СЛУЧ: ІЗ ЗВЯГЕЛЯ... У БАЛТІЙСЬКЕ ТА ЧОРНЕ МОРЯ

Ми не знаємо жодної людини, яка б не захоплювалася і не милувалася чудовими пейзажами нашої Случі, скелясті береги якої найбільш мальовничі саме у межах Новограда-Волинського. Це відмічали і Т.Г.Шевченко, і Леся Українка, а також інші автори — байдужих не було. Але, що ми знаємо про Случ нашу, південну, та історію, з нею пов’язану?
Спочатку скажемо — давно треба забути легенду про те, що стара назва міста Звягель пов’язана з нашою річкою. Це стосується красивої легенди (але все ж легенди) про ланцюги та дзвін, вона з тих, про які кажуть — «чули дзвін, та не знають, де він».
Случ бере початок в унікальній місцевості шляхом злиття декількох струмків на Авратинському плато (висота 331 м.) Подільської височини. Це своєрідний «українский Валдай» — якщо з Валдаю починають свій біг і Дніпро, і Волга, і Західна Двина, то з Авратинського плато на відстані всього 1,5-2 км від витоків Случі починають свій біг Південний Буг і Збруч. У наш час Случ витікає з невеликого озера біля с.Червона Случ (колишнє с.Чухелі) Теофіпольського району Хмельницької області. Тече Случ своєрідною дугою — до Любара у північно-східному напрямку, потім, до Новограда-Волинського — на північ, нарешті, виходячи на Поліську низовину, тече у північно-західному напрямку. Русло дуже звивисте, місцями кам’янисте, перетинається порогами, від устя р.Корчик — піщане або болотисте. Долина у верхів’ях V-подібна, в середній і нижній течії — коритоподібна, завширшки від 9,9 м (у с.Падинка) до 5 км (у м.Баранівка), у середньому 0,2-0,8 км. Від с.Губина (вище Любара) до с.Устя (нижче Городниці) береги високі та скелясті, часом річка тече у вузькій ущелині, місцями береги низькі і болотисті, від Звягеля на берегах починалися великі ліси. Цікава і довжина Случі — наприкінці ХІХ ст. вона складала 482 км, сучасна довжина — 451 км — скорочення за рахунок випрямлення русла через численні водосховища, ставки. Ще цікавіше з глибиною річки — наприкінці ХІХ ст. її оцінка коливалася від 0,9 до 4,6 м. у польських джерелах, від 1,6 до 6,3 — у російських, але у польських джерелах відмічається, що під час повної води (т.зв. весняних вод) з березня по липень рівень води піднімався на 2,1-4,2 м. (це пов’язано з тим, що живлення річки переважно снігове, і на цей період припадає 60% річного стоку). Сучасна глибина Случі — всього 1,5-1,7 м, підйом води у весняну повінь — до 0,5-1 м. Для понівняння, сучасна глибина по фарватерах Дніпра суттєво піднята у результаті гідротехнічного будівництва та інженерних робіт, у наш час складає 3,5 м.
Якщо сучасне русло завширшки від 5-20 м у верхів’ї, до 60 м у низині, то наприкінці ХІХ ст. — від 21 до 73,5 м. Швидкість течії 0,6 м/с, площа басейну 13,8 тис.кв.км, падіння течії — 0,38 м/км. Багаточисленні рукави та старі русла Случ створює в нижній течії від с.Зносичі до м.Сарни і від с.Любиковиці до устя, де течія супроводжується низкою піщаних дюн, але при впаданні у р.Горинь (у с.Лютинівка і с.Велюнь, нижче м.Дубровиця), розгалужується на два основні рукави, завдовжки до 50 км.
На берегах Случі розташовані міста Новоград-Волинський, Старокостянтинів, Баранівка, Сарни, Дубровиця, селища міського типу — Базалія, Любар, Понінка, Миропіль, Першотравенськ, Городниця, Березно. Основні притоки: ліві — Ікопоть, Деревічка, Білка, Хомора, Церем, Корчик (до речі, по В.Далю, слово «корець» — синонім від слова «корчма»), Смолка (у витоках у районі Майдан-Вили знайдено великі поклади графіту), Стави, Сергіївка, Язвинка, Михайлівка, Устя, Стубель, праві — Дорогань, Понора, Немилянка, Рудня, Тня, Вершниця, Цвіля, Вілія, Перевезня, Попівка, Ямка, Блива, Шкіра, Іконець, Бобер, Полична, Козарка, Тусталь, Торчока. Наприкінці ХІХ ст. багато води Случ брала також з річок: Деснівка, Грабарка, Криваль і Зайчик.
Наприкінці того ж ХІХ ст. було 6 пристаней, 3 спуски (біля лісу) 8 паромів, 22 мости (з них 8 постійних: 3 мурованих, 5 дерев’яних), 65 гребель, багато бродів. Річка була настільки чиста, що, крім рибальства (водилась навіть така рідкісна риба, як Gabius gumnotrac helus), — вода з такої річки використовувалася як питна, зокрема у Звягелі воду розвозили в бочках (див «Звягель-Інформ» №19 від 07.05.08 р.). Сьогодні стік Случі і основних притоків дуже зарегульований водосховищами та численними ставками,тільки на Случі їх близько 220, вони використовуються для водопостачання та рибальства, працює 4 малих ГЕС.
