ЯК У ЗВЯГЕЛІ З’ЯВИВСЯ БУДИНОК ПРИМУСОВИХ РОБІТ

Сучасному суспільству неможливо обійтися без пенітенціарної системи. В дореволюційні часи в Російській імперії побудували розгалужену мережу тюрем, яка існує і до наших часів. Новоград-Волинська в’язниця була відкрита приблизно у 1865 році: «Помещается тюрьма на окраине города, в каменном здании, обнесенном каменною оградою. Здание казенное, устроенное по Высочайше утвержденному ­образцу. В здании камер 32. По расчету кубического воздуха здание может вмещать арестантов 100, помещалось же в 1879 году высшее число арестантов 210. Больница устроена на 8 кроватей. Надзирателей при тюрьме 7. При тюрьме имеется церковь, в которой совершает богослужение младший соборный священник. Школы не устроено по тесноте здания, а грамоте обучал священник тюремной церкви». Так виглядала тюрма у 1880 році, і майже без змін споруда проіснувала до 1918 року.
Після жахливих років революції та громадянської війни міська в’язниця мала жалюгідний вигляд: вибиті шибки, зламані віконні рами, розкрадений посуд та ліжка. Приміщення було непридатним для утримання арештантів. А злочинців у той час більшало. З появою кордону між Україною та Польщею в Новограді-Волинському зросло число порушників прикордонного режиму. Крім того, через місто проходили величезні загони військових, котрі поверталися з фронтів додому. Дезорганізовані підрозділи наводили жах на городян. Хаос в управлінні містом і прикордонною зоною призвів до збільшення кримінальних елементів. Містом блукали підозрілі особи, здебільшого зі зброєю в руках. Декого міліція арештовувала, але традиційні місця утримання арештантів були переповнені.
З остаточним встановленням у Новограді-Волинському радянської влади в’язницю підпорядкували Новоград-Волинському бюро юстиції, а безпосереднє керівництво установою здійснював завідуючий тюремно-каральним підвідділом Андрєєв. На початку липня 1920 року юридичний відділ провів ­обстеження в’язниці, яка на той час вже була перейменована у будинок примусових робіт (БУПР). Російська абревіатура закладу — ДОПР — «дом принудительных работ» також вживалася в офіційних документах. Штат його співробітників ще не був набраний, однак відновлювальні роботи розпочалися. В середині липня в БУПРі обладнали лазню та підвели електричне освітлення. Тоді ж був складений кошторис ремонтних робіт.
Повітовий ревком, для розв’язання гострої проблеми розміщення засуджених та затриманих, визначив декілька приватних будинків, які могли би використовуватися для тимчасового утримання злочинців. Особлива комісія оглянула декілька будинків і дійшла висновку, що найкращим виходом з критичної ситуації буде прискорений ремонт приміщення колишньої в’язниці. У юридичному відділі прийняли рішення відновити в тюрмі 10 камер і кухню, зробивши тимчасову перегородку в коридорі, а вже потім приступити до повного відновлення будівлі. А до цього арештованих, за домовленістю з повітовою міліцією, утримували в камерах при міській міліції. Загальний нагляд за арештантами і харчування поклали на виконуючого обов’язки начальника БУПРу Лупшу. В середині грудня 1920 року при міліції утримувалося 26 арештованих, з яких 18 чоловік були затримані «Особоюстом» №6 воєнно-контрольного пункту №3, шість чоловік затримані Новоград-Волинським політбюро і один чоловік — повітовою міліцією.
Наприкінці 1920 року юридичний відділ приступив до підбору працівників, адміністрації та наглядачів БУПРу. 30 листопада 1920 року Новоград-Волинську в’язницю черговий раз обстежили. Перевірка констатувала, що «стекла в окнах большей ­частью отсутствуют, некоторые рамы поломаны, печи испорчены, двери сорваны с крюков, а в некоторых и ­вовсе нет, нары, кровати, котлы расхищены, электрическая проводка снята».
