ЩО ПРИХОВУЄ СТАРОВИННА БУДІВЛЯ ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ?

У номері 42 «Звягель-Інформу» від 17 жовтня цього року ми вже повідомляли про те, що найстаріша будівля у Новограді-Волинському, де колись була розміщена тюрма, приховує чимало таємниць і нині стоїть пусткою. Сьогодні вже є чимало бажаючих «прибрати до рук» це досить велике приміщення, котре знаходиться практично в центрі міста. Однак, є і благі наміри, скеровані на інтереси міської громади. Зокрема є пропозиції розташувати тут краєзнавчий музей, в якому є велика потреба в Новограді-Волинському.
Ми ж вирішили провести власне журналістське дослідження, аби з’ясувати, що ж власне приховує ця старовинна будівля за колючим дротом?
Наш наступний матеріал — розмова з відомим місцевим пошуковцем Сергієм Лук’янцем, який на власному досвіді переконався в тому, що на території колишньої тюрми знаходиться ще чимало нерозгаданого та нерозкритого...
— Сергію, насамперед, поясніть, будь ласка, пошуковець — це професія, чи поклик душі?
— Швидше — друге. Такі пошуковці як я, працюють під егідою українського фонду пошуку саме за покликом душі, не отримуючи за це ніякої платні.
— То це і є основний рід ваших занять?
— Не тільки. Я ще є головою російського культурного центру у Новограді-Волинському та очолюю штаб Козачої сотні. Але це окрема тема розмови, нині ж я хотів би поділитися своїми надбаннями, що стосується пошуку на території колишньої тюрми.
— А з чого почався цей пошук?
— Ще на початку 90-х до мене звернулися представники міської влади з проханням з’ясувати той факт, чи насправді на території колишньої тюрми вбито під час Великої Вітчизняної війни понад сім тисяч людей. Про це говорила табличка, яка висіла на цьому приміщенні, а також деякі архівні дані.
— Тієї таблички зараз немає...
— Так, вона вже десь зникла, але пошук ми тоді розпочали. Дійсно, під час Великої Вітчизняної війни тут було вбито і закопано багато людей. Щоправда, хочу з’ясувати той факт, що люди поховані не на самій території, а, швидше, там, де знаходяться зараз сусідні хати та людські городи. Колись там був хлібозавод і навколо нього пустир — от на цьому пустирі і розстрілювали людей та закопували трупи в землю.
— А знаєте, в самому приміщенні тюрми, як на мене, не відчувається негативу. Воно світле, просторе, з великими вікнами та побіленими стінами. Не віриться, що тут катували людей.
— Чесно кажучи, навряд чи їх катували. Під час роботи із залишками людських скелетів та особистими речами у мене складалося враження, що цих людей розстрілювали поспіхом, більшість з них, якщо і перебували в приміщенні тюрми, то дуже недовго. Про це свідчить той факт, що їх навіть не обшукували. Ми знаходили біля цих трупів ножі, гроші, зрештою, залишалися золоті коронки, що зовсім не характерно для дій фашистських карателів, які оббирали своїх жертв перед смертю, як липку.
— А чим же міг бути викликаний такий поспіх?
— Як на мене, то у карателів був певний план «зверху» по знищенню певних категорій громадян, який вони обов’язково мали виконати. Я за професією — судовий криміналіст, тож при роботі з останками людей навіть найменші деталі можуть багато про що свідчити. І саме з них можна зробити певні висновки. Так нами було виявлено, що більшість тих жертв були мирними громадянами, значною мірою — євреями. Я не буду вдаватися в деталі, але мені, як спеціалісту, це було зрозуміло відразу. Якщо мирних громадян було недостатньо, то карателі разом з ними розстрілювали військовополонених. Знову ж наголошу, мабуть, все те робилося для виконання певного плану.
— Чи можна якось визначити, на якій саме території слід починати пошук, адже вона буває досить великою?
— Так, я, як спеціаліст, вже маю в цьому певні навики. На території тюрми я помітив, що саме біля яблуневого саду був зовсім невеликий, у декілька міліметрів, провал землі — він мене і навів на думку, що пошуки потрібно починати саме тут. Що ж стосується, скажімо, великих територій у степу чи в полі, то на тих місцях, де поховано багато людей, все-таки трава і рослинність зеленіша і буйніша, тому що навіть через десятиліття ця земля залишається «удобреною» людськими жертвами.
— Нині є також дані про те, що на території тюрми поховані не лише жертви Великої Вітчизняної, а й репресовані новоград-волинці 30-х років. Чи були тому підтвердження під час ваших робіт?
— Особисто я в тому не переконався. Серед знайдених нами жертв не було репресованих. Всі ці люди були вбиті переважно німецькими крупнокаліберними кулями, і поранення ми знаходили на рівні грудей. Репресованих же розстрілювали в потилицю з пістолета. Таких поранень ми не знайшли.
— На захід від тюрми нині розташований яблуневий сад, а в ньому — пам’ятна плита. Звідки вона там?
— Це ми, пошуковці, стали ініціаторами становлення цієї плити. Адже саме від яблуневого саду і далі на захід по людських городах, під будинками, і знаходяться під землею останки тих людей, які були розстріляні карателями.
— Чесно кажучи, мене особисто шокує той факт, що на території цих захоронень тепер живуть люди, садять картоплю і вживають її. На якій же приблизно глибині можуть бути людські останки?
— Карателі не намагалися глибоко закопувати свої жертви. Переважно це були ями глибиною 1,2 або 1,5 метра. А з часом, як відомо, земля виштовхує кістки та металеві предмети на поверхню. Тож я переконаний в тому, що коли люди будувалися там, вони обов’язково мали викопувати людські останки. Ми б хотіли провести пошуки на цих городах, але це приватна територія, і ніхто нас туди не пустить. Так само на території недобудованого хлібозаводу (район «Дружба») було розстріляно дуже багато євреїв. На тому місці тепер також побудовані приватні будинки, люди так само садять картоплю на останках, які мовчки викопувалися і викидалися. Звісно, що це жахливо. Але ми нічого не можемо вдіяти.
— Сергію, мені відомо, що серед розстріляних у ямах деякі люди закопувалися фашистами живцем. Чи підтверджує це практика ваших пошуків?
— Про це можна говорити не тільки з пошуків, а й зі свідчень очевидців. До речі, пошуки очевидців — це теж наша робота, так от, один з очевидців розповідав, що поблизу того ж недобудованого хлібозаводу карателі розстріляли багато євреїв, серед них були і живі. А один хлопчина вже пізно ввечері, навіть виліз з-під землі, просидівши там із самого ранку, голий і сивий, побіг у бік Ржатківки. Це був єврейський хлопчик, а прізвище, на жаль, нам так і не вдалося встановити.
— Сергію, як ви особисто ставитеся до того, щоб розташувати тепер у приміщенні тюрми краєзнавчий музей?
— Дуже позитивно. Там дійсно особливе приміщення — ці стіни пам’ятають старовинні часи і неначе зберігають у собі подих історії. Я б особисто, разом зі своїми колегами-пошуковцями, сприяв розвитку такого музею експонатами. Тому, варто підтримати цю ідею і активно втілювати її в життя.

Від редакції. Ми продовжуємо журналістське розслідування подій, які відбувалися навколо приміщення тюрми по вулиці Волі. Якщо хтось з наших читачів має якісь дані або свідчення щодо того, просимо звертатися в редакцію за телефоном 2-13-89.