- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
(Закінчення. Початок : Схованка під копицею листя…) Зустріч із чудовиськом Сергію Андрійовичу Тихончуку пощастило: він знайшов нову місцину з рижиками. На узліссі. Сюди приморозки ще не встигли дістатися. Нарізав цих грибів з відро. Радів, що пустить їх на засолку. А солені вони дуже смачні. Несподівано з боку пошматованого буревієм лісу почув
(Продовження. Початок : Схованка під копицею листя…) Знайомими стежками Ще вдосвіта Сергій Андрійович Тихончук почав лаштуватися по гриби, але цього разу — в далекий ліс. За рижиками, що росли краєм сосняка. «Аби встояли. Другий приморозок таки... — думкою забідкався старий. І враз виринула підступніша гадка: — А коли на того «чорта» натраплю?
(Продовження. Початок : Схованка під копицею листя...) Дорогою до схованки… Вони вже хвилин з тридцять пробиралися до потаємного місця. Один із правоохоронців слідчо-оперативної групи, котрому обличчя пошкрябало цупке гілляччя груші-дички, нервово гукнув: — Гей, Сусанін, ще довго вестимеш? — Ти мені, пане поліцейський, того історичного м
Олександр призначив зустріч Софії за старим клубом у парку (імена в матеріалі змінено). Дівчина прийшла вчасно, хоча трохи й боялася цієї зустрічі. Останнім часом цей «женишок» (так вона його про себе називала) став розгнузданим, грубим, не контролював емоції. Софія впівголоса, але сердито, спитала: — Чого звав? Олександр надувся, пробе
Юрко примчав зі школи і, швидко пообідавши, кинувся в кімнату до батька. — Тату. А можна мені на двір? — А домашнє завдання за тебе я робитиму? — не відриваючись від паперів, спитав батько. Юрко скорчив благальне обличчя: — Так попереду два вихідні… — Гаразд. Але дивися мені, — попередив батько. — Далі двору — нікуди! І не балуватися
Представники з росвійськкомату з’явилися зненацька. Обоє при зброї (автомати). На грудях теліпаються біноклі. Однак військкоматівські служаки до дерев’яного зрубу на курячих ніжках підходили сторожко. Хтозна, хто там у старої карги сьогодні гостює. А раптом «укропське деерге»? Навколо хатини таємниче поскрипував старезний дубовий ліс. У
«Наболіло! Маю ректи слово! Мене, Ілька Ківу-Чухала, часто запитують: чого я втік із України? А я не хотів чекати, щоб мені щось устромили в дупу. Владу в Україні захопили бандери. Тому я втік, тобто, виїхав до миролюбної, щедрої, доброї, вєжлівої, широкостранної родної країни, де є багато лєсов, полєй і рєк! Кажуть, що Ківа-Чухало — зрадн
— Альо-о! Мама!.. И-и-и... — Що, трапилося, доню?! — Та тут таке, ма... И-и-и... — Ой... Серце заходиться... — Ти, мамо, дуже не хвилюйся. Я жива... — Ой! — ...І здорова. — Ой! Йой! — И-и-и-ииии... — Чого ж ти, доню, так крепко плачеш?! — Я в аварію потрапила. И-и-ии... — Та як же це так?! — Може, я й не винна, але поліцейські обвинувач
Василь Клинок перепинив Івана Клямку неподалік магазина. — Хе! Затарився? — спитав Василь, глипаючи на кульок у руках Івана. Клямка сердито відгризнувся: — А тобі що? Клинок ніяково зам’явся: — Та я це... — Коротше. — Ігор Мирончук борг не повертає. Іван Клямка здивовано вирячився на співрозмовника. Відтак пробурмотів: —
«Укропи мені закидають ніби я, Сімобздян-Бороїдка, свого часу закидала, що ми Київ візьмемо за два дні. Чи півтора? А, може, я жартувала… Хі-хі! Хоча насправді, що там було брать той Київ? У Гостомелі ми були. У Київ заходили. Ми обеззброїли укропів і знищили майже всі їх сили. А потім почалася війна з НАТО. Воєнкори, що приїжджають із того боку, в