Із журналістикою в серці

6 ЧЕРВНЯ ЖУРНАЛІСТИ ВІДЗНАЧАЮТЬ ПРОФЕСІЙНЕ СВЯТО
На журфак, як і на інші факультети, не завжди йдуть лише за покликанням. Серед моїх однокурсників були оригінали, котрі прийшли вчитися лише тому, що тут не потрібно було здавати точних наук. «Ну, що зробиш, таким, певно, мови ближче до душі», — думала я тоді про таких студентів. Хоча вже потім, працюючи, зрозуміла, що однією лінгвістичною «акробатикою» у журналістиці не обійдешся — у процесі роботи доводиться опановувати різні професії і не лише гуманітарні.
Готуючи до друку статтю, не раз доводилося допізна сидіти за незрозумілими нудними цифрами, а, зробивши матеріал, неофіційно вручати собі диплом фізика, інженера чи історика. Помилок читачі не пробачать, тому кожного разу мусиш бути у своїй справі точним. Часто — не гірше володіти знаннями за співбесідника, у якого береш інтерв’ю. А співбесідники бувають різні, далеко не усі захоплено розповідають про свою роботу…
Спромогтися з-поміж буденного та банального помітити родзинку, притаманну саме людині, про яку пишеш, — це теж елемент майстерності журналіста. Цікава особливість нашої професії в тому, що доводиться впродовж усієї своєї діяльності вивчати людську психологію. Коли після виходу статті людина схвально говорить: «Оце-то ви з моїх слів зуміли зробити шедевр!», — тоді розумієш: у своїй професії тобі таки вдається досягнути певних горизонтів. І це вселяє впевненість.
До речі, ті, хто прийшов на журфак лише заради «легких» іспитів, отримавши диплом, потім кладуть його куди подалі, у шухляду. Там вона у деяких моїх однокурсників продовжує лежати вже багато років… Ось коли розумієш важливість того, що називають покликанням.
Найбільша радість для журналіста — це відгуки на авторські статті, особливо — відгуки приємні. Коли розказана на шпальтах історія торкає душі читачів, коли є зворотня реакція… Скажу чесно: не можна досягти успіху у цьому, не перейнявшись темою статті, не відчувши біль людини, про яку пишеш, не проживши з нею ту чи іншу історію… Це як хірург, роблячи операцію, не має права діяти машинально, «за підручником», а обов’язково — співчуваючи пацієнту, давши йому надію на одужання. Добре слово допомагає у кожній професії, а у журналістиці — найперше.
Іноді перед виходом статті, щоб впевнитися у точності викладеного, матеріали узгоджуються. Нинішні журналісти, аргументуючи свободою слова, не дуже люблять це робити. Адже журналіст завжди зобов’язаний бути об’єктивним, а правки зацікавленої особи загрожують суб’єктивно вплинути на зміст статті, яку ти підписуєш своїм прізвищем. Якщо таки йдеш назустріч людині і згодом тобі повертають узгоджений матеріал без жодної правки, ще й із захопленими відгуками, — це додаткове підтвердження того, що, як кажуть, «операція пройшла успішно».
Якось узгоджувала інтерв’ю у режимі онлайн. Людина, про яку писала — творча особистість, — сказала тоді слова, які запам’яталися: «Читаю, а у мене мурашки по шкірі бігають…» І я зрозуміла: журналіст, окрім іншого, це ще й музикант — якщо торкнув правильні струни, то й на музику слід чекати особливу. Хоча друкований ЗМІ, на перший погляд, — це безмовний засіб медіа. Ні, виявляється, що майстерні статті ще й як говорять!
Щоправда, на зміну таким статтям все частіше приходить репортерський стиль: читачу потрібна коротка інформація, гострі факти, влучне слово. Тому вчимося з колегами працювати у нових умовах, щоб відповідати вимогам часу. Втім, переконана, що навіть у замітках повинна залишатися душа. Хоч розумію, що не всі колеги зі мною погодяться. Втім, провінційна журналістика цим і відрізняється від загальноукраїнських медіа — душа у ній збереглася.
Зараз, у період інформаційної війни між Україною та Росією, особливо гостро журналісти відчувають різницю у завданнях «четвертої влади». Скажу відверто: я рада, що колишні мрії про роботу у столичних ЗМІ у мене не реалізувалися. Тому що правди у новинах ворогуючих сторін дуже мало…
Випускникам, котрі приходять за порадою, часто кажу: бути журналістом можна і без диплома факультету журналістики, хоч він, зрозуміло, не буде зайвим. Але на журфаці, пам’ятайте, вас не навчать писати. Дадуть теоретичні знання, навчать професійним основам. Ті, хто журфак не закінчував, можуть писати не гірше, ніж дипломовані журналісти. Проте, з моїх особистих спостережень, у цих людей не завжди є глибинне відчуття професії. Наприклад, як поводитися у «робочих» моментах, адже робота з людьми — складна і відповідальна, діяти у ній завжди потрібно гідно.
Можливо, тому мене часом обурює ставлення деяких спеціалістів інших професій, котрі також працюють із людьми. Не дивина сьогодні побачити, скажімо, касира з «кам’яним» обличчям чи недоброзичливого працівника якоїсь бюрократичної контори, котрий видає довідки — такі люди, прийшовши на роботу, не мають права на неприязне ставлення до клієнтів. Це головне правило роботи з людьми. Навіть, коли їх дуже багато і не усі вони люб’язні і тактовні.
У кожній роботі є особисті норми, принципи, яким не навчають у жодному університеті. І навіть фундаментальні знання не врятують, коли немає відчуття професії «зсередини». Люди, з якими ти працюєш, завжди це відчувають. І чим більше поруч таких людей, колег — тим більше шансів на спільний успіх.
Будь-яку газету роблять далеко не самі журналісти. Правильно було би сказати, що авторські матеріали — це лише штрихи до газетного портрету, над яким натхненно працюють різні фахівці. Чимало серед них — технічних працівників, котрі у творчій справі теж стають творчими. У жодній газеті немає жодного «нетворчого» технічного працівника, і це — аксіома. Іноді ще й такі «перли» видають, що жодному журналісту не снилось! Потрібно — ідею підкинуть, буде нагода — самі її реалізують. Оцей синтез і впливає на кінцевий результат спільної роботи. Чим «тугіша» зв’язка — тим кращий номер газети.
Щоп’ятниці ми тримаємо у руках свіжий «Звягель». Для нас, газетярів, цей процес особливий. Насмілюсь сказати, що це — як народження дитини. Хоч наша «дитинка» і з’являється на світ щотижня, але ми щасливчики — жодного разу вихід газети не став для нас буденним явищем. Щоразу — свіжі емоції від прожитих разом з мешканцями міста подій, щоразу — тісний зв’язок з нашими читачами. Тож до зустрічей у новому номері газети «Звягель»!
Усіх колег вітаємо з Днем журналіста, який відзначаємо 6 червня. Гострого пера і мікрофона, задоволення від роботи, наснаги та мирного неба над головою!