Виповнюється 70 років звільнення українських земель від німецько-фашистських загарбників
- Сторінки історії
- 279
- коментар(і)
- 24-10-2014 23:34
Це відбулося, дякуючи мужності та героїзму солдат і командирів чотирьох Українських та двох Білоруських фронтів. Вони провели протягом 1943-1944 років цілий ряд військових операцій, які у значній мірі вплинули на цілковитий розгром ворога, звільнення народів Східної Європи і закінчення Другої світової війни.
Ще продовжувалися жорстокі, кровопролитні бої на берегах Волги, під стінами Сталінграда, а війська Воронезького фронту (командуючий генерал-полковник М.Ф.Ватутін) вже почали очищати українські землі від фашистських загарбників. Першими зустріли воїнів-визволителів на початку 1943 року жителі Луганщини. Вісниками свободи були воїни 1-ої Гвардійської армії генерала А.А.Гречка.
Бійці 573-го Стрілецького полку в кінці грудня 1942 року з боєм увірвалися в село Півнівки Милівського району і вигнали з села окупантів.
У липні-серпні 1943 року наше Верховне Командування провело успішну операцію із розгрому німецьких військ на Орловсько-Курській дузі.
13 серпня почався великий наступ на півдні. Війська Південно-Західного фронту (командуючий генерал Р.Я.Малиновський) форсували Сіверський Донець і розвинули успіх у напрямку Барвінкового, Павлограда, а за ними — Дніпропетровськ, Запоріжжя. Вони звільнили багато міст Донбасу. Через п’ять днів перейшов у наступ Південний фронт (командуючий — генерал армії Ф.І.Толбухін). Активну участь в операції брала Азовська військова флотилія контр-адмірала С.Г.Горшкова. Були звільнені Таганрог, Сталіно (Донецьк), Маріуполь.
Звільнення Лівобережної України і форсування Дніпра було важливим військово-політичним завданням, поставленим перед радянськими військами ще у розпал Курської битви.
Війська центрального фронту в кінці серпня розвернули наступ на Чернігівському та Ніжинському напрямках, форсували річку Десну і 22 вересня вийшли до Дніпра, північніше Києва.
Воронезький фронт завдавав удари на Ромни, Прилуки й Київ і вийшов до Дніпра на день раніше в районі Переяслав-Хмельницького.
23 серпня 1943 року війська Степового фронту при взаємодії Воронезького та Південно-Західного фронтів, звільнили Харків, 2 вересня — Суми, 8 вересня — Донецьк. Після звільнення Полтави війська Степового фронту прорвалися до Дніпра на південний схід від Кременчука. Озвірівши від невдач, гітлерівці творили страшні злодіяння на українській землі: планомірно руйнували міста і села, промислові підприємства, забирали худобу, знищували посіви, затоплювали шахти. За час окупації сотні тисяч радянських людей насильно були вивезені у Німеччину. Німці цілком або частково зруйнували 700 міст, 28 тисяч сіл, без даху над головою залишилося біля 10 мільйонів людей.
Наприкінці вересня радянські війська вийшли до лівого берега Дніпра на 700-кілометровому фронті від Лоєва до Запоріжжя.
Почалося форсування Дніпра на різних ділянках фронту, незважаючи на те, що не були підвезені понтонні плавзасоби.
Велику допомогу наступаючим радянським військам у форсуванні Дніпра надали партизанські загони (понад 20 тисяч партизан). Вони вели розвідку, забезпечували війська плавзасобами, допомагали зводити переправи, захоплювали плацдарми на правому березі Дніпра.
Так званий, «Східний вал» рухнув. Було захоплено і укріплено 23 плацдарми, які мали велике значення для звільнення Києва і всієї Правобережної України.
20 жовтня 1943 року, бравши участь у визволенні України, Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Брянський фронти були перейменовані в 1, 2, 3, 4 Українські фронти.
6 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту (командуючий — генерал армії М.Ф.Ватутін) звільнили столицю України — місто Київ, війська фронту з боями йшли на Захід.
З 24 грудня 1943 року по 14 січня 1944 року військами 1-го Українського фронту була проведена Житомирсько-Бердичівська наступальна операція, в результаті якої повністю були звільнені території Київської та Житомирської областей, частина Рівненської та Вінницької областей.
28 грудня 1943 року були звільнені міста Коростишів і Коростень, а 31 грудня — місто Житомир.
Перший салют на початку 1944 року був проведений у Москві із 124-х гармат, 12-ма залпами на честь воїнів 1-го Українського фронту з нагоди звільнення вузлової станції і міста Новограда-Волинського.
З 24 грудня 1943 року по 17 лютого 1944 року була проведена Корсунь-Шевченківська операція, 13 липня-29 серпня 1944 року — Львівсько-Сандомирська операція, в результаті якої були звільнені 27 липня такі міста: Львів, Станіслав (Івано-Франківськ), Перемишль. Велику допомогу наступальним військам надали українські партизани, з’єднання О.Ф.Федорова, яке здійснило рейд із Чернігівських лісів у Волинську область, з’єднання Сидора Ковпака, яке здійснило рейд із Сумських лісів у Карпати, спецзагін полковника Медведєва, що діяв у Рівненській області, з’єднання Сабурова і Малікова, які діяли на території Житомирської області.
Завершилося звільнення України Карпатською операцією, яка почалася наступом 1-ої Гвардійської армії 9 вересня 1944 року. 28 жовтня окупанти залишили останній населений пункт на території України — станцію Лавочне Дрогобицької області.
