У головному — єднiсть, у другорядному — свобода, у всьому — любов
- Духовність
- 193
- коментар(і)
- 03-05-2013 02:32
У відповідь на лист, надрукований у минулому номері, в якому порушуються питання відсутності єдності серед представників різних віросповідань, подаємо думку духовенства з цього приводу. Відповідає намісник Свято-Троїцького кафедрального собору, протоієрей Валентин МОРОЗ.
Добрий день, шановна редакція! Ви попросили мене поділитися своєю думкою щодо листа О.Гонгальського про об’єднання християнських конфесій. Перш за все, хочу подякувати вам за можливість спілкування на сторінках вашої газети.
Я розумію занепокоєння людей стосовно кількості релігій у світі, яка чи не кожного дня збільшується. Людям важко визначитися і протистояти тій навалі різних поглядів, які звисають над ними.
Тому, мабуть, у кожного в голові були думки: «Чому релігії не об’єднаються? Чому стільки конфесій? Чому представники різних вір ворогують між собою? і т.д. Подібними питаннями задаються небайдужі і думаючі люди.
Прагнення до єдності — це добре прагнення, християнське. У Православному віросповіданні ми читаємо: «Вірую в єдину святу, соборну і апостольську Церкву». Єдність — це те, до чого закликає нас Господь. Згадаймо Гефсиманську молитву Христа перед Своїми хресними стражданнями. Господь молився про єдність між людьми: «Нехай будуть всі єдині, як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдині…». Також в Євангелії від Іоанна сказано: «З того дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою», — говорить Господь (Ін. 13,35).
Православна Церква завжди молилася про мир у всьому світі. У першій єктенії, з якої починається будь-яке богослужіння, ми говоримо: «…Помолимось про мир у всьому світі». Переконаний, що й інші християнські деномінації прагнуть миру між конфесіями і моляться про це.
Але ми живемо у світі, в якому, на жаль, в силу різних і зрозумілих обставин, немає одностайності. Святий Іоанн Богослов говорить, що «…Весь світ лежить у злі» (1 Ін. 5,19). Чому світ знаходиться у злі? Тому, що люди зловживають тим найбільшим даром, який дав нам Господь, а саме — свободою волі. Потрібно визнати, що люди різні і у кожного своя концепція розвитку суспільства. Автор статті пише: «Кожен не може мати свою правду, бо така правда є суб’єктивною, а, значить, це вже є неправда». З цим можна погодитись.
Але проблема єдності значно глобальніша, ніж прихід до спільної правди. Ніхто з представників різних конфесій не скаже, що вони особисто праві. Швидше за все, представник кожної християнської деномінації візьме в руки Біблію, відкриє слова апостола Павла, де той говорить, що «…Церква Бога живого стовп і утвердження істини» і скаже, що ми слухаємося своєї церкви. Всі будуть переконані, що апостол Павло сказав саме про його церкву.
Я свідомо зараз не наводжу приклади різниці між християнськими деномінаціями, передбачаючи той шквал відгуків і заперечень, які надійшли б. Тому скажу просто, що для кожного його сорочка є занадто дорогою. Є безліч речей як фундаментальних — догматичних, так і зовнішніх — обрядових, від яких ніколи не відмовляться ті, хто був вихований на них.
На сьогодні в Україні налічується близько 60 конфесій. Уявіть собі — скільки всього конфесій у світі! Навіть, якщо взяти лише християнські деномінації, які є послідовниками Христа, то й в цьому випадку складно припустити, яким чином така кількість представників від усіх християнських конфесій між собою домовлялася б. Відомо, що в родині між двома-трьома членами важко домовитись і, часом, неможливо. Тому загальне об’єднання видається занадто примарним.
Гіпотетично можна припустити, що об’єднаються між собою ті конфесії, в яких розділення виникли з причин, які не зачіпають сутності віри. До речі, багато прихильників відновлення єдності церков виходять саме з цієї позиції, мовляв, давайте знайдемо спільне, навіщо звертати увагу на якісь принципи чи канони? Якби навіть і зійшлися на тому, що канони не чіпаємо, а обряди призводимо до єдиного знаменника, то ви собі уявляєте, як це сприймуть прості християни, які і до цього часу як слід не знають і не хочуть знати свого рідного віровчення, а віками виховувалися лише на зовнішніх обрядах. Це буде не об’єднання, а нові розколи.