Случ була судохідною і сплавною, але, як писав наш відомий краєзнавець Л.Рокоссовський, прокладання у 70-х роках ХІХ ст. залізниці Київ-Брест, «підірвало водну торгівлю Звягеля і округи, з торговельних і промислових міркувань залізниця залишила їх на задньому плані». Основним товаром у водної торгівлі Звягеля і округи було збіжжя і головне — ліс. Велике значення вона мала для Звягельщини — у 30-х роках ХІХ століття — щорічно сплавлялося лісу на суму 25-34 тис. рублів сріблом, а вже у 1859 році, при тратах на закупівлю збіжжя (ліс був свій) у 5902 рублі — за збіжжя і сплавлений ліс було отримано 242088 рублі сріблом — наприклад, навіть у 1880 році вся промисловість Звягеля виробила продукції на 1088905 рублів. Збіжжя і ліс збувалися у Гданську і Мемелі (Клайпеді), за свідченням заступника директора Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України В.Г.Берковського, у Гданському воєводському архіві досі зберігаються документи на збіжжя і ліс, отримані у Гданську із Звягеля, вони приходили морем у XVII-XIX ст. Як же із Звягеля ліс потрапляв у Балтійське море? Перший водний шлях починався із Тальків і Гульська, проходив по нашій південній Случі, потім Горині, із неї — у Прип’ять, з неї — у Північну Случ (завдовжки 228 км) до витоків, звідки через Неманські болота у Неман, судна і плоти, що йшли до Гданська за Тільзитом (Советск), повертали в рукав Русь (Атомат) у Куришгаф (Куршську затоку) Балтійського моря, ті ж, що йшли до Мемеля (Клайпеди), повертали в рукав Гільге, з якого через канал потрапляли у р.Денге, на якій і стоїть Клайпеда. Але у 1770 році великий литовський гетьман М.К.Огінський почав будувати канал між Прип’яттю та Неманом, але будівництво швидко припинилося і було поновлено лише при Павлі І (у 1799 р.) і був відкритий у 1804 р. за ім’ям першобудівника названий Огінським. Вхід у канал — через р.Ясольду, всього близько 40 км вище устя Горині, потім по 56 км каналу у р.Шара (приток Немана). Навігація по каналу, як і по Случі, була тільки у повну воду, з березня, коли скресає і Случ, і Неман, по липень. Навігація по Случі була утруднена у вузьких місцях з причини великої швидкості води, порогами, підводним камінням. Але польські джерела відмічають, що сплав по Случі був кращим, ніж по Горині і Стирю. У повінь, що тривала від 12 до 20 днів, проходив основний сплав збіжжя з верхів’я Случі, лісу — від с.Марківка (Баранівський р-н), за свідченнями місцевих жителів, між Тальками і Киковою і досі на дні Случі лежать великі затонулі колоди. У 1850 р. була побудована гребля у с.Лубчиця, збіжжя почали відправляти з приплави у Звягелі, ліс почали сплавляти від с.Чижівка. На зворотньому шляху везли сіль, металовироби, інші іноземні товари (тобто судноплавство здійснювалося як униз, так і вверх по Случі). Таким був сплав по Случі у XVII-XIX ст.
Але існує матеріальне свідчення того, що навігація по Случі існувала на початку нової ери. Про це свідчать знахідки у поймі Случі і притоків римських монет, наприклад, під Любаром і Городницею часів імператора Марка Аврелія (правив у 161-180 р.р.), навіть на Хоморі по Рудні (Луб’яниці) під Барвинівкою — 339 монет імператора Діоклентіана (правив у 284-305 р.р.), грецьких монет, у тому числі і у районі нашої Ржатківки. Як же вони потрапляли у південну Случ — більшість дослідників вважають, що існував волок між Случчю і Бужком (ліва притока Південного Буга), який проходив через сучасний Красилів, завдовжки біля 5 км, тобто водний шлях починався з Бугсько-Дніпровського лиману Чорного моря, потім по Південному Бугу — у ліву притоку Бужок, з верхів’я якого волоком — у верхів’я Случі. Зі Звягеля до Чорного моря іде ще один шлях — через Горинь, Прип’ять, Дніпро у той же Дніпрово-Бугський лиман. Те, що, крім відомого під назвою «із варягів у греки» водного шляху з Балтійського у Чорне море, водний шлях по нашій річці використовувався вже у першому тисячолітті, говорять навіть назви обох річок — правої і лівої притоки Прип’яті, по котрим він проходив — Случ, тобто у ті часи існував ще один водний шлях між двома морями, який проходив по нашій Случі.
Яким саме шляхом здійснювалась навігація — знов у різні часи по-різному. Це залежало як від пори року, так і від безпечності плавання, адже і на Дніпрі був волок (в районі сучасного Запоріжжя), де постійно чатували засідки кочових племен, а потім татар, і також від того, хто звідки і куди плив. Якщо приблизно до ІХ ст. торгівля здійснювалася з Чорноморським регіоном, то із становлення Київської Русі — почало повільно переорієнтовуватися на бік Балтійського регіону, який вже з XVIІ ст. стає основним. Про це свідчить знахідка у Новограді-Волинському у 1891 скарба у 170 полтараків та шелягів — польських, пруських, ризьких, сілезьких і шведських. Крім того, попадаючи зі Звягеля у Дніпро через Горинь і Прип’ять, — опинялися на тому ж шляху «з варягів у греки», основному водному торговельному шляху Київської Русі — по якому зі Случі було можливо попасти не тільки до Чорного моря, але і до Великого Новгорода — на Случі, вище Любара, у с.Губина була знайдена висла свинцева печать Новгородського князя Володимира Всеволодовича (княжив у 1136 р.). Крім того, у ті часи наша Случ і її притоки були головними водними артеріями Болховської землі — на сьогодні з 53 зафіксованих Болховських міст — 23 міста зафіксовано у Послуччі.
Така історія водної торгівлі, через різні системи річкових шляхів і волоків між ними по Случі, яка протягом століть мала важливіше значення у житті Звягеля і окрузі та його розвитку.