитрику, вибач!»
Заграла музика, і, захмелівши від випитого, Олена, втомлено поклавши голову на плече чоловіка, похитувалась у танці. Але навіть так, із заплющеними очима, вона відчувала на собі спопеляючий погляд Сергія.

Минав час. Хвилини складались у години, дні — в тижні, тижні переходили у місяці…
Сергія Олена намагалась уникати. Однак хробачок сумніву, точніше порівняння, давав про себе знати, і Олену охоплювала дивна нудьга. Пригадувався Сергій, його сильні руки, стегна…
Він з’явився, коли Дмитро був на «халтурі» (викладав плиткою ванну в одного підприємця).
— Всі дні тільки про тебе й думаю, — почав з порогу. — Зі школи кохаю. Гадав, одружусь — мине. Але не вийшло. Вітько також у тебе був закоханий. А ти Дімку вибрала.
Він важко дихав, підступаючи:
— Хочу бути з тобою! Тільки з тобою!
І, охоплена неподоланною силою чоловічого бажання, вона раптом знову здалася. А потім знову ридала: «Погань ти ненаситна! Погань!»

Із допиту Дмитра.
— Ви пам’ятаєте, як усе трапилося?
— Ні… Майже нічого… Туманно…

Був вихідний. Дмитро підвівся раніше.. Розбудив Олену:
— Не забула? Сергій з Віктором на пікнік запросили. Давай малих до твоїх — і вперед!
Він потягнувсь до Олени, поцілував. Через годину вони на авто мчали туди, де річечка, описавши дугу, текла крізь зарослі рогозу далі, до повноводої ріки.
Сергій і Віктор із дружинами були на місці. Позагоряли, скупалися, пограли у футбол. Потім «травили» анекдоти. Вино текло рікою. Коли зібралися додому, — Сергій затримав Дмитра:
— Ми з Вітьком у бар намилилися. Продовжити… Давай з нами.
Рівно в сім Дмитро стояв біля входу в ресторан. Та друзів не було. Почекавши ще з годину, набрав номер Сергія. Той відповів якось дивно:
— Ти це… Піди поки випий. Ми скоро…
Проте так ніхто і не з’явився. Дмитро вперто дзвонив, але Сергій відповідав, що ось-ось… Плюнувши, Дмитро поїхав додому: «Ну і чорт з ними! Оленка, мабуть, уже привела дітей». І уявив, як 3-річна Віка протягла маленькі рученята: «Здластуй, тату…» Серце наповнилося ніжністю. Яке щастя, що у нього є Оленка, діти…
Двері він відкрив своїм ключем. У квартирі було темно. Світло горіло лише на кухні, звідти долинали дивні утробні стогони. Нічого не розуміючи, Дмитро штовхнув двері і… На підлозі валялися пляшки, а голісінька п’яна Лєнка, розслаблено закинувши голову, з насолодою займалася коханням… із Сергієм і Віктором!
Дмитру здалося, ніби щось різнуло його по очах. На мить стало темно, і звідкись із підсвідомості почали напливати звуки. Він майже не усвідомлював і, мабуть, упав би, якби не одвірок, у який уперся.
Першим опам’ятався Сергій. Скочив, але Дмитро різким ударом збив його з ніг. Віктор спробував заломити руку і скрутити Дмитра, але колишній десантник вирвавсь і схопив зі стола ніж. Він бив ним навмання і вже не міг зупинитися, мовбито, в нього вселився дикий звір. Нічого не розумів, нічого не бачив. Обличчя друзів і дружини — все злилося в якесь жахливе місиво. Він навіть не чув передсмертного Олениного крику: «Це все вони… Я не хотіла… Дімочко, прости, прос…»

Він не розумів, скільки минуло часу, коли, оговтавшись, раптом почав розуміти, що знаходиться вдома. Побачив трупи Сергія і Віктора… І тут-таки вперся поглядом у дружину. Олена, незграбно закинувши голову, дивилася на нього широко розплющеними мертвими очима. У якусь секунду, усвідомивши, що трапилося непоправне, Дмитро замружився і, ставши на коліна, поповз до неї, шепочучи: «Прости… Прости… Всі простіть!» І, згорбившись, поплівся до телефону.

Опергрупа була шокована. На кожному із трупів нарахували по 8-11 поранень. Кров на підлозі, стінах, шторах…
Пізніше Дмитра привезли на його квартиру. Він повинен був на муляжі показати, як убивав. Ось тут у Дмитра і сталася справжня істерика. Він плакав, кликав Олену… «Швидка» ледве повернула його до свідомості.
Психолого-психіатрична експертиза показала: Дмитро діяв у стані афекту. Враховуючи це, суд призначив йому ­
4 роки покарання. Багато хто обурювався: «І це за потрійне вбивство?!»
Батьки Олени одразу після суду ­забрали внуків і оформили опікунство, а Дмитрова мати сина не відвідує.
Розповідають, у колонії Дмитро став набожним. Часто перечитує рядок із Старого Заповіту: «та будуть віддані смерті перелюб і перелюбка» і плаче…
Він дуже сподівається, звільнившись, відшукати могилу дружини. Але знає: батьки Олени поховали її під дівочим прізвищем. Мабуть, щоб ніщо не нагадувало про Дмитра.

Коментар доктора медичних наук, психіатра, Софії Осколківої:
— Справді, бувають психічні стани, коли людина навіть не пам’ятає, що скоїла (патологічний афект). У цей час він неосудний, його свідомість звужена, він марить і не в змозі себе контролювати. Дмитро також був у стані афекту. Але це так званий фізіологічний афект: при цьому людина осудна і хоч щось пам’ятає. До двох афектів призвели травми голови і сильна перевтома. Але якщо при патологічному афекті підсудного звільняють від покарання, то при фізіологічному, як у Дмитра, — лише максимально знижують строк.