Сантехнік-тихоня

Валентин Боровський (імена змінено) ніколи сантехніком не був і ніколи на нього не вчився. Просто, як кажуть, від природи він був майстром на всі руки. Однак мав і певні вади — любив випити. Неодноразово сусіди бачили, як Валентин, похитуючись, повертався додому. Але в нього були і плюси — жив тихо і нікого не чіпав.
До Боровського частенько зверталися за допомогою, аби той щось відремонтував. Валентин охоче погоджувався. Знав бо, що після роботи йому наллють і нагодують. Та ще кілька гривень на додачу покладуть.

Був вихідний. Валентин відпочивав: то читав газету, то дивився телевізор.
Перед обідом у двері подзвонили. Боровський відкрив двері і побачив сусідку з верхнього поверху.
— Здравстуйте, Валентине!
— Доброго дня, Яно! Щось трапилося?
— Ой, таке!.. З крану вода струменить. Ніби закручую вентиль, а вона все одно біжить. Не знаю, що й робити. Допоможете?
— Звичайно! Зараз прийду.
Валентин зібрав необхідні інструменти й пішов до сусідки.
З поломкою сантехнік-самоучка впорався досить швидко. Склав інструмент у ящичок і зібрався було йти, та сусідка спинила:
— Ви куди, Валентине?
— Все, робота зроблена! Не тече!
— А я вам обід приготувала. І… коньячок після свята лишився.
— Це можна! Ум-ммм! А запах! Аж тут чую!
Яна засміялася. Відтак кивнула:
— Проходьте, проходьте.
Боровський біля вхідних дверей поставив ящичок з інструментом. На хвилю затримався. Посміхнувшись, подумав: «Хм! А вона нічогенька! Не просто так запрошує!».
За столом Валентин поцікавився:
— А Сергій де пропадає?
— У Київ поїхав, — замислено відказала Яна. — По роботі.
Боровський сам собі наливав і швидко п’янів. За розмовою ближче підсунув стілець до Яни, котра сиділа поруч.
Потім Валентин сказав щось нерозбірливе і поклав свою руку на коліно господарки квартири, пильно заглядаючи тій у очі.
Від несподіванки Яна аж відсахнулася:
— Ви чого, Валентине?! — І швидко додала. — Вам час іти.
— Гоните?
— Скоро має повернутися чоловік.
— Ви казали, що він у Києві. По роботі.
— Так. Але незабаром повернеться.
— То де ми тоді…
— Що?
— Ну… Зробимо приємне одне одному.
— Та ви що, Валентине! Хіба я давала привід?
— Та не ламайся!
Сусід уже почав нахабніти, переходячи на «ти». Його поведінка неабияк здивувала Яну, адже до цього Валентина знала, як привітного, врівноваженого, спокійного чоловіка. Та й взагалі, у дворі про нього ніхто нічого поганого не говорив.
Боровський налив чергову чарку. Перехилив, закусив.
І зову причепився до сусідки:
— А в тебе гарний халатик!
Валентин потягнувся до верхнього гудзика, точніше, до жіночих пишних грудей.
Яна з огидою відсторонила руку сантехніка. Відтак зробила два кроки назад.
— Досить! — аж крикнула. — Ідіть додому!
Боровського це не спинило. Він просто оскаженів. Хижаком накинувся на тендітну жінку. Кілька разів ударив її по обличчю, а затим повалив на диван.
Яна намагалася вирватися з-під кремезної туші сусіда, але їй це не вдавалося. Навпаки, на кожну її спробу Боровський завдавав ударів.
Зробивши свою справу, сусід-сантехнік забрав свій інструмент і пішов до себе. А вже через півгодини за ним приїхали правоохоронці.