ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЛИСТОНОШІ НАЗДОГАНЯЮТЬ НА ВЕЛОСИПЕДАХ. ТА Й ТО — НЕ УСІ

ПОПРИ ТРУДНОЩІ, ПОШТАРІ НЕВТОМНО ПРАЦЮЮТЬ НАД УДОСКОНАЛЕННЯМ ПОСЛУГ ЗВ’ЯЗКУ
Сучасне життя багате не лише на зручність, але й на штучність. Здавалося б: що поганого у тому, що на зміну звичайним листам прийшла електронна пошта? Адже миттєва доставка у будь-який куточок світу та зручність послуги — цілком у дусі теперішнього часу. Більше того, «листи — це кам’яний вік», — такий вирок традиційному листуванню виніс декілька років тому професор мого університету. Так, сьогодні я теж погано уявляю собі життя без е-мейлів та Інтернету, але дуже тішуся з того, що мої перші листи не були електронними. Із яким завмиранням серця та захватом доводилося відкривати поштову скриньку і як нестримно кортіло зазирнути всередину, прочитати, відчути настрій адресата вже по перших рядках, виведених його рукою для тебе…
Втім, людство стрімко поспішає вперед, писати довгі та щирі листи у нього немає часу. Хлопчики перестали колекціонувати марки, а дівчатка — листівки. Проте у декого з дорослих «дітей» у маленьких тайничках досі зберігаються дорогі серцю листи. А в пам’яті залишається світлий образ листоноші із сумкою на плечах.
ПЕРІОДИКИ ВИПИСУЮТЬ МЕНШЕ, А НАВАНТАЖЕННЯ НА ПЛЕЧІ — БІЛЬШЕ…
Любов Володимирівна ГУДЗЬ вже двадцять три (!) роки є бажаним гостем на своїй дільниці, що у районі колишнього пивзаводу. Увесь цей час її, з газетами та листами, чекають люди — інформаційні технології хоч і рухаються набагато швидше, аніж листоноші, але в їх роботі інша цінність — душевність. Те, чого бракує нині у багатьох інших установах та організаціях, саме поштовики компенсують людям. Найбільша радість при їх появі — у стареньких: і пенсію принесуть, і листівку з днем народження від дітей, і мобільний рахунок при потребі поповнять. А ще — вислухають і поговорять.
— Я випадково попала сюди на роботу, — розповіла Любов Володимирівна, — приїхала зі Львівщини, почала шукати роботу. Коли побачила у поштовому відділенні величезну кількість періодики, яку треба було доставляти, одразу подумала: «Як би мені звідси втекти і більше не заходити?!...» Колись же газет було дуже багато — одна сім’я виписувала по декілька видань, плюс партійні газети… Рятувало те, що спеціальна машина підвозила газетні пачки до опорних пунктів, а звідти ми вже розносили по скриньках. Тепер газет менше, але носити їх треба на собі щодня по десять кілометрів. А тоді, 23 роки тому, залишитися мене змусило гарне ставлення людей. Тепер знаю усіх мешканців на своїй дільниці, вони до мене звикли, а я — до них. Буває, що просять прочитати листа або написати відповідь… А коли йду у відпустку, то дзвонять додому і переживають, куди пропала.
Єдине, на що нарікає ця приємна у спілкуванні жінка, — відсутність велосипеда. «До моєї дільниці, — каже, — ще не дійшла черга. Ноги втомлюються, болять, змушені долати підйоми і спуски — довгі кілометри вузенькими вуличками та провулками…»
У Центрі поштового зв’язку №4 два роки тому отримали 130 велосипедів — цього вистачило на те, аби забезпечити сяким-таким транспортом 50% листонош. Цьогоріч надійшли запасні частини до велосипедів, проте змістовнішого поповнення у поштовому «автопарку» не дочекалися. Хоча, як не парадоксально, від цього роботі віддаються не менш завзято.
