СМЕРТНИЙ ВИРОК

Кожне якесь свято для Перегудів (імена в матеріалі змінено) — привід. Тим більше, що їх давня знайома подруга Катерина Тушинська отримала пенсію і з двома своїми синами зайшла до Перегудів у гості.
Сіли за стіл. Захоплені дармовою випивкою, вони не помітили, як у хату зайшли двоє. Перший, молодший, витягнув із рукава мисливську рушницю і зі словами «Поверніть украдене на місце!» звів обидва курки двостволки. Почувши у відповідь матюки, він почав прицільно розстрілювати чоловіків.
Жінки зі страху залізли під стіл, але він їх не зачепив. Стрілок цілився в голови. Двоє лежали там, де сиділи, а третій, господар будинку, схопивши щось важке, начебто сокиру, кинувся за чоловіками, котрі спокійно пішли з оселі.
Парубок з рушницею повернувся і, майже не цілячись, вистрілив впритул. Чоловік замертво звалився на підлогу. А молодик із рушницею спокійно вийшов із будинку, попутно пристреливши собаку, котра кинулася на нього…
РОЗСТРІЛ
Першою на місце розстрілу прибігла сусідка баба Марія, котру покликала, тремтячи від страху, господарка дому Ольга Перегуд. Жінка перебувала в істериці.
— Визви «швидку» і міліцію! Там три трупи! — задихаючись од хвилювання, прокричала вона сусідці.
Те, що побачили правоохоронці, медики і сусіди, котрі збіглися, приголомшило всіх. У дворі лежала мертва собака. Вся оселя була залита кров’ю. Один чоловік, звісивши прострелену голову, сидів у кріслі. Другий, в калюжі крові, лежав на підлозі. Третій — на дивані. Двоє з них були рідними братами. Сидячи на стільці, на них дивилася шокована матір, Катерина Тушинська. Щоправда, один із братів виявляв ознаки життя, і лікарі доставили його до реанімації. На щастя, він вижив.
ЄГЕР
Олексій Дробиш жив із батьком у райцентрі. Колись його батьки мешкали на хуторі. Після смерті матері і переїзду до міста вони хутірський будинок не залишили. Приїжджали до нього двічі на місяць на вихідні. Олексій любив природу. Всі хутірські про це знали і ставилися до нього добре, в його лісні володіння не «вдиралися».
Олексій єгерем пропрацював рік. У той час він майже постійно жив на хуторі. Там же собі пристанище знаходили і лисиці, і дикі свині, і зайці з їжаками… Чоловік був, як говорили довкола, відмінним слідопитом, знав у лісі всі стежки, як своїх п’ять пальців. Він шкодував і підгодовував тварин. Відловлював хворих і, вилікувавши їх, відпускав на волю. За це колеги-єгері прозвали Олексія «Мауглі».
Щоправда, після звільнення з мисливського господарства і влаштування до однієї із будівельних організацій у свій лісовий будиночок він навідувався рідко.
Крім того, син і батько одного разу виявили, що з дому почали зникати різні речі. Наприклад, хтось із сараю вкрав борону. Оскільки вхідні двері були закриті на великий замок, то злодії залазили до хати, розбиваючи віконне скло. Одного разу Олексію хтось шепнув, що по хутору брати Тушинські, раніше судимі за крадіжки, носили борони, аби їх продати. Олексій вирішив не зв’язуватися з ними (не впійманий — не злодій). Крім того, обох добре знав і підтримував з ними добрі стосунки.
22-річний самітник жив досить скромно, задовольняючись дарами городу і лісу. Однак через рік Олексія звільнили, тому що в нього не було відповідної освіти. Виникає питання: навіщо відданому природі і диким тваринам чоловіку спеціальна освіта? Хіба мало у нас «освічених» працівників лісу, котрі на дух не переносять царство природи і його мешканців? Щоправда, потім один із його начальників спробував допомогти Олексію поступити до вузу, де готували єгерів, але хлопець провалив іспити.
Після цього Дробиш пішов працювати в будівельну організацію, проте його постійно манив ліс. У вільний від основної роботи час він приїжджав на хутір. Спиртного майже не вживав.