За результатами огляду було прийнято рішення «…приспособить в первую очередь 5-10 небольших камер тюрьмы в первом этаже с правой стороны … в бывшей тюрьме необходимо: 1) остеклить оконные переплеты; 2) сделать зимние рамы и остеклить их; 3) капитальный ремонт печей с постановкой печных вьюшечных приборов; 4) побелить стены и потолки; 5) очистить клозет и выгребы при нем; 6) устроить перепроводку в коридоре; 7) заделка дверей во 2-й этаж; 8) устройство дверей в помещения; 9) очистка труб; 10) ремонт кухни, очагов в ней, остекление оконных переплетов и побелка стен и потолков… вытребовать от бывшего зав Укопгоссора т.Соловкова все чертежи зданий бывшей тюрьмы, составленный Укомгоссором в июле месяце сего года».
Для ремонту приміщення в’язниці 2 лютого 1921 року було надано кредит у розмірі 2 млн. крб. Нашвидкуруч вдалося відремонтувати 5-6 камер, кухню і спорядити її деяким посудом. 27 січня до БУПРу було переведено понад 50 ув’язнених. Ця дата є своєрідним днем народження установи нового БУПРу. Одночасно з переведенням до будівлі в’язнів, юридичний відділ почав формувати адміністрацію установи. Було видано наказ про реєстрацію всіх колишніх працівників в’язниці. Однак з’явився лише колишній завідуючий тюрмою та три наглядачі, а решта вже знайшли собі іншу роботу.
Наприкінці січня 1921 року лише чотири наглядачі охороняли 50 небезпечних в’язнів. Невдовзі штат БУПРу попов­нився новобранцями і складався із завідуючого, його помічника з господарської роботи, одного старшого наглядача, однієї наглядачки та 19 молодших наглядачів. У той же період в БУПРі планувалося влаштувати школу писемності, однак, через відсутність відремонтованих приміщень, відкриття її відклали на невизначений термін.
У лютому-березні 1921 року, незважаючи на брак будівельних матеріалів та ­обмежене фінансування,  прискореними темпами проводився капітальний ремонт БУПРу. За два місяці силами арештантів відремонтували 17 камер. Одну з камер обладнали під лікарню, а іншу — під прийомний покій. Почалися роботи з ремонту лазні.
У 1920-1921 роках кількість арештантів у БУПРі коливалася від 50 до 500. 4 березня в БУПРі утримувалася штатна кількість ув’язнених — 200 чоловік. 5 березня 1921 року народний слідчий 1-ї дільниці Новоград-Волинського повіту здійснив перевірку утримування затриманих під вартою при Новоград-Волинській повітовій міліції: «Помещение для арестованных состоит из одной комнаты около 8 аршин длиною, шириною — около 6 аршин и высотою в 5 аршин. В этой комнате — 2 окна с железными решетками. Комната светлая и теплая. При комнате имеется передняя для стражи.., в чистоте содержится 12 человек арестованных, из коих 4 человека числятся за особым отделением Северной пограничной стражи и содержатся с 19 февраля по распоряжению коменданта того же отделения до особого распоряжения с применением принудительных работ; 1 человек — сотрудник Уопродкома, арестован председателем Уопродкома на 10 суток в административном порядке с 4 марта; 4 человека за Народным следователем 3 участка — с 4 марта; 1 человек — милиционер, по обвинению в преступлении по должности. Всем этим арестованным не выдается никакое довольствие (нет средств на их содержание)».
14 березня 1921 року народний слідчий 1-ї дільниці Новоград-Волинського повіту, завідуючий другою ділянкою, здійснив перевірку утримання арештантів при 10-му міліцейському районі Новоград-Волинського повіту. При цьому було виявлено, що: «помещение для содержания арестованных находится в особом домике, состоящем из 3-х небольших комнаток, в которых с соблюдением санитарных условий можно было содержать не больше 15 арестованных, оказалось 28 человек арестованных по распоряжению особого поста №8 особого отдела Северной пограничной стражи и начальника заградительного отряда. Из коих 15 человек, в том числе и малолетние, задержаны за попытку перейти границу 13 марта утром и 13 человек военнопленных красноармейцев, бывших в плену у поляков и возвращавшихся из плена тоже с 13 марта. Кроме того, 7 человек содержатся по распоряжению того же заградительного отряда: из них 4 человека являются подвозчиками эмигрантов за границу, 2 человека — жители м. Городницы, по распоряжению Особого отдела за проход демаркационной линии без надлежащего пропуска утром 18 марта … (за убийство — 2 человека)».
