ЗНАЙШЛА ЩАСТЯ У ТРЕТЬОМУ ШЛЮБІ

Я завжди читаю «Відверту розмову» і шкодую тих жінок, які розчарувалися у коханні, у чоловіках. Насправді я знаю, що їм просто поки що не пощастило знайти свого чоловіка. Адже стільки хороших, добрих і красивих жінок самотні. Чому так? Думаю, що їм потрібно не сидіти і нарікати на долю, а йти у житті з впевненістю, що незабаром зустрінуть свою половинку. Тільки потрібно у це вірити, адже наші думки матеріальні.
Моє життя — дуже скромне і нічим не примітне, але все ж таки я знайшла своє жіноче щастя, хай і не з першого разу.
Вийшла заміж дуже молодою, 19-річною дівчиною. Закохалася (як мені тоді здалося) у свого однокурсника — гарного хлопця, за яким дівчата просто вмирали, він міг обрати практично будь-яку, а обрав мене. Здавалося, що я дуже щаслива. Проте, не все те золото, що блищить. Віктор був старшим за мене, хоч ми і вчилися разом, але він був після армії, якийсь час працював. Можливо, це зіграло свою роль, а можливо, те, що він уже на той час знайшов гарну роботу і стрімко почав робити кар’єру, але в сім’ї він виявився диктатором — хотів, щоб я була домогосподаркою, у всьому слухала тільки його. Мені було важко, але я терпіла — чого розлучатися? Але за якийсь час Віктор сам пішов до іншої жінки, а я від того особливо не страждала. Мені навіть значно спокійніше жилося самій. Проте подруга познайомила з удівцем — хорошим і спокійним чоловіком. Я йому сподобалася, і ми, дві самотності, почали жити разом.
Не можу сказати, що у мене були почуття до Миколи одразу, та й потім вони не з’явилися. Не знаю чому, адже він хороша людина, але серцю не накажеш — розійшлися.
Я вирішила, що житиму одна, що така моя доля. Однак долі наші, певно, вирішуються на небесах. Міша працював на таксі, він — військовий пенсіонер, тож підробляв потроху. Якось він підвозив мене, і ми розговорилися. І раптом я відчула — як мені добре поруч із цією людиною! Він залишив свій номер телефону, і я ще декілька разів викликала його, кудись їхала, але мені було незручно навіть поглядом показати, що закохалася. Стримувала себе, як могла, ховала погляд, але вже цілими днями тільки про нього думала. І Міша, як він потім розповідав, ніяк не міг забути свою пасажирку. Але я чітко тримала дружню дистанцію, і він вагався...
Одного разу не втримався і ніжно погладив мою долоню, а у мене від того голова обертом пішла... За якийсь час ми почали жити разом, а тепер я знаю, що цей чоловік — моя друга половинка. Ми так довго чекали один на одного! І я знайшла таки своє щастя — у третьому шлюбі.