А папахи нині там…

Відбулися! Чергові вибори!
Тобто, ще підраховують. Депутатів. Ідентифікують. Бо, хто його знає…
Але ж у нас існує традиція! Поки «підрахувальники» підра­ховують, то кандидати на високі папахи коаліцію клепають.
Поки до ЦВК з усіх неповторно-мальовничих українських куточків стікалася інформація про результати виборчих перегонів, то головні її фігуранти поспішили заявити, що коаліційна угода вже буде підписана через два дні!
І Рада почне радити!
І сіли. За стіл круглий. П’ятірка найкрутіших. Отих, що за попередніми підрахунками голосування подолали п’ятивідсотковий бар’єр. І до Ради проходять радити.
Спочатку, ніби, йшло все, як по маслу. Міцні рукостискання, теплі вітання, щирі усмішки. Боржомі, кава, чай, капучино…
А коли лідер «Блоку Петра Петрика», мудрий предводитель, той, що зрештою хоче жити по-новому, заявив, що він формуватиме коаліцію, то амбіційний і досвідчений камікадзе «Народних Франтів» одразу став дибки. Мовляв, його сила на виборах набрала більше голосів, то їм по праву і належить ця місія. Формувати шатію-братію, тобто, коаліцію.
Коротше, суперечка затяглася до пізнього вечора. Але консенсусу так і не знайшли, тому зустріч перенесли на наступний день.
А день наступний також плідних результатів не приніс. Хоча, наче, «Народні Франти» і поступилися «Блоку Петра Петрика», аби той формував коаліцію. Та ось лідер «Радикюльної партії Олега Ляшкурика» раптом почав волати, аби припинили «дільожку», схопили автомати в зуби і — чорту в зуби! Але ж у Ляшкурика настрій змінюється досить швидко. Тільки-но він закінчив свою думку на слові «зуби», як тут-таки почав вимагати від присутніх три міністерські папахи для своїх братчиків.
На кілька папах розраховував і Андрій Нагородіусадочку, такий собі, ефективний менеджер, непримиренний люстратор та очільник політичного руху «Допоможи собі сам».
Виникла суперечка. Ще б пак! Адже кожен політрух хотів мати на олімпі своїх папаханів.
Не встрявала у «дискусію» лише лідерка «ВО Юля Нова», котра хоч і засиділася десь там, але, ще, сподіваючись таки на свою удачу, вичікувала слушного моменту, аби сказати своє гучне слово.
…І цього дня знову ні до чого не домовилися.
А за круглим столом зустрі­лися після чергових вихідних. У понеділок. Хоча день важкий, проте консультації треба консультувати.
Однак цей ранок почався із нечуваного прецеденту. На зустріч припхалася непрошена делегація політруху «Віднесені вітром». Аби не Олег Ляшкурик зі своїми вилами, то довго довелося би їх «просити» із залу.
Потім претенденти на високі папахи завзялися розглядати питання силових стаєн, де головні посади хотів підім’яти під себе знову ж таки харизматичний Олег Ляшкурик. І, аби підтвердити свою готовність, уміння і здатність ними керувати, Ляшкурик «VIP-рейсом» злітав у зону АТО і привіз звідти якогось столітнього бороданя.
— Бачите, якого я лахматого сепаратюгу злапав! — пробасив Олег Ляшкурик. — Можу ж працювати! Коли мені це треба!
Нарешті слушного моменту діждалася лідерка «ВО Юля Нова». Іронічно мовила:
— Клоунада! Хоча, ми і не такі коники викидали, хі-хі!
Слово за слово — знову сварка. І знову ні до чого недоговорилися.
Коротше, засідання вкотре перенесли.
А потім знову були зустрічі. Знову думали-гадали, рішали-зарішували. Та до згоди ніяк не доходили. Бо кожен хотів якнайбільше собі до рук папах прибрати.
А той ще вимагав не чіпа­ти поки депутатську недоторканність. Той просив не вводити податок на розкіш. Той хотів щось «віджати», тобто, керувати тією чи тією галуззю виробництва. Той хотів «рейдернути» щось у того, або того, тобто, отримати такі собі тендери. Той заходився ділити бізнесові сфери впливу, тобто…
А це, кажуть, що підписали! Угоду. Коаліційну! Тільки там щось із роздачею папах вийшла заминочка.
Так воно й зрозуміло — коаліціада!