На роботі — рентгенолог, вдома — квітникар і майстер на усі руки

Чоловік, котрий знає все про квіти, любить їх саджати і майструвати для них вазонки і кошики — це, погодьтеся, щонайменше не банально. Хоча сам Павло Мостович у цьому нічого особливого не вбачає. Каже, для нього це захоплення є релаксом, відпочинком від роботи і життя на поверсі. На роботі він — рентгенолог-лаборант травмпункту, а на подвір’ї батьківської хати, куди приїжджає щодня, — креативний вигадник і син, творіннями якого пишаються батьки.
Саме батьки — Валентина Романівна і Казимір Іванович — прийшли до нас у редакцію, щоби розповісти про те, як усією родиною знаходять естетичну насолоду у догляді за власним подвір’ям. Для когось достатньо махнути декілька разів віником — от і уся «краса», а ці люди живуть кожним камінцем, що прикрашає їхні клумби, кожним метеликом, що прилітає помилуватися разом з ними красивими квітами. А ще тут живуть декоративні лелеки, олені, жабки і равлики, а головна господиня цього маленького тваринного королівства — дівчинка Ритуся (на фото внизу). Від батька Павла вона змалку навчається любити природу і власноруч урізноманітнювати її.
— У нас — два сини, — розповіла Валентина Мостович. — Менший, Павло, живе у Новограді, а старший син — у Калінінграді, але й на відстані підказує, куди яку квітку посадити. «Підкидає» ідеї, що нового змайструвати на подвір’ї, а ми допомагаємо їх реалізувати. Звідки стільки фантазії у наших хлопців — тільки диву даємося: величезне дерев’яне колесо з воза — це люстра у бесідці, мангал — зі старої швейної машинки «Зінгер», ступи служать тепер підвазонками, тин зроблений з лози, а доріжки між квітами — з круглих дубових колодок. Навіть у кошелях, в яких у селах носять картоплю, — і тут майорять квітки. А ввечері як гарно, коли усе подвір’я усіяне маленькими ліхтариками, наче зірками!
Питаю: напевно, з Інтернету «качнули» багато цих ідей Мостовичі?
— Який там Інтернет,— сміється пані Валентина. — Ще Інтернету не було, як син почав усе це придумувати і втілювати. Тепер усі, хто до нас приходить, кажуть, що потрапили неначе у райський куточок.
Райським його можна назвати ще й тому, що тут усе зроблене з природного матеріалу: — дерева, лози тощо. Навіть, криві жердини тут у «фаворі» — з них Павло змайстрував оригінальну качелю, на той час (10 років тому) — справжній ексклюзив у місті. А далі з’явилися дерев’яні млин та колодязь, возик на колесах для квітів…
Як розповів Павло, любов до майстрування у нього від діда — той був столяром, тож у гаражі завжди можна було досхочу погратися у тирсі. Згодом ці забави переросли у цікаве захоплення, ще й колишні бабусині ступи, макітри та інше добро знадобилися — сучасному світові національний раритет додає особливого колориту. Рідне завжди притягує — тому хоч Павло разом з дружиною та донькою мешкає у багатоповерхівці, але у батьків буває щодня, бо тут народився і виріс.
— Вперше щось подібне побачив у Польщі — там доглянуті подвір’я нікого вже не дивують, — розповів Павло Мостович. — Звідти свого часу привіз у пластикових стаканчиках форзицію — поляки називають ці яскраві кущі з жовтим листям-дзвіночками «золотий дощ». Тепер лимонно-сонячні кущики прикрашають ставок біля хати. Мати власне подвір’я — це добре, хоча тут, на відміну від квартир, треба постійно працювати. А я переконався, що можна робити це «з душею», отримувати від присадибної роботи задоволення, ще й дарувати радість іншим.
Дивлячись на щасливі очі батьків, мені подумалося: головне, що, в першу чергу, син дарує радість батькам.