ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ

ПЕРЕДУМОВИ СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ ДІТЬМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ
Дійсні мотиви поведінки неповнолітніх правопорушників залежать від наявності обставин, що створюють атмосферу, в якій ця особистість сформувалась.
Безумовно, наявність позитивних компонентів, які характеризують найближче оточення дитини, жодним чином не сприяє формуванню деградованої особистості і навпаки, негативна атмосфера в будь-якому разі згубно впливає на світогляд та поведінку неповнолітнього. Так, неблагополучні сім’ї, і як наслідок — неналежне сімейне виховання визначені як фактори злочинності неповнолітніх.
Недоліки сімейного виховання, а в буквальному значенні його відсутність, свідчать про порушення права дитини на сімейне виховання, яке гарантується в нашій державі кожній дитині. Результати ігнорування і грубого порушення батьками права дитини на виховання є те, що неповнолітній стає на хибний життєвий шлях, що ставить під загрозу й інші права дитини, зокрема право на свободу. Адже після вчинення дитиною злочину вона набуває вже іншого статусу — злочинця.
Але, перш ніж засудити дитину, необхідно визнати: батьки, суспільство, держава не змогли застерегти її від протиправної поведінки, не змогли своєчасно пояснити, що суспільство порушення закону не прошає. Допустивши порушення закону з боку дитини, держава, суспільство ніби виправляють свої прорахунки більш гуманним ставленням до неповнолітніх, які вступили в конфлікт із законом, намагаються чинити правосуддя з урахуванням того, що за малолітніми чи неповнолітніми злочинцями зберігається статус дитини, з урахуванням їх прав до пред’явлення обвинувачення, після його пред’явлення та після винесення обвинувального вироку.
Відповідно до ст.40 Конвенції ООН про права дитини, жодна дитина не може вважатись порушником кримінального законодавства, не може бути звинувачена та визнана винною у його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним та міжнародним правом на час їх вчинення. Кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, повинна мати такі гарантії: негайне і безпосереднє інформування про звинувачення до неї; одержання правової та іншої неохідної допомоги при підготовці та здійсненні захисту. Також Конвенція містить вимогу щодо встановлення мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство.
Відповідно до ст.22 Кримінального кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. У віці від 14 до 16 років підлягають неповнолітні, які вчинили тяжкі злочини (ч.2 ст.22 ККУкраїни).
Виходячи із норм Конституції України про те, що жодна особа не може бути заарештована або утримуватись під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом, вжиття до неповнолітнього заходу у вигляді затримання та триманні під вартою допускається лише у виняткових випадках. Зокрема, коли це викликано тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, і лише за наявністю підстав, передбачених Кримінально-процесуальним законодавством України.
Заходом захисту прав дитини є передбачена КК України можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання шляхом застосування до них примусових заходів виховного характеру: застереження, обмеження дозвілля, передача неповнолітнього під нагляд батькам чи осіб, які їх замінюють, покладання на неповнолітнього обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків (при досягненні певного віку та наявності майна), направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи. Застосування примусових заходів виховного характеру і звільненим від кримінальної відповідальності, можливе до неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, необережний середньої тяжкості або якшо неповнолітній не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність.