Шансу на життя у нього не лишалося

ДОГОВІР
— Ну що, згоден? — Олексій вглядавсь у заспане обличчя Івана. — Жебрак, кажеш? Ну так я добре заплачу. Для тебе, вважай, статок. Стріляєш мітко?
— Та, наче, непогано, — відказував Іван.
— Зброєю я тебе забезпечу. Моя баба з роботи повертається за північ. Так що ти її вночі і… А щоб не замели, розкажу, як та що. Не бійся!
Іван, піднявши важкий погляд на Олексія, прохрипів:
— Я-то? А чого не сам? Тобі ніби ліпше…
Однак Олексій миттєво скипів:
— Не твоє діло! Якби міг сам, то не шукав би… — І знизив тон. — Вип’ємо за удачу?
— Давай, — піддакнув Іван і, не чекаючи, перекинув у себе чарку горілки.
ЖЕБРАК
Саме світало, коли Іван дістався до сараю, що стояв край городу. Напівзруйновану будівлю він примітив ще років три тому, коли сп’яну підписав дарчу на свою квартиру.
Не спалося. В сараї гуляв холодний вітер. Вкутавшись шматтям і скрутившись по-собачому, поринув у сон.
Спочатку Іван працював водієм, але посварився з начальством. Потім підробляв підсобником. Та знову пішов. Світ йому видавався тьмянуватим, а людські почуття — несправжніми.
У дружини з’явився інший, і Іван пішов, поселився в матері. Кілька місяців тому вона померла на його руках. У Івана з родичів нікого не лишилося. Ось тоді він і запив.
Сьогодні дуже боліла голова, тремтіли руки. Проте він спробував підвестися. Думки плуталися, провалювались, ніби у вату. «Про що питав у нього Олексій? Чи вмію стріляти? — Іван хмикнув і прикурив. «Дві тисячі доларів за вбивство дружини? А якщо тюрма? — І тут-таки з байдужістю махнув. — Ну й плювати! Дізнаються — так і буде. В тюрмі також люди живуть. Та й годують там. А жертва? Та всі баби!..»
І з ненавистю сплюнув.
СПАДКОЄМИЦЯ
Через два тижні Олексій сам знайшов Івана. Підлив горілки. Дістав кілька фотографій.
— Ось вона — Нінка!
Іван покрутив світлини, але в голові шуміло, зображення стрибало, і він засунув знімки до конверта:
— Вдома роздивлюся. Давай адресу, поки за нею постежу, що і як… Кажеш, у неї нічні зміни? Давай пістолет.
Олексій осмикнувся:
— Не зараз! Тобі дай, то півміста перестріляєш. Отримаєш у той же день. Все — вали!
Проте Іван затримався:
— Спитати хочу… Е… за що ти її?
Олексій промовчав. Та що він міг сказати? Що Ніна давно йому заважає? Що її батько, офіцер, залишив їй шикарну квартиру в центрі? Олексій Ніну давно не кохав, міняв коханок. Але йти від дружини не збирався — вже дуже комфортно почував себе в її апартаментах. Мріяв: от коли щось трапиться з Нінкою, — ось тоді-то він заживе по-справжньому! І одного разу в голові Олексія наче помутніло. Ось тоді і стала ця квартира на кін. І якщо ще зовсім недавно Олексію смерть дружини здавалася жахливою, то поступово він звик до цієї думки.
ФОТОГРАФІЯ
Опинившись у «своєму» сараї, Іван розклав знімки. Вглядівся і пересмикнувся. Знайомими здалися ледве продовгуваті живі очі на фото, курносий носик… Ніна? Невже?
Він сильно був закоханий у неї в школі. Перше кохання. Згадав, як зовсім юними одного разу вночі вони гуляли біля річки. Він щось довго розказував про Місяць, а Нінка сміялася. Потім по-дружньому чмокнувши його у щоку, заявила: «Більше за мною не ходи. Я іншого кохаю!»
І вони розійшлися. Він одружився, а вона вибрала Олексія. І цей… цей…
В Івана занило в грудях, руки мимоволі стислися в кулаки. Йому бракувало повітря, вмить зненавидів Олексія. Забувши, що сам є слухняною зброєю в руках нелюда, Іван забажав лише одного: відвести біду від Ніни.
ЗДРАСТУЙ І ПРОЩАВАЙ?
Діяти вирішив обережно. Через декілька днів, коли Ніна поверталася з роботи, ніби ненароком потрапив їй на дорозі. Поговорили про те, про се, згадували минуле. А потім Іван вирішив сказати про страшні плани її чоловіка:
— Ніно… твій Олексій хоче тебе позбутися.
Жінка зупинилася:
— Ти про що?
— Він лихе замислив проти тебе.
Ніна всміхнулася:
— Не говори дурниць.
— Він хоче тебе вбити!
Ніна не повірила:
— Та ти все ще ревнуєш? Тому й придумав? Та й випив ти.
Іван похмуро мовчав. Потім, проковтнувши образу, рішуче почав:
— По-перше, я сьогодні не пив. А, по-друге… А це, скажи, звідки в мене?
І швиргонув їй фотографії.
Очі Ніни розширилися, в них з’явилася тривога, підборіддя затремтіло, і, ткнувшись в Іванове плече, розридалася:
— Що мені робити, Ваню? Мені страшно.
Він несподівано посміхнувся:
— А ти не бійся. Це я сп’яну пообіцяв тебе вбити. Та за тебе я…
Іванові очі потемніли, і Ніна здригнулася:
— Ти чого? Ти що замислив?
Однак Іван не відповів.
ЗНАЙТИ І ЗНЕШКОДИТИ
Вже через кілька годин Іван давав свідчення. Вислухавши, слідчий дав вказівки:
— Зустрінешся із замовником, покажеш фотографії ніби вбитої Ніни. Він передасть гроші, тут його і пов’яжемо.
Ще через два дні Олексій передав кілеру пістолет:
— Ну, братан, не підведи, — сказав наостанок. — Жду доказів. Промахнешся або ще щось — грошей не побачиш, як вух своїх.
— Будуть тобі докази, — пробурмотів Іван і пішов.
А наступного вечора зателефонував замовнику:
— Приходь. Переконаєшся. Гроші не забудь!
Олексій уважно розглядав фотографії лежачої в лісі у неприродній позі Ніни. Потім радісно хлопнув по плечу Івана і поліз було за грошима, але наштовхнувся на дуло пістолета. Іван явно цілився в упор.
Олексій заметушився:
— Ти чого? Здурів?
Однак Івана вже не можна було спинити. Подальше сталося миттєво.
— Іменем закону і совісті присуджую тебе, негіднику, до розстрілу, — голосно сказав Іван і різко натиснув на курок.
Прибігла міліція. Іван стояв над тілом убитого Олексія. Поряд валялися доларові купюри.
Немолодий оперативник тільки важко зітхнув:
— Ех, і дурень же ти, Іване. Що ж ти… Тепер «дев’ятку» вляпають.
Іван на це нічого не відповів.

Івана засудили на вісім років за навмисне вбивство. Ніна вже двічі приїжджала до нього на побачення. Ходять чутки, що вона від Івана чекає дитину.