ТОЙ, ЩО ДУШУ ПРОДАВ ДИЯВОЛУ…

Нещодавно в селі Лучиця Новоград-Волинського району 32-річний чоловік (Володимир) позбавив життя трьох людей, серед яких була і його рідна мати.
Андрій Валентинович Подік, перший заступник, начальник кримінальної міліції Новоград-Волинського МВ УМВС у Житомирській області, підполковник міліції розповів, що цей чоловік і раніше мав проблеми із психічними розладами. Наприклад, цього року, взимку, підозрюваний у потрійному вбивстві невідь чому відрубав собі чотири пальці. Отак пішов до сараю, взяв сокиру і тюкнув собі кінцівку. Хоча люди про нього відгукуються непогано. Мовляв, тихий, добрий, роботящий хлопець. Та ось коли переп’є, то він стає неадекватним: то чортиків бачить, то змій, то голоси якісь чує тощо.
Того дня, вранці, як розповів Андрій Валентинович, люди, котрі працювали на городах, бачили, як їхній неврівноважений односелець причепився до ­57-річного сусіда, як повалив того на землю і почав душити, а затим потягнув до рівчака, в якому і втопив нещасного. Люди, начебто, поспішили на допомогу, проте, врятувати чоловіка вже не встигли. Натомість по мобільному телефону подзвонили до міліції. Однак повідомлення — виявлення тіла утопленика — отримали правоохоронці
м.Корець. Мабуть, через такий зв’язок, саме в сусідню область найближча телефонна вишка мобільного зв’язку і скерувала сигнал. Потім корецькі міліціянти вже зв’язалися з Новоград-Волинським МВ. Та коли слідча група прибула на місце події, то в селі Лучиця вже було… три трупи.
— Після того, як цей чоловік утопив у рівчаку односельця, він пішов додому, — говорить А.Подік. — Але чомусь передумав і зненацька побіг у другу частину будинку, у якому мешкає дві сім’ї. 72-річний сусід-інвалід саме відпочивав у ліжку. Бузувір схопив камінь, яким віджимали сир у домашніх умовах, налетів на господаря оселі і даним каменем почав бити його по голові. На шум і крик прибігли дружина інваліда та мати нападника. Господарка домівки, побачивши, що забивають її чоловіка, кинулася по допомогу. Мати ж намагалася вгамувати сина. Проте той з каменем накинувся на неї, наніс численні травми по голові, від чого мати померла. Чоловік каже, що вбивати йому наказував якийсь голос.
На місце події виїжджала слідчо-оперативна група, працівники прокуратури, керівники правоохоронних органів області. На даний час підозрюваний у вбивстві чоловік затриманий і перебуває в слідчому ізоляторі. Проводяться слідчі дії, експертизи. Проти нього порушено кримінальну справу за п.1 ч.2
ст.115 КК України (вбивство двох або більше осіб, вчинене з особливою жорстокістю). В разі визнання в момент скоєння злочину підозрюваного осудним, йому загрожує до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.

Спочатку правоохоронці витягли тіло 57-літнього чоловіка з місцевого рівчака, що поблизу річки Случ. Одразу було зрозуміло, що нещасного втопили. Люди розповіли, хто саме скоїв цей злочин. Коли ж працівники міліції прийшли до будинку підозрюваного, то вдома його не застали. Проте в другій половині будинку побачили жахливу картину — все було залите кров’ю. На ліжку і підлозі лежали два трупи — 72-річного сусіда-інваліда та 59-річної матері нелюда. Незабаром оперативники з’ясували й деталі жахливого злочину.

