ДЛЯ РЕКОРДСМЕНКИ ВІТИ СТЕПАНЮК 24-КІЛОГРАМОВІ ГИРІ — НАЧЕ М’ЯЧИКИ
Про свою вихованку Віту Степанюк з Великого Молодькова титулований тренер Олександр Дідовець говорить, що в Україні їй немає рівних. На змаганнях, що пройшли днями у Карпатах, одразу два наших спортсмени-гирьовики стали призерами в окремих вагових категоріях: Віта Степанюк здобула почесний титул чемпіонки України, а Роман Шапран зі Слободи-Романівської — медаль за третє місце.
Втім, саме історія Віти вражає до сліз. Попри численні спортивні перемоги (серед усього іншого, ця дівчина є 8-разовою чемпіонкою України з армреслінгу) та унікальні таланти, вона з дитинства є глухонімою. Через це Віта не ходила до школи і не має жодної освіти, проте її досягнення — постійно у полі зору журналістів із різних телеканалів та друкованих видань. Напевно тому, нашому приїзду у скромній сільській оселі чемпіонки зовсім не здивувалися.
ПОЧУЛА МАМИН ГОЛОС У ДОРОСЛОМУ ВІЦІ І… НАЗАВЖДИ ВТРАТИЛА СЛУХ
Коли дівчина була маленькою, батьки звернули увагу на те, що їх донька довго не розмовляє. З трьох років вона дуже гарно малювала, але ніхто ніколи не чув від неї жодного слова. Коли звернулися до лікарів, то виявилося, що Віта ще й не чує. Зір маленької теж був далекий від норми — нині вона бачить лише на 35 відсотків.
Якось американські благодійники подарували дівчині два слухових апарати. Мати зі слізьми на очах пригадує, як вони гуляли тоді парком, і Віта, несподівано для неї самої, почула шурхіт осіннього листя… Із широко відкритими, здивованими очима повторила той вперше почутий звук: «шшш….» Тоді ж вона вперше почула спів пташок, а за секунду — мамин голос… «Тоді вона була такою щасливою…», — згадує мати Надія Павлівна. Втім щастя тривало недовго — невдовзі слух погіршився настільки, що навіть слухові апарати більше не допомогали.
Коли Бог забирає щось у людини, то він часто наділяє її якимись унікальними здібностями. Саме так, принаймні, сталося з Вітою. Часом дівчина, залишаючись наодинці з власними думками і розпачем, сумує від того, що вона не така, як усі, шукає відповіді, на які мало хто може їй відповісти: а чому так сталося саме із нею? Тоді мати з усіх сил намагається розрадити, відповідаючи найменшій доньці, на долю якої випали найважчі випробування: «Натомість ти, донечко, умієш те, чого не вміють інші».
ВИСТУПАЄ НА РІВНІ ЗІ ЗДОРОВИМИ СПОРТСМЕНАМИ І СТАВИТЬ РЕКОРДИ!
Як розповів Олександр Дідовець, тренувати Віту почав ще 5 років тому. На одному зі спортивних заходів батько підвів до нього доньку і сказав, що вона уміє підіймати гирі. Ветерана гирьового спорту це не дуже здивувало — на своєму спортивному шляху він бачив багато чого, втім, коли дівчина без «напрягу» підійняла 16-кілограмову гирю 58 разів, Олександр Миколайович зрозумів, що вона має непересічні здібності, і не помилився. Це вже потім виявилося, що з дитинства вона є інвалідом, а про її долю можна написати книгу.
Раніше в Україні змагання проводилися на гирях вагою 16 кілограмів, втім тренер не прогадав, вчасно розгледівши у своїй вихованці величезний потенціал — почав готувати її на гирях-«24-ках». На останніх змаганнях спортсменка феєрично продемонструвала абсолютний результат серед жінок, піднявши гирю вагою 24 кілограми, — 128 разів! Цей показник визнано рекордом, а юну рекордсменку зараховано до складу національної збірної України.
