Ця пригода трапилася трошки більше, як два роки тому.
Марина і Олександр (імена в матеріалі змінено), молоде подружжя, їхали до Житомира. На власному легковику.
Стояв спекотний серпневий день.
— Пити хочеться, — кумедно заплямкала губами Марина.
Олександр, не відводячи погляду від лобового скла, зауважив:
— А я, між іншим, газовану воду на стіл ставив.
Марина насупилася:
— Міг би і сам здогадатися, що треба до машини віднести.
— О-о-о! Зайчик сердиться. Зараз усе виправимо.
— Сподіваюся.
— О! Тепер маєш кращий вигляд!
— Кермуй, кермуй, психолог!
Зупинилися біля придорожнього магазинчика. Однак молоде подружжя навіть не встигло вийти із салону. Почувся глухий удар, і уламки скла з передніх дверцят посипалися на Олександра.
Ще дві секунди — і власника авто силоміць витягли назовні. Затим — Марину.
Їх було двоє, у масках.
Олександр, отримавши кілька ударів у живіт, ледь підвівся з асфальту. Марина ж, оговтавшись від шоку, заверещала.
— Що вам треба, покидьки!
Один із нападників, погрожуючи пістолетом, вишкірився:
— Ні звуку! А то пристрелю! Мордою в землю!
Їм не підкорилися.
Тоді зловмисники, перезирнувшись між собою, мовчки кинулися до хлопця і дівчини, зіштовхнули їх у кювет. Потім, мов зайці, позастрибували до легковика і натиснули на газ.
Олександр допоміг Марині піднятися на узбіччя. Стояли розгублені, важко дихали.
Повз них пролітали автівки. Що їм до двох молодят? Стоять, то й стоять.
— Спиняй когось, — видихнула Марина.
— Навряд чи стануть. Бачиш, як женуть.
— Твоя мобілка теж лишилася в машині?
— У машині.
— Переходимо дорогу. До магазину.
Як на зло, торгова точка була зачинена.
Олександр кивнув уперед:
— Он будинки. Село. Там зв’язок.

На території області негайно було введено план «Перехват». Нападників затримали цього ж дня. У сусідній області. На путівцях.
Спочатку «шоу-маски» знаходилися під вартою. Проте згодом, як це часто трапляється, їх відпустили під підписку про невиїзд.
Та ось під час чергового судового розгляду справи обвинувачені не з’явилися на засідання. Не прийшли вони і наступного разу. Як з’ясувалося згодом, хлопаки взагалі зникли з міста. Тоді й було оголошено їх у розшук.
Час спливав, а підозрювані, наче крізь землю провалилися. Правоохоронці припустили, що невловимі злочинці можуть перебувати за межами країни. Міліціянти звернулися за допомогою до зарубіжних колег. Підозри виправдалися. Втікачів знайшли і затримали російські стражі порядку. Тепер порушено клопотання щодо екстрадиції затриманих до України. За вчинений злочин їм загрожує до 10 років ув’язнення.
Злочинці гадали, що, заховавшись у сусідній державі, уникнуть покарання. Як це не банально, але і справді, рано чи пізно, порушивши закон, відповідати таки доведеться.