«БЕНКЕТ ПІД ЧАС ЧУМИ»
Отже, в будинку 60-річного Івана Перегуди зібралися п’ятеро постійних випивох. Про Тушинських ходила недобра слава. Катерина отримувала пенсію. Мала двох синів, котрим було за тридцять. Вони все життя провели у тюрмах. Вийшовши на волю, крали, у своїх же, хутірських. Заявляти на колишніх зеків люди боялися. До того ж, Ольга піджебраковувала. Правда, більша частина крадених грошей і пенсії витрачалася на випивку.
Пропиваючи в цей день пенсію Катерини Тушинської, навіть ніхто з компанії і подумати не міг, що звичайний святковий день для двох із них стане останнім у житті.
САМОСУД
У черговий приїзд на хутір Дробиші виявили, що недавно засклені вікна в будинку знову вибиті, зникли баняки та велосипед, речі нині недешеві і так необхідні господарям хутора. Це і переповнило чашу терпіння Олексію.
— Батьку, я знаю, хто це зробив. Піду розбиратися, — твердо сказав син і дістав зі схованки рушницю. — Мені на них ще раніше місцеві шепотіли…
— Я — з тобою! — батько ступив до порогу.
Проте, син його зупинив:
— Не треба. Сам упораюся.
Та Дробиш-старший був невгамовний:
— То — банда! Кодло! Хтозна, хто зараз там у них…
Про те, що жорстокі вбивства скоєні Олексієм свідомо, свідчать його дії. Напередодні він прийшов до будинку одного із родичів і, показуючи ствол рушниці, захованої в рукаві, заявив:
— Я його все одно знайду і застрелю!
Після цього хлопець і пішов «страчувати» молодшого брата Тушинських, Геннадія. Збирався вбити тільки одного.
… Господарі і гості сиділи за столом, про щось говорили, не забуваючи підливати в чарки. Появи Дробиша не чекали, однак, знаючи його добру натуру, ніхто не злякався.
— О, хто до нас прийшов! — зрадів візитеру господар. — Що тобі треба, Мауглі?
— Нехай повернуть крадене!
— А якщо ні, то що?
— Зараз дізнаєтеся! — дістаючи з рукава рушницю, відповів Олексій.
— Іди ти звідси по-доброму, — хтось посоловіло пробурмотів.
Зав’язалася суперечка, переплетена матюками…
Після розправи батько і син пішли додому. Рушницю, за словами Олексія, він викинув дорогою.
ПІСЛЯМОВА
Стверджуючи, що він не хотів убивати, а тільки полякати, хлопець лукавив. Яким він був стрілком, — розповідають очевидці. Одного разу, коли бригада виконувала якісь роботи в лісі, біля дикого озера, він із пневматичною рушницею з’явився біля них, тримаючи в руці дві ондатри. Звичайно, хлопця відсварили — йшлося до браконьєрства. Одначе, роздивляючись трофей, усі дивувалися. Щоби вбити ондатру (а тут ще дві!), потрібно її вистежити і мати неабияке терпіння. Але найголовніше — прицільність, тому що підібратися на близьку відстань до цієї обережної тваринки, ненабагато більшої за пацюка, і поцілити з мисливської рушниці, — дуже складно. Так що Олексій Дробиш був добрячим стрілком.
Причиною цього жорстокого злочину, звичайно, стала горілка, яку Дробиш випив у невеликій дозі.
У той же час очевидно, що парубка до відчаю довели безцеремонні тюремники, котрі на волі жили за своїми вовчими законами. Всі, з ким довелося спілкуватися (односельці, у яких на очах виріс Олексій, колишні колеги-єгері і навіть родичі потерпілих), не сказали про нього нічого поганого, навіть скаржилися на пройдисвітів із найближніх сіл, котрі давно обкрадають їх.
Замість того, щоб заглибитись у траур, жителі хутора не приховували своєї радості від того, що нарешті позбулися від набридливих кримінальників, котрі тероризували весь хутір. Не заперечуючи, що Олексій скоїв важкий злочин і повинен бути засудженим, всі його жаліють і чекають кінця розслідування. А ось яким буде вирок, — поки що невідомо.