19 ГРУДНЯ — ДЕНЬ ПАМ’ЯТI СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Ім’я святителя Миколая — одне з найбільш шанованих в усьому християнському світі. Згідно з переказами, він жив на рубежі III-IV століть (іноді називають навіть точні дати життя: 260-343 рр.) і був єпископом у місті Мир у Лікії (Мала Азія), звідки й походить його прізвисько — Мірлікійський (часом пишуть — Мир Лікійський). Ще за життя святитель Миколай прославився багатьма подвигами і чудесами на славу Христову. Тому день його поховання — 19 грудня — став загальнохристиянським святом.
Але ще більше чудес від святителя Миколая стало відбуватися після його смерті. Причому, його заступництво поширювалося насамперед на тих, хто плаває й подорожує, на «всіх сиріт і убогих», на скотарство і землеробство, вважався він також і «охоронцем земних вод». Пізніше, вже в православній традиції, святитель Миколай отримав ще два прізвиська — Миколай Чудотворець та Миколай Угодник.
Святителю Миколаю присвячена велика кількість різних творів, авторами яких стали як відомі православні письменники і діячі церкви (Антоній Критський, Кирило Філософ, Климент Охридський), так і прості священики. У Х столітті візантійський агіограф Симеон Метафраст на основі багатьох давніх латинських і грецьких джерел написав Житіє св. Миколая.
На Україні ім’я Миколая Чудотворця отримує популярність досить рано. Так, у Київському Софійському соборі, збудованому в середині XI століття Ярославом Мудрим, у числі найбільш шанованих святих присутнє і мозаїчне зображення святителя Миколая. Однак особливе шанування цього святого в межах сучасної України починається з другої половини XI століття. Пов’язано це було з кількома причинами.
Перш за все, в 1087 році з міста Мир мощі святого були вкрадені норманами і перевезені в італійське місто Барі, спочатку до церкви св. Євстафія, а потім, у 1089 році, за наказом папи Урбана II їх перенесли в спеціально побудований в ім’я св. Миколая католицький собор, де вони зберігаються і донині. Київська Русь дуже швидко відгукнулася на цю подію створенням літературного пам’ятника — «Сказання повісті, еже про пренесеніі чесних мощей святого отця нашого Миколи архієпископа граду Мир». Щоправда, в ньому нічого не говориться про факт саме крадіжки мощів. Більше того, саме Сказання надає подіям, що сталися з мощами Миколая Мірлікійського, чудесне пояснення. У ньому докладно розповідалося про те, як пресвітеру міста Барі з’явився святитель Миколай і наказав вирушити в розорене до того часу м. Мир і взяти його мощі. Жителі Барі, прикидаючись купцями, вирушили в Мир, і знайшли там раку з мощами святого, заповнену запашним миром, яку привезли до Барі. На рідну землю вони вступили 9 (22) травня, і зразу ж біля мощів відбулось безліч чудес. Із тих часів цей день став вважатися другим святом на честь знаменитого святого.
Крім того, в ті ж роки письмовими джерелами вперше зафіксовано диво від святителя Миколая, явлене в Києві. У день святкування святих Бориса і Гліба, пливучи на човні через Дніпро з Вишгорода до Києва, дружина одного багатого киянина впустила дитину в річку, котра негайно потонула. Убиті горем батьки звернулися до милості Миколая Чудо­творця. В ту ж ніч служителі Софійського собору виявили живе мокре немовля перед іконою святителя Миколая. Про це повідомили митрополиту, і той велів оповістити все місто. Батьки немовляти незабаром знайшлися і, до свого і загального подиву, впізнали в ньому свого потонулого сина. З тих пір, до речі, ікона, перед якою було знайдене мокре немовля, стала називатися іконою Миколи Мокрого і довгі століття зберігалася в Софійському соборі.
Це чудо показало, що тепер Миколай Чудотворець проявив себе захисником і рятівником українських людей, а значить взяв під своє чудесне заступництво і саму Київську Русь. Принаймні, саме так трактувалися ці події в давньоруських літературно-філософських пам’ятках. Вже в кінці XI століття день перенесення мощів святителя Миколая став вважатися святковим у Православній Церкві.
Святитель Миколай став воістину народним святим. Йому присвячено величезну кількість літературних пам’яток, храмів, монастирів, ікон. А сам образ святителя Миколая Чудотворця, як милостивого, доброго, земного святого, багато століть продовжує освячувати серця українців.
МИКОЛА, ЩО В ІМЕНІ ТВОЇМ?
Ім’я походить від давньогрецького імені Ніколаос, що перекладається як «переможець народів».
Микола з дитинства росте міцним і здоровим, хворіє рідко. Не пристає з примхами до батьків, напевно, тому вони не завжди приділяють Миколі достатньо часу. Навчається добре по всіх предметах. Серед однолітків його вирізняє сила, активність і кмітливість. Труднощі долає без сторонньої допомоги. Урівноважений, трудолюбивий і працездатний. Микола спроможний опанувати будь-яку професію, буде добре заробляти. У колективі — простий у спілкуванні, дружелюбний. На посаді керівника у Миколи можуть проявитися риси, що характеризують його як жорстоку і навіть дещо деспотичну людину. Підлеглі будуть побоюватися його.
Микола легко захоплюється жінками. Жінку, котра йому сподобалася, відразу ж запрошує на побачення й через кілька днів може запропонувати їй вийти за нього заміж. Думка навколишніх його при цьому не цікавить.
Здатний виконувати багато роботи, пов’язаної з благоустроєм свого будинку, причому, робити це самостійно. Допомагає дружині в домашніх справах, ходить за покупками. Дуже любить дітей. Балує їх, потурає всім їхнім примхам.
Підходять для шлюбу: Анна, Дарина, Зінаїда, Зоя, Лариса, Любов, Ельвіра.