ОПЕРАЦІЯ «ПЕРЕХОПЛЕННЯ»

До ювелірного магазину ввійшов чоловік років тридцяти.­ Чемно привітавшись, він почав розглядати на вітрині золоті печатки.
— Вам допомогти підібрати коштовність? — До нього підійшла молоденька продавщиця-чорнявка.
— Якщо ваша ласка!
Незнайомець переміряв чи не всі печатки. Мружив чоло, кривився. Зрештою, мовив:
— Щось нічого не підберу.
Продавщиця здивовано вигукнула:
— Як нічого?! Такий вибір!
— Вибір великий, але того, що я хотів — у вас, на жаль, немає.
— Шкода.
— Мені також.

Їхня темна іномарка на невеликій швидкості котилася вулицями Овруча.
Вадим явно нервував, покусував нижню губу. Відтак укотре поцікавивсь у спільника:
— Там точно не ведеться відеоспостереження і немає «кнопки»?
— Повір моєму досвіду, — хмикнувши, відказав Юрій. — Вони думають… Коротше, лохи є лохи! Ну ось і приїхали. Сиди на стрьомі. Дверки не закривай.

— О! Ви знову до нас?! — продавщиця чомусь зраділа вчорашньому покупцеві. Хоча, якому покупцеві, коли він ніякої коштовної речі так і не купив.
— До вас! — усміхнувся молодий чоловік і додав: — Одна річ мені, все ж, приглянулася.
— Зачекайте хвилиночку.
— Гаразд!
— Ось. На будь-який смак!
Чорнявка дозволила покупцеві самому вибрати печатку, злегка притримуючи лоток.
— То яка річ вам приглянулася?
— Хм, щось я її не бачу. Може, вже продали?
— Та ні. Після того, як ви пішли, печаток ніхто не купував.
— Дивно.
— Я й сама дивуюся!
Слово за слово й продавщиця не встигла опам’ятатися, як втратила лоток. Тільки у дверях вона побачила спину чоловіка, котрий щойно вибирав коштовність.
А ще за мить від ювелірного магазину від’їхала темна іномарка без номерних знаків.

О другій годині дня черговий Овруцького райвідділу міліції прийняв повідомлення про пограбування одного із ювелірних магазинів міста.
Стривожений жіночий голос повідомив, що приблизно десять хвилин тому, якийсь невідомий вихопив у неї лоток із золотими печатками і зник на автомобілі у невідомому напрямку. Ймовірно, у машині на зловмисника чекав ще один співучасник пограбування.
Через кілька хвилин на місце злочину прибула слідчо-оперативна група райвідділу. Насамперед міліціянти опитали працівників ювелірного магазину, випадкових свідків.
Молода продавщиця й досі була шокована.
— Той чоловік, ну, грабіжник, приходив до магазину і напередодні.
— Пограбування? — поцікавився старший оперативник.
— Так, — кивнула чорнявка.
— Як він себе поводив?
— Ну, такий ввічливий. Цікавився печатками, приміряв їх. Але того дня нічого не підібрав. Наступного дня він знову заявився. І… Що далі було, я вже говорила. Ага, ще таке. Коли грабіжник біг до виходу, то підсковзнувся і мало не гепнувся. Кілька золотих печаток випали з лотка. Щось той чоловік похапцем підібрав, проте дещо лишилося на підлозі.
— Я працюю в сусідньому відділі, — посвідчила жінка середніх років. — Ми побачили, що сталося, і почали кричати. Намагалися чимось допомогти. Та раптом всі запанікували. Коли я вслід за грабіжником вибігла надвір, то побачила, як той побіг у провулок. Там на нього чекало дороге авто. Утікач вскочив у салон, і машина швидко зникла…

Усі відділи міліції сусідніх районів отримали орієнтування на розшук темної іномарки, а також про особи можливих злочинців були поінформовані прикордонники і митники. Щоб відрізати бандитам шляхи для втечі, на дорогах області було оголошено операцію «Перехоплення».

Грабіжники звернули з ­автотраси в перелісок на кілька хвилин, щоб почепити номери машини.
Вадим похвалив напарника:
— Ти — молодець, що перед ділом здогадався зняти номерні знаки!
Юрій хмикнув, потім з погордою відказав:
— Я — завжди молодець!
Вадим запропонував:
— Може, розділимо куш?
— Що, зовсім дах поїхав?! — зикнув Юрій. — Знайшов час і місце! Не виключено, що за нами погоня. Линять треба! І якнайшвидше!
— Та я хотів…
— Я, я! Давай у тачку! Доберемось на хату, тоді й розділимо! Вийди на дорогу.
— Для чого?
— Подивися, чи хвоста немає!
— Ага, біжу.

За півгодини після пограбування ювелірного магазину, на автошляху Виступовичі-Житомир (с.Бебехи Коростен­ського району) інспектори дорожньо-патрульної служби місцевого відділення ДАІ побачили автомобіль, схожий на той, що був у розшуку. Один із правоохоронців підняв жезл.
Було очевидно, що спочатку водій іномарки не думав підкорятися вимозі міліціянтів. Проте, проїхавши інспекторів, збавив швидкість і зупинився.
Юрій долонею щосили ляснув себе по лобі.
— Прокол, — видихнув він. — Треба було не зупинятися. Або, якщо вже спинятися, то не подавати виду, що ми причетні до пограбування.
Вадим схарапуджено ­бовкнув:
— Так чави на газ!
— Ідіот! — рявкнув Юрій. — А номер машини?! — Ідіо-от. І я дав маху. Треба було ці іграшки в лісі зарити.
Тим часом до авто підійшли працівники ДПС. Поведінка водія і пасажира викликала підозру.
— Ваші документи! — наказав один із правоохоронців.
Юрій, зобразивши на обличчі вимушену посмішку, подав права, техталон.
Потім їх попросили вийти із машини. Грабіжники навіть не додумалися чимдалі заховати крадені речі. Вони в целофановому пакетику, на виду, лежали в салоні.
Працівники ДПС негайно викликали оперативників.

Пізніше В.Башинський, начальник Овруцького РВ УМВС, повідомить, що обидва молодики — кияни. Один із них — раніше судимий. Вони зізналися у крадіжці золотих виробів з ювелірного магазину. Ними було викрадено більше тридцяти найменувань чоловічих печаток на загальну суму 60 тисяч гривень. Проти столичних «гастролерів» порушена кримінальна справа. На даний час перевіряється причетність затриманих до аналогічних злочинів.
З’ясувалося також, що молодики ще задовго до пограбування прибули в Житомирську область. У Коростені найняли квартиру. Потім роз’їжджали по районних містечках і оглядали приміщення ювелірних магазинів. Ось такий один, що в місті Овруч, і потрапив в око зловмисникам. Та їм непощастило.