— Доброго ранку, Іване Петровичу!— Здрастуйте, бабо, кгм… Ганно…— Остапівна я.— Та отож, Ганно Остапівно. Як живете-маєте?— Та як… Ніяк.— Тобто?— Та яке ж це життя? А так, слава Богу. А ви, Іване Петровичу, ух, як замахнулися!— Йду-йду, Ганно Остапівно. У народні йду. Депутати. Щоб такі, як ви, жили краще.— А ви ще не там, ну, аж там, а вже почали