З появою продовольчого податку новим «контингентом» БУПРу стали селяни навколишніх сіл, які не захотіли чи не змогли виконати продподатку. У період з 1921 по 1923 роки їх налічувалося аж 269 чоловік.
Злочинці неодноразово намагалися втекти з в’язниці. Вдала спроба сталася у березні 1923 року. Вартовий БУПРу під час обходу зайшов до однієї з камер. Злочинці зненацька накинулися на нього і жорстоко побили. Відібравши ключі, нападники звільнили своїх товаришів. Втікачів виявилося дванадцять. Вони зв’язали охорону, забрали гвинтівки й кулі та втікли в напрямку Рогачівського шляху. Біля лісу бандити пограбували місцевих селян та засіли в лісі. Через деякий час загін міліції, підсилений курсантами Звягельської радпартшколи, поїхав навздогін утікачам. Злочинців догнали біля Рогачівського лісу і запропонували здатися. Бандити відповіли стріляниною, від якої загинув курсант радпарт­школи та отримали поранення міліціонер і один селянин. Зворотнім вогнем було вбито 6 злочинців, однак трьом пощастило сховатися. Невдовзі трьох утікачів схопили і віддали під суд. Житомирський губернський суд виніс вирок: ватажку дали вищу міру покарання — розстріл, а двом іншим — 4 роки суворого режиму ув’язнення.
Незважаючи на специфічне призначення БУПРу, міське керівництво розглядало будівлю, як додаткове приміщення під зберігання зерна, так званий, запасний «ссиппункт». А в офіційних документах, датованих початком жовтня 1923 року, установа іменувалася як «колишнє приміщення БУПРу». Більшовики щиро вірили в швидке викорінення в державі злочинності. Недарма 27 червня 1921 року вулицю Велику тюремну перейменували у Волі.
Коли Новоград-Волинський будинок примусових робіт припинив своє існування, — наразі не встановлено. За спогадами старожилів, у 1933-1941 роках тут містилися гарнізонна гауптвахта та склади. Хоча інші стверджують, що перед самою війною з в’язниці зробили колгоспний двір, де на відпочинок зупинялися селяни, які приїздили до міста на базар і в інших справах.
Достеменно відомо, що в період тимчасової німецько-фашистської окупації споруда використовувалася за своїм прямим призначенням — тут була відкрита в’язниця. Протягом 1941-1943 років у ній було закатовано і розстріляно близько 7200 чоловік.
Після завершення Другої світової війни в’язниця перейшла у відання військових. У ній розмістили артилерійський склад та гарнізонну гауптвахту. Але, враховуючи потенційну небезпеку для міста набоїв, що тут зберігалися, у 1952 році їх було вивезено за межі міста, а приміщення перепрофілювали під зберігання військового майна. На першому поверсі зробили продуктовий склад, а на другому і третьому — речовий. Біля п’ятдесяти років тюремний замок залишався складом КЕЧ. У 2004 році військові звільнили приміщення. Склад було закрито, а будівлю передали в оренду приватним особам під склади. Однак за новим призначенням тюрма не використовувалася і стояла порожньою. Приміщення залишилося без власника, чим скористалися лихі люди. На сьогодні тюрма повністю розграбована — побито печі, з яких викрали металеві частини. На підлозі й досі валяються цеглини з написом «Фридман». Варварськи видерли труби, зірвали підлогу з унікальними написами арештантів, датовані 1890-ми роками. Дах в’язниці — в суцільних дірках і протікає. В багатьох місцях стеля намокла і відсиріла. Балки просіли. Грати на вікнах видерті. Двері зняті з петель і зникли у невідомому напрямку. Лише вітер блукає коридорами 150-річної споруди.
Будівля зуміла вистояти в роки Першої світової війни та революції. Німецькі загарбники не встигли зруйнувати тюрму. Більше 50-ти років військові доглядали за об’єктом. І лише останніми роками міська влада не зуміла завадити вандалізму. Розграбовано одну з найстаріших будівель міста. За аналогією з 1920-ми роками виникає пропозиція: якщо місто не може відновити будівлю власними силами, то, напевне, є сенс передати її пенітенціарній системі, яка силами новоприбулих в’язнів відремонтує тюрму?