«ПОГАНІ ЛЮДИ У НАС ДОВГО НЕ ПРАЦЮЮТЬ»
Про це в один голос заявляють чи не усі працівники поштового зв’язку. Саме із цієї фрази розпочалася й наша розмова із головним поштовиком міста — очільницею ЦПЗ №4 Ганною БУЩЕНКО:
— Разом із послугами, що ми надаємо, люди прагнуть поваги і доброзичливості. Тому, якщо щось не так, — одразу отримуємо скарги. Якщо ж листоноша людям до вподоби, то навіть у випадку, коли вона в чомусь помиляється, — її обов’язково захистять. Це — наша візитівка, з цих працівників починається поштовий зв’язок, вони прокладають місток між людьми, містами, країнами. Подекуди трапляється, що у хаті живе одна старенька бабуся чи дідусь, то для них листоноша — це все.
Ганна Степанівна — із тих керівників, котрі на своєму робочому місці не просто активні і цілеспрямовані. Кожна година її робочого часу (а він далеко не завжди є нормованим, як і у багатьох інших поштарів), покладена на те, аби вдосконалити роботу зв’язківців на місцях. Тому Ганна Бущенко рідко буває у своєму затишному кабінеті, частіше — у русі, у сільських поштових відділеннях. Переконана, що лише так, безпосередньо спілкуючись із підлеглими на місцях, можна оцінити реальний стан справ, почути від них про наболіле. Адже на планерках про проблеми говорять не усі, а, перш за все, слід вчити працювати людей в конкурентних умовах.
ПОШТА — ЗА ЗДОРОВУ КОНКУРЕНЦІЮ
— Хочеш працювати — потрібно йти в ногу з часом, — аргументує свою активну позицію Ганна Степанівна, котра вже сорок років трудиться у цій сфері. — Тому впроваджуємо нові послуги, намагаємося відповідати сучасним потребам наших клієнтів. Крім того, ми працюємо із пресою, а вона постійно змінює обличчя, вдосконалюється. Це спостерігаємо як на прикладі всеукраїнських видань, так і місцевих газет — загалом по місту і району розповсюджуємо 57 тисяч 800 видань. Існує здорова конкуренція за читача, аудиторію. Так само й ми конкуруємо у сфері надання якісних послуг. Не буде у нас цього — не буде коштів на розвиток. А дозволити собі критичний стан справ не можна — люди ж передплачують періодику, її треба доставляти швидко і оперативно.
Одне з останніх ноу-хау поштовиків — пересувні відділення зв’язку та кур’єрської доставки. На допомогу листоношам у віддалених та малонаселених сільських районах у буквальному сенсі приїхали «Газелі», оснащені сучасними технологіями зв’язку. Утримувати стаціонарну пошту у маленькому селі — збитково. За словами Ганни Бущенко, за місяць із деяких сільських відділень «виходять» два-три листи, одна бандероль та одна телеграма… Вижити в таких умовах неможливо. Тому «пошта на колесах» стала зручним винаходом — селяни можуть і телеграму відправити, і кореспонденцію отримати, і банківські рахунки сплатити, і час зекономити.
— Найважче було працювати після розпаду Радянського Союзу, коли розірвалися зв’язки між республіками. Сьогодні — це в минулому. Тепер, наприклад, завдяки спеціальній комп’ютерній програмі, наш клієнт має змогу через Інтернет контролювати доставку кореспонденції на будь-якому етапі, в будь-якій країні, через яку пролягає поштовий шлях. Серед нових послуг — міжнародні електронні перекази, кур’єрська доставка пошти та товарів, «власна марка», на якій можна розмістити особисте фото, фото ваших рідних чи друзів, логотип або товарний знак фірми та послуга «єдиний електронний квиток» — замовлення квитків на будь-який вид транспорту.
Попри те, що чимало відділень Укр-пошти сьогодні не є рентабельними, Ганна Бущенко вірить в успіх і перспективу пошти. Принаймні, очолений нею колектив, що відзначає професійне свято 9 та 16 жовтня (День працівників радіо, телебачення та зв’язку), робить для цього все можливе. «Всесвітній поштовий союз був створений ще у далекому 1874 році, робота поштовиків давно стала невід’ємною частиною усіх сфер нашого життя. То чи є підстави сумніватися у подальшій перспективі?» — на цьому риторичному запитанні варто було би поставити крапку.
Залишається побажати працівникам Укр-пошти, аби їх віра в успіх отримала впевнене матеріальне підгрунтя, заради їхнього власного добробуту й добробуту тієї частини населення України, для якого робота пошти — справді важлива, необхідна справа.