Духовнi притчi
- Духовність
- 57
- коментар(і)
- 05-04-2013 17:52
ЩАСТЯ
Одного разу лісом йшло Щастя і раптово впало в яму. Сидить Щастя на дні й плаче. Повз яму проходила людина, Щастя почуло її і кричить:
— Добра людино! Витягни мене звідси!
— А що ти мені даси за це? — запитує людина.
— А що ти хочеш?
— Я хочу найдорожчий, великий і красивий будинок з видом на море.
Щастя дало людині будинок, людина зраділа, втекла до хати і забула про Щастя. Сидить Щастя в ямі і плаче ще голосніше. Повз йшла інша людина, почуло Щастя людину і кричить їй:
— Добра людино! Витягни мене звідси!
— А що ти мені даси за це?
— А що ти хочеш?
— Я хочу багато красивих і дорогих машин!
Дало Щастя людині те, що вона попросила, зраділа людина, забула про Щастя і втекла.
Зовсім втратило надію Щастя. Раптом чує, що іде третя людина, крикнуло їй Щастя:
— Добра людино! Витягни мене звідси, будь ласка!
Людина витягнула Щастя з ями і пішла далі. Зраділо Щастя, побігло за нею і питає:
— Людино! А що ти хочеш за те, що допомогла мені?
— Нічого мені не треба! — відповіла добра людина.
Так і біжить Щастя за людиною, не відстаючи від неї ніколи.
ЦАРСЬКА ЦІНА
Якось цар вирішив зробити бенкет для всіх своїх підданих. Та не простий, а на багато днів, щоб велич царства і незліченні його багатства зміг кожен оцінити. Сам правитель сидів на золотому троні, під балдахіном з найтоншого шовку. Найдорожчі вина у величезній кількості розливалися в дорогоцінні посудини. А наїдків було стільки, що ніколи ще ні в жодному царстві такої розкоші не бачили. Розвеселило вино царя, і мовив він до своїх вельмож:
— Бажаю почути від вас, чого я вартую з усіма моїми величезними багатствами.
Тиша запанувала в залі. Всі розмірковували, що навіть ангели не поможуть оцінити царя. І раптом тихим, смиренним голосом мовив один мудрий старець:
— Ти, правителю, не вартуєш і тридцяти срібників.
Страшним був гнів царя. Лють запалала в ньому, і він закричав:
— Та як ти смієш говорити таке?! З розуму, чи що, вижив? Одна золота нитка на моїй порфірі скільки коштує!
Але праведник продовжував далі спокійно:
— Бог, Який сотворив землю, був проданий за тридцять срібних монет. Чи ти більший за Нього?
Затихла царська лють, засоромився правитель своєї гордості і марнославства. Бідний старець відкрив перед ним неперевершену істину: всі багатства світу є прахом. Бо тільки один Бог зможе гідно оцінити кожного, коли проб’є його час.
Одного разу лісом йшло Щастя і раптово впало в яму. Сидить Щастя на дні й плаче. Повз яму проходила людина, Щастя почуло її і кричить:
— Добра людино! Витягни мене звідси!
— А що ти мені даси за це? — запитує людина.
— А що ти хочеш?
— Я хочу найдорожчий, великий і красивий будинок з видом на море.
Щастя дало людині будинок, людина зраділа, втекла до хати і забула про Щастя. Сидить Щастя в ямі і плаче ще голосніше. Повз йшла інша людина, почуло Щастя людину і кричить їй:
— Добра людино! Витягни мене звідси!
— А що ти мені даси за це?
— А що ти хочеш?
— Я хочу багато красивих і дорогих машин!
Дало Щастя людині те, що вона попросила, зраділа людина, забула про Щастя і втекла.
Зовсім втратило надію Щастя. Раптом чує, що іде третя людина, крикнуло їй Щастя:
— Добра людино! Витягни мене звідси, будь ласка!
Людина витягнула Щастя з ями і пішла далі. Зраділо Щастя, побігло за нею і питає:
— Людино! А що ти хочеш за те, що допомогла мені?
— Нічого мені не треба! — відповіла добра людина.
Так і біжить Щастя за людиною, не відстаючи від неї ніколи.
ЦАРСЬКА ЦІНА
Якось цар вирішив зробити бенкет для всіх своїх підданих. Та не простий, а на багато днів, щоб велич царства і незліченні його багатства зміг кожен оцінити. Сам правитель сидів на золотому троні, під балдахіном з найтоншого шовку. Найдорожчі вина у величезній кількості розливалися в дорогоцінні посудини. А наїдків було стільки, що ніколи ще ні в жодному царстві такої розкоші не бачили. Розвеселило вино царя, і мовив він до своїх вельмож:
— Бажаю почути від вас, чого я вартую з усіма моїми величезними багатствами.
Тиша запанувала в залі. Всі розмірковували, що навіть ангели не поможуть оцінити царя. І раптом тихим, смиренним голосом мовив один мудрий старець:
— Ти, правителю, не вартуєш і тридцяти срібників.
Страшним був гнів царя. Лють запалала в ньому, і він закричав:
— Та як ти смієш говорити таке?! З розуму, чи що, вижив? Одна золота нитка на моїй порфірі скільки коштує!
Але праведник продовжував далі спокійно:
— Бог, Який сотворив землю, був проданий за тридцять срібних монет. Чи ти більший за Нього?
Затихла царська лють, засоромився правитель своєї гордості і марнославства. Бідний старець відкрив перед ним неперевершену істину: всі багатства світу є прахом. Бо тільки один Бог зможе гідно оцінити кожного, коли проб’є його час.
Коментарі відсутні