Поминання 6/2013

9 лютого минає 40 днів, як у новорічну ніч загинув від рук убивці наш дорогий онук — Тарас Вікторович ОКСАНЧУК

Спокійно спи, наш дорогенький. Нехай Господь твій сон оберігає. Не заросте ніколи та стежина, що провела в останню путь, похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть. Хай над твоєю могилою світить сонечко, жалібно співають пташки, а на квітах буде роса — то наші сльози, сльози смутку. Хай земля буде тобі пухом, а в душі — вічний спокій. Царство Небесне.

Сумуючі бабуся Валя, дід Тарас, мама, хрещена

9 февраля — 40 дней, как трагически погиб Тарас Викторович ОКСАНЧУК

40 дней трагической гибели, 40 страшных, бессонных, мучительных дней и ночей. Смерть забрала единственную радость, смысл жизни и посеяла мрак. Шок, бездонная пустота навсегда. С роддома ты пришёл в мой дом, 17,5 лет прожил ты в нём. С рождения до последнего дня называли солнышком мы тебя. Померкло солнце без тебя, сынок, и опустела без тебя земля. Всё есть на этом свете, лишь только нет тебя. Самое страшное на свете, — когда умирают наши дети. Вечная память тебе, родненький наш, райские тебе небеса.

Вечно скорбящие о тебе бабушка, прабабушка, папа и все родные

11 лютого — 40 днів, як перестало битися любляче серце дорогої і рідної нам матусі, бабусі — Леоніди Михайлівни ШУЛЯКІВСЬКОЇ з села Теснівки

Надворі зима, у серці сум і біль. Пекучий біль, який не можна загасити. Як важко нам без вас жити. Простіть за все, простіть, що не змогли спасти. Дякуємо вам, мамо, за життя, яке дали нам, за мудрі поради, за добро, за невтомні руки, за любляче серце. Пухом вам, рідна, земля. Душі спокій вічний і Царство Небесне.

Сумуючі дочка, син, невістка, зять, онуки, рідні

11 лютого минає рік світлої пам’яті Катерини Леонідівни МАТВІЙЧУК

Не можна змиритись, не можна повірить, що це вже навіки, що це назавжди. Як боляче без тебе, рідна, жити. Душа ридає, тужить і болить. Ніким тебе не можна замінити, і сльози ллються, мов струмок біжить. Все пам’ятаємо: твої слова, усмішку, радощі, й тривоги кожен раз… Та до могили топчемо доріжку, минуле ж не повернеться до нас. Більшої втрати немає, як втрата твого життя. Серце в печалі ридає, немов зупиняє буття. Сльозами не вилити болю, та й криком не вернеш тебе. Ніщо не зарадить вже горю, без тебе життя вже не те. Таких як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають.

Батьки, чоловік, дочка Юля, син Олександр, невістка Таня, сестри ти їх сім’ї, вся велика родина

11 лютого минає 40 днів, як обірвалося життя нашого дорогого брата — Михайла Борисовича ЗОЗУЛЕВИЧА

Горбок землі мовчить, як все довкола, і огортає душу тихий жаль, що не побачимо ніколи ні твою радість, ні твою печаль. Нехай Господь дарує Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі.

Сумуючі брат Андрій та сестра Віра з сім’ями

11 февраля — 40 дней, как ушёл из жизни наш дорогой любимый муж, отец, дедушка — Михаил Борисович ЗОЗУЛЕВИЧ

Ты там, где кончается небо, где солнце берёт свой исток. Ты там, где никто раньше не был, ты там, где живёт только Бог. Ты там, где кончаются звёзды, где ночь выбирает свой цвет, где в небо впиваются сосны, где мир зарождает рассвет. Прости, что не смогли тебе помочь, прости, что не смогли тебя сберечь, прости, что не смогли тебя спасти. Сто раз прости, прости, прости.

Скорбящие жена, дети, внуки

9 лютого минає рік світлої пам’яті Марії Григорівни ЛАВРЕНЧУК

Ти була турботливою мамою, порадницею, люблячою нами всіма. В наших серцях ти залишишся назавжди. Не заросте ніколи стежина, що провела тебе в останню путь, похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть.

Вічно сумуючі син та вся наша велика родина

13 лютого минає рік, як пішла з життя дорога матуся, люба бабуся — Віра Михайлівна КОНДРАТЮК

Хто пам’ятає, — пом’яніть, хто забув, — згадайте. Пухом тобі земля, душі — вічний спокій у Царстві Небеснім.

Дочки з сім’ями, хрещениця

7 лютого — 9 днів світлої пам’яті Людмили Іванівни МОЛЧАНЮК

Ти вже далеко, вже тебе нема, як боляче усе це розуміти. Але, повір, в наших серцях ти будеш вічно жити.

Колеги музичного відділення школи мистецтв

8 лютого минає 25 років від дня смерті Василини Федорівни МИХАЛЕЧКО з Малої Горбаші

Роки минають, змінюється світ і вже дорослі правнуки і внуки, а Ви у нашім серці ще живі, ми досі пам’ятаєм ніжні руки. А надворі лютує знов зима. Вже двадцять п’ята, як забрав Вас Бог, й печаль в душі, бо поруч Вас нема, та й досі в серці Ваша є любов. Пам’ятаємо... Сумуємо...

Дочка Віра з сім’єю, син Олександр з сім’єю, сім’я сина Анатолія

7 лютого — 9 днів світлої пам’яті Анни Францівни ГАЛИЦЬКОЇ-ЛАГОШИНОЇ

10.02.1977-30.01.2013 рр.

Не хоче серце з цим змиритись, що поряд з нами тебе нема. Тобі б ще жити, жити, жити, лишився біль, печаль одна. Спи спокійно, наше Сонечко. Царство Небесне твоїй добрій душі та вічна пам’ять.

З глибоким сумом батьки, чоловік, дочка, брат з родиною і всі рідні

10 лютого — 4 роки, як пішов з життя Володимир Олександрович ЗІНЧЕНКО

Ні серце, ні розум не можуть з цим змиритися, що поряд з нами тебе нема. Тобі б ще жити, жити, жити… Лишився біль, печаль одна… Хто знав, — пом’яніть добрим словом і молитвою. Царство Небесне твоїй душі та вічна пам’ять.

Тато, мама, сестри з сім’ями

6 лютого минає 9 днів, як пішов у вічність Петро Володимирович ДЕНИСЮК

Хто пам’ятає, — пом’яніть добрим словом і світлою молитвою, а хто забув, — згадайте. Пухом тобі земля, душі — вічний спокій і Царство Небесне.

Сумуючі донька та рідні

8 лютого минуло 10 років, як пішов з життя Дмитро Аркадійович ГОРБАТЮК

Хто пам’ятає, — пом’яніть, хто забув, — згадайте. Царство Небесне та вічний спокій.

Дружина, діти, онуки

10 лютого минає 40 днів, як немає з нами Ганни Архипівни ПАСІЧНИК

Якби могла ти довше жити, були б щасливі внуки й діти. Але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Тебе ми будем пам’ятати, була найкраща в світі мати. Таких як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають. Царство тобі Небесне, рідненька.

Вічно сумуючі діти, внуки, правнуки

12 лютого — роковини світлої пам’яті Станіслави Іванівни ЗАРИЦЬКОЇ

Горбок землі мовчить, як все довкола, і огортає душу тихий жаль, що не побачимо ніколи ні Вашу радість, ні твою печаль. Не заросте ніколи та стежина, що провела в останню путь. Похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть.

Сумуючі онуки, племінники, рідні