Цей рекорд засвідчив її надзвичайні здібності — за словами тренера, вона не на одну, а на дві голови вища за росіянок, котрі тримають нині першість у гирьовому спорті. А все тому, що в Україні досі не проводилися змагання на гирях-24. Тепер, за новими стандартами, Віта в змозі дати фору лідерам, бо вона сама — лідер. Тому на неї — майстра спорту — активно роблять ставки на майбутньому кубку Європи, що проходитиме у Фінляндії.
УСЕ ЖИТТЯ — У МАЛЮНКАХ
Сама ж Віта власним перемогам радіє по-особливому. Вона не має можливості висловити радісні емоції, як усі ми, лише усміхається і ніяково опускає очі. На змаганнях вона не чує ані сигнального свистка судді, ані вболівань чи нарікань. Її вуха та очі — тренер Олександр Дідовець, а постійні супроводжувачі, без яких вона ніколи не їздить на змагання, — мати чи батько. Ті, хто бачив, як уміло вона вправляється з важкими гирями, лише дивуються: у її руках вони перетворюються на м’ячики, вона ж при цьому зберігає зовнішній спокій і сконцентрованість. «У нас навіть не усі ветерани-гирьовики стільки разів гирю піднімуть!», — жартує Дідовець.
Колись лікарі казали батькам, що, можливо, пізніше дівчина таки почне говорити. Втім, їй вже — 25, а вона й досі мовчить. З іншими спілкується за допомогою жестів, дещо в змозі прочитати по губах співрозмовника. Зрозуміти її важко, тому свої думки вона висловлює за допомогою малюнків.
Малює практично щодня, у її кімнаті завжди на видному місці папір та олівці, фломастери чи фарби. Не побачиш тут хіба що гумки — вона настільки вправна художниця, що усі лінії продумані і чіткі, тож стирати нічого не доводиться. Парадоксально, що дівчину навіть ручку ніхто не вчив тримати, а з-під її пера виходять справжні художні шедеври: малює природу, портрети, усе, що справляє на неї враження. Часто зображує епізоди зі змагань, натомість свого тренера Олександра Миколайовича — у якості доброго ведмедя з гирями: завжди — на п’єдесталі, завжди — перший. Мабуть, і вона такою намагається бути, забуваючи про усі свої негаразди.
У її малюнках, як і у житті, — різні фарби. На одних — світло і радість, на інших — чорно-білі мотиви, в яких все ж переважає сум. Дехто схильний бачити в цьому потойбічні мотиви, бо навіть спати Віта боїться без світла — за свої 25 років, говорить мати, без увімкненого світла дівчина ніколи не спала. Цікаво, що і рай, і пекло, як називають сюжети картин її рідні, виходять на малюнках надзвичайно реалістичними. А от звідки бере ці сюжети дівчина, котра навіть телевізор не може подивитися, як усі, не кажучи вже про пізнання світу через книги чи Інтернет, — залишається лише здогадуватися. Сама вона, слухаючи цю нашу розмову, як і усе інше, хіба що усміхалася…
СИЛЬНІ РУКИ І ДОБРЕ СЕРЦЕ — ЇЇ ЄДИНЕ БАГАТСТВО
Рідні і близькі приходять до неї на масаж — люди кажуть, що в руках дівчина має не лише силу, а й особливу енергетику. Зізнаюся, що коли Віта поклала свою долоню над моєю рукою, я відчула дивне енергетичне тепло. Вона таким чином уміє зцілювати, переконані ті, хто до неї звертається. Щоправда, рідні не мають бажання говорити про це на загал, бо це для дівчини — не робота і не заробіток, а швидше — розрада, щоб час у чотирьох стінах спливав швидше.
Це була моя перша співрозмовниця, яка за усе інтерв’ю не сказала нічого. Але мені це наше спілкування здалося одним із найзмістовніших... Напевно тому, що замість вуст у Віти говорять добрі очі, надзвичайно людяна та милосердна усмішка, що поруч із нею огортає якийсь дивний спокій. Багато проблем поруч із тими, кому насправді пощастило менше зі здоров’ям, стають не таким суттєвим. Напевно, для того в житті є такі історії.