Якщо припустити зовсім нереальне — що всі знайшли спільне і об’єдналися, то таке об’єднання буде наслідком екуменізму. Тобто, від основних принципів нічого не залишиться, кожна з церков зречеться того, що визначає ту чи іншу церкву церквою, і трансформація нових компромісів призведе до створення нової єдиної конфесії.
Такий шлях багатьма християнами сприйметься неоднозначно, оскільки, як відомо, саме антихрист має дати людству нову релігійну ідеологію, до якої схилиться багато народів землі, адже він явить себе великим «миротворцем». Але вірні, як говорить Святе Письмо, не схиляться перед ідолом і зовнішніми ознаками благополуччя.
Таким чином, благі наміри приводять до не зовсім добрих наслідків. Пропозиції, які представив автор, на мою думку, є утопічними. Мені, наприклад, дуже близькі слова святого Вікентія Леринського, які часто приписують Блаженному Августину: «У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов». Це принцип золотої середини.
Я гадаю, що об’єднання навколо спільної мети можливе на рівні місцевих релігійних громад. Потрібно активніше залучати їхніх представників до вирішення актуальних питань життя громади міста.
Скоро ми відзначатимемо свято Перемоги. В одній із соціальних інтернет-мереж знайшов інформацію про проведення молодіжної акції на підтримку ветеранів. Я думаю, що незалежно від релігійних поглядів, цей конкретний захід міг би об’єднати багатьох. І подібні акції можна проводити постійно.
Я, у свою чергу, працюючи з молоддю, намагаюся взагалі не торкатися теми релігії. Якщо молода людина проявить цікавість, прийде на нашу «молодіжку», тоді я можу відповісти на її питання. До того часу мої намагання привити їй любов до моєї Церкви буде насиллям над її волею. Стараюся знаходити різні об’єднуючі заходи для спільної мети.
Ось, наприклад, у нас планується молодіжний велопробіг цієї весни по селах нашого району. До речі, запрошую молодих читачів приєднуватися.
Прагнучи єдності і миру між конфесіями, душевного спокою і Божого благословення новоград-волинцям, бажаю кожному знайти для себе той шлях, який підходив би для нього особисто. Не потрібно насильно переконувати і перетягувати. Найкраща проповідь своєї істини — це власний приклад, який хотілося б наслідувати. Нехай в нагоді стане принцип золотої середини: «У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов».
Добрий день, шановна редакція! Ви попросили мене поділитися своєю думкою щодо листа О.Гонгальського про об’єднання християнських конфесій. Перш за все, хочу подякувати вам за можливість спілкування на сторінках вашої газети.
Я розумію занепокоєння людей стосовно кількості релігій у світі, яка чи не кожного дня збільшується. Людям важко визначитися і протистояти тій навалі різних поглядів, які звисають над ними.
Тому, мабуть, у кожного в голові були думки: «Чому релігії не об’єднаються? Чому стільки конфесій? Чому представники різних вір ворогують між собою? і т.д. Подібними питаннями задаються небайдужі і думаючі люди.
Прагнення до єдності — це добре прагнення, християнське. У Православному віросповіданні ми читаємо: «Вірую в єдину святу, соборну і апостольську Церкву». Єдність — це те, до чого закликає нас Господь. Згадаймо Гефсиманську молитву Христа перед Своїми хресними стражданнями. Господь молився про єдність між людьми: «Нехай будуть всі єдині, як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдині…». Також в Євангелії від Іоанна сказано: «З того дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою», — говорить Господь (Ін. 13,35).
Православна Церква завжди молилася про мир у всьому світі. У першій єктенії, з якої починається будь-яке богослужіння, ми говоримо: «…Помолимось про мир у всьому світі». Переконаний, що й інші християнські деномінації прагнуть миру між конфесіями і моляться про це.
Але ми живемо у світі, в якому, на жаль, в силу різних і зрозумілих обставин, немає одностайності. Святий Іоанн Богослов говорить, що «…Весь світ лежить у злі» (1 Ін. 5,19). Чому світ знаходиться у злі? Тому, що люди зловживають тим найбільшим даром, який дав нам Господь, а саме — свободою волі. Потрібно визнати, що люди різні і у кожного своя концепція розвитку суспільства. Автор статті пише: «Кожен не може мати свою правду, бо така правда є суб’єктивною, а, значить, це вже є неправда». З цим можна погодитись.
