«Янголятко» на дорозі

Надворі — невеликий морозець. Кружляють пухнасті сніжинки. Літають сполохані голуби. Туди-сюди сновигають з торбами і сумками пішоходи, поспішаючи хто куди.
У ці суєтні хвилини тротуаром центральної вулиці крокував місцевий житель, котрого звали Євграф. Ішов і про щось своє думав.
Коли раптом його думки порушила юначка, котра несподівано, як та голубка, підлетіла до нього. Вона була симпатична, чорнявенька, простоволоса. Одягнена в червону курточку, сині джинси, сірі чобітки.
Дівчина загадково дивилася в очі Євграфові і мило всміхалася. Чоловік аж відчув тепло її дихання.
«Невже закохалася в мене з першого погляду?» — подумав Євграф і відчув, як у нього шалено загупало серце.
А чорнявка й питає:
— Ви у Рівному бували?
— Колись, — видихає Євграф, — бував.
А вона вже чи не тулиться до його грудей:
— Це місто таке зараз прекрасне! Таке красиве!
— Справді?! — захлинаючись від слів, шепоче Євграф.
— Так, — приємно вимовляють її малинові вуста. — А хочете ще раз там побувати?
— Хочу! — із завмиранням каже Євграф і дивиться на волосся юнки, в якому плуталися ніжні зірочки-сніжинки.
А миле дівча продовжує говорити:
— А, знаєте, нещодавно в Рівному відкрився чудовий парфумерний магазин!
І — тиць Євграфові під ніс якусь скляну трубочку:
— Відчуваєте силу аромату?!
Євграф відчув, що це не кохання з першого погляду. Напруження поволі почало спадати. На душі стає гірко-гірко.
А чорнявка повторює:
— То відчуваєте? — а відтак. — Якщо сподобалося, то я можу вам дати цей пробник.
Євграфова рука по інерції тягнеться за пробником.
Та симпатична «рівненчанка» притискає його до своїх грудей. Кокетливо видихає:
— Отримаєте пробник, якщо замовите в нашому магазині ці чудесні духи!
Потім юначка відбігає на кілька кроків, зупиняється, обертається і грайливим поглядом дивиться на Євграфа. Так, наче манить його за собою. Як Мавка Лукаша.
І у Євграфа знову зажевріла надія. Він робить несмілі кроки їй назустріч. А вона все відбігає й відбігає. Все манить і манить.
Зрештою зупиняється. Біля крислатого каштана. І каже:
— Чуєш, жлоб! То духи понравились чи як? Ти чо глючиш?
Євграф оціпенів, онімів. Майнула думка: «Це ж треба, щоб таке миле янголятко і так ра-
зюче перетворилось на чорта!»
— Чого сопеш, питаю? Чи не рознюхав запаху класних духів? То на!
І знову — тиць пробника Євграфові під ніс. Мало чи не в носопирку.
— Коротше, так, чувак, — ховаючи в сумочку пробника, каже «миле янголятко». — Надумаєш своїй подрузі купити ці духи — підвалюй. Я тут постійно кручусь. Ей, шльоцик! У тебе що, депресняк? От лажа!..
І вона метнула до гастроному. Щоб далі «крутитися» зі своїми пробниками.
А Євграф, простуючи далі тротуаром, роздумував над високими почуттями: чи буває кохання з першого погляду?..