У цей день радянські війська вийшли на нинішній кордон України. Так завершилося звільнення від німецько-фашистських загарбників воїнами Радянської Армії.
Ще продовжувалися жорстокі, кровопролитні бої на берегах Волги, під стінами Сталінграда, а війська Воронезького фронту (командуючий генерал-полковник М.Ф.Ватутін) вже почали очищати українські землі від фашистських загарбників. Першими зустріли воїнів-визволителів на початку 1943 року жителі Луганщини. Вісниками свободи були воїни 1-ої Гвардійської армії генерала А.А.Гречка.
Бійці 573-го Стрілецького полку в кінці грудня 1942 року з боєм увірвалися в село Півнівки Милівського району і вигнали з села окупантів.
У липні-серпні 1943 року наше Верховне Командування провело успішну операцію із розгрому німецьких військ на Орловсько-Курській дузі.
13 серпня почався великий наступ на півдні. Війська Південно-Західного фронту (командуючий генерал Р.Я.Малиновський) форсували Сіверський Донець і розвинули успіх у напрямку Барвінкового, Павлограда, а за ними — Дніпропетровськ, Запоріжжя. Вони звільнили багато міст Донбасу. Через п’ять днів перейшов у наступ Південний фронт (командуючий — генерал армії Ф.І.Толбухін). Активну участь в операції брала Азовська військова флотилія контр-адмірала С.Г.Горшкова. Були звільнені Таганрог, Сталіно (Донецьк), Маріуполь.
Звільнення Лівобережної України і форсування Дніпра було важливим військово-політичним завданням, поставленим перед радянськими військами ще у розпал Курської битви.
Війська центрального фронту в кінці серпня розвернули наступ на Чернігівському та Ніжинському напрямках, форсували річку Десну і 22 вересня вийшли до Дніпра, північніше Києва.
Воронезький фронт завдавав удари на Ромни, Прилуки й Київ і вийшов до Дніпра на день раніше в районі Переяслав-Хмельницького.
23 серпня 1943 року війська Степового фронту при взаємодії Воронезького та Південно-Західного фронтів, звільнили Харків, 2 вересня — Суми, 8 вересня — Донецьк. Після звільнення Полтави війська Степового фронту прорвалися до Дніпра на південний схід від Кременчука. Озвірівши від невдач, гітлерівці творили страшні злодіяння на українській землі: планомірно руйнували міста і села, промислові підприємства, забирали худобу, знищували посіви, затоплювали шахти. За час окупації сотні тисяч радянських людей насильно були вивезені у Німеччину. Німці цілком або частково зруйнували 700 міст, 28 тисяч сіл, без даху над головою залишилося біля 10 мільйонів людей.
Наприкінці вересня радянські війська вийшли до лівого берега Дніпра на 700-кілометровому фронті від Лоєва до Запоріжжя.
Почалося форсування Дніпра на різних ділянках фронту, незважаючи на те, що не були підвезені понтонні плавзасоби.
Велику допомогу наступаючим радянським військам у форсуванні Дніпра надали партизанські загони (понад 20 тисяч партизан). Вони вели розвідку, забезпечували війська плавзасобами, допомагали зводити переправи, захоплювали плацдарми на правому березі Дніпра.
Так званий, «Східний вал» рухнув. Було захоплено і укріплено 23 плацдарми, які мали велике значення для звільнення Києва і всієї Правобережної України.
20 жовтня 1943 року, бравши участь у визволенні України, Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Брянський фронти були перейменовані в 1, 2, 3, 4 Українські фронти.
6 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту (командуючий — генерал армії М.Ф.Ватутін) звільнили столицю України — місто Київ, війська фронту з боями йшли на Захід.
З 24 грудня 1943 року по 14 січня 1944 року військами 1-го Українського фронту була проведена Житомирсько-Бердичівська наступальна операція, в результаті якої повністю були звільнені території Київської та Житомирської областей, частина Рівненської та Вінницької областей.
28 грудня 1943 року були звільнені міста Коростишів і Коростень, а 31 грудня — місто Житомир.
Перший салют на початку 1944 року був проведений у Москві із 124-х гармат, 12-ма залпами на честь воїнів 1-го Українського фронту з нагоди звільнення вузлової станції і міста Новограда-Волинського.
З 24 грудня 1943 року по 17 лютого 1944 року була проведена Корсунь-Шевченківська операція, 13 липня-29 серпня 1944 року — Львівсько-Сандомирська операція, в результаті якої були звільнені 27 липня такі міста: Львів, Станіслав (Івано-Франківськ), Перемишль. Велику допомогу наступальним військам надали українські партизани, з’єднання О.Ф.Федорова, яке здійснило рейд із Чернігівських лісів у Волинську область, з’єднання Сидора Ковпака, яке здійснило рейд із Сумських лісів у Карпати, спецзагін полковника Медведєва, що діяв у Рівненській області, з’єднання Сабурова і Малікова, які діяли на території Житомирської області.
Завершилося звільнення України Карпатською операцією, яка почалася наступом 1-ої Гвардійської армії 9 вересня 1944 року. 28 жовтня окупанти залишили останній населений пункт на території України — станцію Лавочне Дрогобицької області.
У цей день радянські війська вийшли на нинішній кордон України. Так завершилося звільнення від німецько-фашистських загарбників воїнами Радянської Армії.
А.РЕБЕЛЬ, інвалід війни І групи, полковник у відставці
Коментарі відсутні