Але проблема єдності значно глобальніша, ніж прихід до спільної правди. Ніхто з представників різних конфесій не скаже, що вони особисто праві. Швидше за все, представник кожної християнської деномінації візьме в руки Біблію, відкриє слова апостола Павла, де той говорить, що «…Церква Бога живого стовп і утвердження істини» і скаже, що ми слухаємося своєї церкви. Всі будуть переконані, що апостол Павло сказав саме про його церкву.
Я свідомо зараз не наводжу приклади різниці між християнськими деномінаціями, передбачаючи той шквал відгуків і заперечень, які надійшли б. Тому скажу просто, що для кожного його сорочка є занадто дорогою. Є безліч речей як фундаментальних — догматичних, так і зовнішніх — обрядових, від яких ніколи не відмовляться ті, хто був вихований на них.
На сьогодні в Україні налічується близько 60 конфесій. Уявіть собі — скільки всього конфесій у світі! Навіть, якщо взяти лише християнські деномінації, які є послідовниками Христа, то й в цьому випадку складно припустити, яким чином така кількість представників від усіх християнських конфесій між собою домовлялася б. Відомо, що в родині між двома-трьома членами важко домовитись і, часом, неможливо. Тому загальне об’єднання видається занадто примарним.
Гіпотетично можна припустити, що об’єднаються між собою ті конфесії, в яких розділення виникли з причин, які не зачіпають сутності віри. До речі, багато прихильників відновлення єдності церков виходять саме з цієї позиції, мовляв, давайте знайдемо спільне, навіщо звертати увагу на якісь принципи чи канони? Якби навіть і зійшлися на тому, що канони не чіпаємо, а обряди призводимо до єдиного знаменника, то ви собі уявляєте, як це сприймуть прості християни, які і до цього часу як слід не знають і не хочуть знати свого рідного віровчення, а віками виховувалися лише на зовнішніх обрядах. Це буде не об’єднання, а нові розколи.
Якщо припустити зовсім нереальне — що всі знайшли спільне і об’єдналися, то таке об’єднання буде наслідком екуменізму. Тобто, від основних принципів нічого не залишиться, кожна з церков зречеться того, що визначає ту чи іншу церкву церквою, і трансформація нових компромісів призведе до створення нової єдиної конфесії.
Такий шлях багатьма християнами сприйметься неоднозначно, оскільки, як відомо, саме антихрист має дати людству нову релігійну ідеологію, до якої схилиться багато народів землі, адже він явить себе великим «миротворцем». Але вірні, як говорить Святе Письмо, не схиляться перед ідолом і зовнішніми ознаками благополуччя.
Таким чином, благі наміри приводять до не зовсім добрих наслідків. Пропозиції, які представив автор, на мою думку, є утопічними. Мені, наприклад, дуже близькі слова святого Вікентія Леринського, які часто приписують Блаженному Августину: «У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов». Це принцип золотої середини.
Я гадаю, що об’єднання навколо спільної мети можливе на рівні місцевих релігійних громад. Потрібно активніше залучати їхніх представників до вирішення актуальних питань життя громади міста.
Скоро ми відзначатимемо свято Перемоги. В одній із соціальних інтернет-мереж знайшов інформацію про проведення молодіжної акції на підтримку ветеранів. Я думаю, що незалежно від релігійних поглядів, цей конкретний захід міг би об’єднати багатьох. І подібні акції можна проводити постійно.
Я, у свою чергу, працюючи з молоддю, намагаюся взагалі не торкатися теми релігії. Якщо молода людина проявить цікавість, прийде на нашу «молодіжку», тоді я можу відповісти на її питання. До того часу мої намагання привити їй любов до моєї Церкви буде насиллям над її волею. Стараюся знаходити різні об’єднуючі заходи для спільної мети.
Ось, наприклад, у нас планується молодіжний велопробіг цієї весни по селах нашого району. До речі, запрошую молодих читачів приєднуватися.
Прагнучи єдності і миру між конфесіями, душевного спокою і Божого благословення новоград-волинцям, бажаю кожному знайти для себе той шлях, який підходив би для нього особисто. Не потрібно насильно переконувати і перетягувати. Найкраща проповідь своєї істини — це власний приклад, який хотілося б наслідувати. Нехай в нагоді стане принцип золотої середини: «У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов».
Коментарі відсутні