Ляльки з рисами та характерами людей

У нього в очах сум від нерозділеного кохання, вона ж — власниця красивого, але зверхнього погляду. Важко повірити, що їхні очі зроблені... з пробок з-під шампанського, а обличчя, що досить реалістично передають людські емоції, — з паралону та сентипону. Вони — це ляльки-актори театру мініатюр «Фрейя». Справді кажуть, що речі, зроблені з натхненням і любов’ю до справи, оживають…
Без ляльок ми не уявляємо дитинства і свят. Вони — наші супутники, вірні друзі, талісмани й обереги. Пощастило тим, кому й у дорослому віці доводиться «гратися», — виявляється, є й така професія. 21 березня лялькарі відзначають своє професійне свято. Ці люди особливі, адже вони зберігають те, що більшість людей втрачають у дорослому віці: дитячу щирість, безпосередність. А ще вони не дають сумувати іншим, і це — головний атрибут їхньої професії.
Бути серед таких цікавих людей поталанило керівнику театру мініатюр «Фрейя» — Олені МАРКЕВИЧ. Саме так називається гурток, який вона очолює у Палаці дітей і молоді, а ще Олена Едуардівна керує ляльковим театром «Чарівна лампа». Шкода, що через скорочення доросла акторська трупа значно поменшала і останнім часом практично не виступає. Втім, тепер більше часу у пані Олени з’явилося для того, аби допомагати дітям розвиватися у мистецькому напрямку. Разом вони вивчають театральні ази: пластику, рухи, вокал тощо.
Ляльки не лише з рисами, а й з характерами людей — це ноу-хау Олени Маркевич. Навіть зріст багато з них мають людський — метрів з півтора буде. На відміну від пошитих ляльок, ці є каркасними, а «утяжка» на їхніх обличчях допомагає створити будь-яку міміку і передати різні емоції. Навіть, створити людську «копію».
— Це ось наша Галя — у одній з вистав лялька перетворюється у дівчину, тому я намагалася створити максимально схоже обличчя, — усміхається Олена Едуардівна, згадуючи процес складної, але захоплюючої роботи. — Спочатку у нас були маленькі «рукавичні» ляльки, але для лялькового театру у традиційному розумінні потрібні відповідні умови: невелике приміщення, невисока сцена — щоб глядачам було добре видно. Нам же доводиться виступати у Палаці культури, у Будинку офіцерів, у актових залах… Тому народилася ідея робити великих ляльок — це зручніше і, як виявилося, цікавіше.
Попри те, що «Фрейя» працює лише неповних два роки, в активі театру мініатюр вже є визначні нагороди. Найбільша гордість — перше місце на масштабному фестивалі «Славянски вєнєц», що проходив торік у Болгарії. Вихованці Олени Маркевич виявилися єдиними з нашої країни у театральному жанрі. Перше місце вибороли з комедійною виставою «Україна сміється», яку до того показували на «Лесиних джерелах», — про один день з життя селян, котрі не лише працюють, але й відпочивати уміють. Приємно, що лялькарям з Новограда вдалося стати кращими, попри потужну конкуренцію з боку росіян, білорусів, азербайджанців, болгар, грузинів та якутів!
— Ми так несподівано і стрімко взяли планку, що вже не хочеться опускатися нижче, — обгрунтовує творчий ентузіазм пані Олена. — Тому доводиться рости і придумувати нове. Міняються ляльки, жанри наших вистав. Простіше показувати веселе, коли є над чим посміятися. А зараз ми готуємо виставу зовсім іншого, філософського, напрямку — «Якби не ти». Із нею також поїдемо у Болгарію, на запрошення організаторів фестивалю.
Цікаво, що театральні вершини дітям допомагає «брати» вчитель музики з 20-літнім стажем. Напевно, тому усі персонажі у виставах лялькового театру не лише говорять віршами, а й обов’язково співають і танцюють. Олена Едуардівна є головним двигуном творчого процесу: пише сюжети, працює над режисурою, музикою і образами. Гроші, зароблені під час виступів з виставами, витрачаються на розвиток і поїздки. До речі, вартість однієї великої ляльки обходиться щонайменше у 600 гривень. У останній виставі їх буде лише чотири, а у попередніх — значно більше. Окрема історія — перевезення ляльок через митницю, адже такий незвичайний вантаж у валізах, що скидається на людей, митники бачать нечасто…
Увесь колектив, на чолі з директором Ольгою Добровольною, разом з батьками дітей, активно допомагають ляльковому театру. У Палаці дітей і молоді навіть створили звукозаписувальну студію, де у маріонеток народжується «голос», а у вистав — музичний супровід.
— Без спільної роботи нічого б не було. Евгенія Ляшук допомагає шити костюми, Сергій Кальченко робить музичне аранжування, Галина Кучинська надає українське вбрання. Спільно придумуємо декорації, навіть мій чоловік мені дуже допомагає, — радіє пані Олена.
Що ж, це головне — отримувати задоволення від своєї роботи, у цьому — запорука успіху. Чого й бажаємо нашим лялькарям!