Ось що нам розповів Володимир Костюк, голова Лучицької сільської ради.
— У нього є ще менший брат, на два роки молодший. Але той, ніби, нормальний. Володимир же раніше працював на Городницькому фарфоровому заводі, а коли підприємство зупинилося, — нікуди на роботу більше не влаштовувався. Жив з матір’ю. Умови, скажу, неблагополучні. Мати також любила випити. Володимир часто допомагав людям косити, пасти корів, город комусь виорати. Пив. Але бували періоди, коли не пив, саме тоді його щось і хапало. Он пальці взимку собі відрубав.
— А на обліку в психдиспансері чи наркодиспансері Володимир перебував?
— Ні. Два роки тому рідний дядько возив його до Житомира лікуватися від горілки. Правда довго після цього не протримався. Десь із місяць. Батько Володимира також пив. Помер рано. Брати вже дорослі, але жодного разу не були одружені.
Потім ми знайшли пані Анастасію, чоловіка-інваліда котрої позбавив життя Володимир.
— Мій син тоді був на роботі, — говорила потерпіла селянка…
Саме в цю мить з хати вийшов її син. Від нього несло перегаром. Нашому приїзду був нерадий. Невдоволено кинув:
— Напишіть! Ще й прибрешіть трохи! Правди у вас нема! — І пішов до будинку.
— …Вчора Володимира сюди привозила міліція, — продовжила пані Анастасія. — Експерименти проводили. Складний він чоловік.
— Хто? — запитую.
— Та Володимир. Минулого року ні з того ні з сього голову мені розгатив поліном. А цього разу з ним почало щось робитися ще за день до цього. До всіх чіплявся. Я казала: визвіть міліцію, бо це погано закінчиться. Як у воду дивилася! Ми того дня, зранку, щавель за хатою перебирали. Коли приходить Володимир і каже: «Тьоть Стася. Прощавайте. Я продав душу дияволу». Мій Юрко його за плечі, мовляв, іди, йди. Ну, Володимир і пішов. Потім прийшов — брудний, у піску весь. Щоб до нас не чіплявся, думаю, налякаю його. Кажу: «Зараз міліція приїде!». А Володимир: «Я знаю. Я вже Лєніна вбив і втопив. Я йду додому. Лягати спати.
— Лєнін, — це той, кого втопив у рівчаку Володимир?
— Еге. Так його прозивали в селі. Спати тоді Володимир не ліг. Незабаром він прибіг до нас. Кинувся з каменем на старого. Навіщо його було вбивати? Він і так був доходяга. Коли я тоді побігла по допомогу, а потім уже поверталася додому, то бачу він іде мені назустріч. Руки в крові. Побачив мене, розвернувся і пішов додому. Переодягнувся в чисте і став чекати міліцію.
Вдалося нам зустрітися і з молодшим братом Володимира. Він був небагатослівним. Сидів на бетонних сходинках свого будинку.
— Оце остався один у домі, — похмуро, мало не плачучи, сказав брат затриманого. — Я в той час був у сестер, котрі живуть у Корці. Вони просто шоковані тим, що сталося. Вони не вірять, що брат міг таке зробити. Хоча… Йому голоси чулися і раніше. Думаю, якби я на той момент був удома, — він би й мене вбив.
Біля магазину, на лавці, сиділа бабуся, мешканка с.Лучиця. Попросили її розповісти про Володимира.
— А що розказувати. — Жінка говорила неохоче, наче когось боялася. — Ми тоді на городі були. Володька… Молодий хлопець. Добрий. Та ось горілка довела.
Чоловік із серпом, котрий ішов нам назустріч, показав дорогу до сестри Лєніна, якого втопив Володимир. Дізнавшись хто ми, сказав кілька слів:
— Непоганий хлопець Володька. Хто попросить — допомагав. Але останнім часом, коли різко переставав пити, з ним щось починало робитися: то сварки вдома влаштовував, то поб’ється з кимось. Його і лікували од горілки. То пальці собі повідрубував. А це такого наробив… Просто жахливо…
Зрештою, дісталися до сестри вбитого чоловіка. Чепурна хатина стояла на горбочку попід стіною соснового лісу. Жінка саме трудилася на городі.
— Не знаю, як таке могло статися, — засмучено сказала пані Валентина після знайомства
з нами. — Це був мій брат. Жив він з нами. Вранці він пішов до сусіда. Обіцяв тому корови допомогти пасти. Ось і допоміг… Але чому він пішов у іншу сторону, — збагнути не можу. Саме туди, де Володька вранці бродив. Люди чули, як він кричав, бачили, як той навіжений його душив, а потім потягнув до рівчака.

Вбивцю правоохоронці затримали швидко. Та той і не ховався. Коли він розповів, за що вбив односельців та найріднішу людину, — у місцевих жителів волосся ставало дибки. Виявляється, на злочини чоловіка підштовхнули голоси.
«Убий!» — лише це слово чув у затьмареній алкоголем голові Володимир. Настанові не пручався. Тож жорстоко розправився з трьома людьми, серед яких — рідна мати.
«Сначала тікав, — потім говорив Володимир, — шоб не убивать. Добіг там до дороги, а воно каже: вернися, я твій друг! Я не знаю, чого я вернувся. Каже, пошлі покажу, тей голос, першу жертву».
Що вбиває рідну матір, — чоловік також розумів, однак, каже, нічого не міг із собою вдіяти.
«Я не хотів, — каже затриманий. — Я не знаю, я їй казав: мамо, втікай! А вона пришла захищать. Ну він старий, з паличкою, ну я вже й матір...»

У кого із мешканців Лучиці не питали про Володимира, то всі відгукувалися про цього чоловіка добре. Мовляв, і добрий, і працьовитий, і допоможе, якщо треба. Тільки ось горілочка…
Кажуть, що Володимира, його брата і сестер виховували рідні дід і баба. Батьки пиячили, тому літні люди їх і ­забрали. Але, коли дід з бабою повмирали, дітям нікуди було діватися, і вони знову повернулися до батьків. Можливо, корінь усіх бід потрібно шукати ще там, у далекому ­минулому?..