ВАЖКИЙ БАЯН У РУКАХ ТЕНДІТНОЇ ІРИНИ УКРАЇНЕЦЬ ТВОРИТЬ ДИВА

У її сім’ї неможливо було вирости людиною без витонченого музичного смаку і любові до музики. Мати і батько — педагоги-баяністи, рідна тітка — флейтистка, дядько грає на контрабасі, а двоюрідна сестра спеціалізується на фортепіано. Навіть не музикантом вирости у такій родині було би складно, хоч батьки все ж бажали бачити доньку, швидше, перекладачем... Розуміли, очевидно, що великих грошей у музичній професії не заробиш, натомість віддача, як у будь-якій творчій роботі, потрібна велика. А вона не лише опанувала дві музичних освіти, а ще й сама вже вісім років навчає дітей у школі мистецтв. Не можна залишитися байдужим, коли дивишся, як тендітна Ірина УКРАЇНЕЦЬ «рве» міхи на трьохрядному баяні і як перевтілюється, коли бере до рук гітару. Цікаво, що вона є не лише солісткою-виконавицею, а також — керівником оригінальних дитячих дуетів, тріо та ансамблів.
— Ірино, погодься, що струнка білявка із важким баяном — це явище доволі неординарне. А що привабило тебе у цьому народному, й швидше, чоловічому інструменті?
— Напевно, найбільше на мене, ще у дитячому віці, вплинуло те, що на баяні грали мої батьки. Хоча вони мене навіть у музичну школу віддали пізніше, бо не мали ­серйозних планів щодо того, що я піду по їхньому шляху.
Зрештою, саме мама Тетяна Василівна — стала моїм першим вчителем по класу баяну. Я їй дуже вдячна за грунтовні музичні знання, базові у подальшому навчанні. А тато — Олександр Якович — був чудовим імпровізатором гри на баяні й великим авторитетом для мене у сфері музики. Тому, закінчивши нашу музичну школу, я вступила у Житомирське музичне училище імені Косенка. Там вже самостійно прийняла рішення, окрім баяну та акордеону, опанувати ще й гітару. ­Навчалася за спеціальністю «Музичне мистецтво», отримавши кваліфікацію артиста і керівника оркестру (ансамблю), згодом продовжила здобувати освіту у Донецькій державній музичній академії імені Прокоф’єва.
— Такі два різні інструменти, а який з них тобі більше до вподоби?
— Мені часто задають це питання. Різниця між ними справді колосальна. Баян — більш оркестровий інструмент, вражає потужністю звуку, тембральністю. Особливо захоплююче звучать найсучасніші п’ятирядні баяни з регістрами, що імітують звуки інших інструментів: флейти, кларнета тощо. А гітара — більш «душевний» інструмент, здатний відтворити найчуттєвішу музику, передати широкий спектр емоцій. Наприклад, пристрасна іспанська найкраще звучить у виконанні гітари, «Фламенко» для баяну не пишеться...
— Отже, коли у тебе войовничий настрій, — ти береш у руки баян, а коли душу переповнюють ніжні емоції, то обираєш гітару?
— У житті, можливо, таке трапляється, бо те, що накопичилося на душі, найкраще втілюється у музиці. Але у роботі артист рідко собі може таке дозволити, бо повинен уміти абстрагуватися від власного настрою, щоб не трапилося у житті. У моєму репертуарі чимало сумних ностальгійних композицій, натомість у житті я за те, аби було якомога більше позитиву і гарного настрою.
— Ірино, сцена — твоє друге місце роботи. Адже тебе можна часто побачити і почути під час місцевих заходів. Ти хвилюєшся перед виступом?
— Концертна діяльність — це елемент моєї професії, тож теоретично я у цьому «підкована». А от практично, звісно, хвилювання присутні, але я переконана, що набагато гірше, коли їх немає! Адже музика — це мова душі, висловлена за допомогою звуків, царина почуттів, настроїв. І чим більше хвилювань, тим «забарвленішим» емоціями здатен стати виступ. Я завжди намагаюся дарувати слухачам лише найпозитивніші з них.
— Працюючи у школі ­мистецтв, тобі вдалося привнести у роботу чимало свіжих цікавинок. Наприклад, тобі належить ідея створення ансамблю гітаристів, тріо баяністок-Ірин тощо. Розкажи про це, будь ласка.
— Знаєш, усе зроблене з любов’ю, взаємними стараннями колективу й учасників-музикантів, як виявилося, здатне завоювати успіх як у глядачів, так і у фахівців. У перший же рік свого заснування ансамбль гітаристів музичної школи, наприклад, виборов друге місце на обласному конкурсі, а згодом двічі здобував перші місця. Нещодавно ми привезли гран-прі з житомирського конкурсу ансамблевої гри. Диплом за третє місце отримав оригінальний дует у складі дітей, котрі грали на гітарі і бандурі. У якості переможців на обласному рівні відзначилося й тріо баяністів, куди справді увійшли три моїх учениці Ірини під моїм керівництвом, також Ірини — ось такий цікавий збіг обставин (сміється — авт.).
— Оригінальний дует у вас створено із Петром Нестеровим. «Лібертанго» на баянах у вашому виконанні звучить захоплююче, а головне, що це щось нове для міста.
— Це була моя ініціатива, судячи із відгуків, — досить вдала. Петро Андрійович, як і мій батько, — чудовий імпровізатор, дуже цікаво виступати із ним дуетом. Подібних творчих ідей вистачає, але не завжди є час на їх втілення.
— А чому для самореалізації ти обрала Новоград? Невже не хотілося залишитися у великих містах, де довелося здобувати освіту?
— У мене були пропозиції залишитися, скажімо, у Житомирі чи Донецьку, щоб там працювати. Але через хворобу, а згодом — смерть батька, довелося повернутися додому... Я не шкодую, що живу і працюю сьогодні у рідному місті, бо шляхи для самореалізації можна знайти і тут, потрібно лише цього прагнути. Я маю багато творчих планів як у виконавській діяльності, так і у викладацькій. У мене сформований клас у школі мистецтв, вже є напрацювання, які буду вдосконалювати. Зокрема, брати участь із вихованцями у конкурсах різного рівня і повертатися звідти з перемогами, присвяченими Новограду-Волинському.
— Що ж, тоді бажаємо побільше перемог, а отриманий досвід тобі і твоїм учням із успіхом використати у нових креативних ідеях!
— Щиро вдячна!