Артем Нечипорук: «На Грушевського я отримав поранення голови…»

МОЛОДЬ ЗА МАЙБУТНЄ: ПОНАД 60 ДНІВ, РАЗОМ З ІНШИМИ, НА МАЙДАНІ ПЕРЕБУВАЄ НАШ ЗЕМЛЯК
За 22 роки незалежності Україна втратила у гарячих точках у десятки разів менше людей, аніж за декілька кривавих днів на Майдані. Число жертв з боку українців вже перевищило понад сотню людей… І скільки б не точилися дискусії навколо обставин, що спричинили трагічні смерті, психологи б’ють на сполох: ті, хто побував у пеклі, переживають нині важкий посттравматичний синдром. Ось чому допомога психологів зараз особливо «у ціні» на Майдані. Є випадки, коли молодих хлопців після пережитого розбивають інсульти чи трапляються нервові зриви.
Серед учасників жахливих подій на Грушевського опинився наш земляк — Артем Нечипорук. Так сталося, що цей хлопець колись працював із нами, а днями він зателефонував і попросив допомоги — разом зі столичним Будинком профспілок згоріли усі речі тих, хто там мешкав…
— Артеме, на своїй сторінці у соцмережі ти рахуєш дні перебування на Майдані. Скільки вже нарахував?
— На Майдані я вже 63-й день. Поїхав тому, що не влаштовувало життя і політичний лад в Україні, яка давно потребує змін. Скільки влада могла пити кров з людей? Знав, що моя допомога тут потрібна.
— У всіх на вустах зараз події 19-21 лютого, коли відбулася найграндіозніша «зачистка» на Майдані, рясно полита кров’ю українців. Чи ти брав участь у бойових діях?
— Так, я був там під час бойових дій. На Грушевського отримав поранення голови уламком від гранати. Поранення не дуже значне, але голова боліла довго. Також був на Інститутській, там Бог врятував від поранень. Щоправда, коли «Беркут» кидав по нас камені з висоти, то влучили й по мені — зламали ніс і зуба. Але це дрібниці, порівняно з тими, хто у тому протистоянні втратив життя…
— Чи був ти знайомий з кимось із загиблих, котрих вже охрестили Небесною Сотнею?
— Знав одного з хлопців. Ще о 9-й ранку ми розмовляли, а в обід я дізнався, що він вже мертвий…
— Як твої рідні ставляться до того, що ти перебуваєш фактично у гарячій точці?
— Дуже хвилюються, але… пишаються мною.
— А ти що відчуваєш, перебуваючи в епіцентрі протистояння?
— Чесно кажучи, страху я не маю. Може, тому, що у мене нема дружини і детей… Сподіваюся, що все буде добре. Свого часу було відчуття якоїсь приреченості, коли зрозумів, що влада здатна на все. На Майдані існували побоювання, що проти нас застосують хімічну атаку.
— Що сьогодні відбувається на Майдані і яким є настрій людей?
— Наразі усе тихо, але відчуття трагізму ситуації, в якій загинули наші побратими, не полишає. В усіх при згадці про це сльози на очах. Стільки трун Майдан ще не бачив… Ту атмосферу, коли прощалися із загиблими, словами не можна передати. Сумуємо за Героями.
— Є люди, котрі вважають, ніби за перебування на Майдані платять гроші. Що можеш сказати з цього приводу?
— Звичайним людям ніхто не платить. Чимало українців, навпаки, віддають свої гроші та речі на підтримку майданівців. Тим, хто з іншого боку барикад, це важко зрозуміти. Тому й виникають провокації, ніби тут «проплачені» люди.
— Чого нині потребують майданівці найбільше? Може, щось потрібно особисто тобі?
— Я раніше жив на 6 поверсі Будинку профспілок. Після того, як будівлю спалили, у мене та в інших згоріло там усе: речі, документи, планшети… Була велика паніка, коли «Беркут» продовжував кидати по нас «коктейлі». Дякую новоград-волинцям, котрі допомогли зі взуттям, а ще купили нашим хлопцям нижню білизну, станки для гоління, цигарки, поповнили мобільні рахунки тощо. Дуже допомогли, бо реально ходити не було у чому… Одяг потрібен, бо він швидко чорніє, зношується. Дуже прошу, не кидайте гроші у скриньки, тому що до нас доходить лише 20%, якщо пощастить. Краще спитати у людей і купити саме те, що потрібно. В Інтернеті достатньо інформації про потреби майданівців, і вона постійно оновлюється.
— Чи довго плануєш залишатися на Майдані?
— Вирішив, що буду до остаточної перемоги. Тим паче, що вдома роботи немає.