Володимир ЛИТВИН: «Маю надію, що люди швидко прозріють»

17-18 листопада народний депутат України Володимир Литвин проводив прийом виборців Новоград-Волинського, Баранівського, Ємільчинського та Червоноармійського районів. Відбулися зустрічі з новообраними депутатами місцевих рад від Народної Партії.
У цілому, оцінюючи хід і результати виборів, Володимир Михайлович висловив щиру подяку мешканцям округу за підтримку його політичної сили. Сьогодні представники Народної Партії обрані до місцевих рад у 14 регіонах України — у Вінницькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській та Чернівецькій областях. У 12 районах і 2 містах Житомирщини «народники» — серед лідерів і матимуть змогу реалізувати прагматичну центристську політику Народної Партії.
17 листопада в ефірі Житомирського обласного телебачення Володимир Михайлович відповів на низку запитань, пов’язаних як із підсумками місцевих виборів, так і з загальнополітичною ситуацією в Україні. Пропонуємо нашим читачам друкований варіант інтерв’ю, взятого житомирським тележурналістом Леонідом Харшаном.
— Шановний Володимире Михайловичу, вітаючи Вас як лідера політичної сили, представники якої увійшли до складу обласної ради, хотілося б почути Ваш коментар щодо результатів місцевих виборів у цілому по Україні та в обласну раду зокрема.
— Ще за два тижні до виборів я писав: «Вибори закінчилися, забудьте про них». Результат у цілому був прогнозований, оскільки «навіювання» у вигляді політичної реклами, на яку витрачені сотні мільйонів гривень, зробили свою справу — люди, проклинаючи нинішню владу і демонструючи тотальне невдоволення, за неї проголосували. Який закон, такі й вибори. Про що можна говорити, коли людина, фактично здобувши перемогу на виборах, не стає депутатом, оскільки політична сила, від якої вона змушена була балотуватися, не набрала 5%. А взагалі, коли сьогодні переможці від партії влади демонструють тріумф, говорять про те, що вони подолали попередню владу, повністю її перезавантажили, я пропоную подивитися хоча б серед депутатів обласної ради: в яких політичних силах вони були вчора? Частина просто перебігли до чергових партій, які при владі, і завжди залишаються «на плаву». Щодо представництва Народної Партії в обласній раді, міських і районних радах, то я повинен відмітити, що результат не відбиває у повній мірі тієї роботи, яка була проведена нашими депутатами попереднього скликання і мною особисто на благо жителів області. На превеликий жаль, наша ментальність, така як невдячність, дає про себе знати. На моє глибоке переконання, людей у черговий раз ошукали, наобіцяли багато. Згадайте бігборди по всіх містах, де було написано: мир, скасування грабіжницьких тарифів, контрактна армія. Тепер виконати це неможливо, і треба відволікти увагу людей достроковими парламентськими виборами. Я переконаний, що позачергові вибори — неминучі, питання лише в часі.
— Проблем дійсно дуже багато, а от чи можливе все ж таки їх вирішення діючою Верховною Радою?
— Я вважаю, що в нинішньої Верховної Ради проблем немає, проблеми є в народу. Питання в тому, що в багатьох випадках немає з ким розмовляти, коли ти бачиш, що весь час торохтять про зниження грабіжницьких тарифів, відміну 15% податку на пенсію, індексацію пенсій і зарплат на рівень інфляції, як того вимагає Конституція, але не голосують, маючи 300 голосів у коаліції. Виходить, їх цікавить не рішення, а сам процес. Що треба зробити? Необхідно, щоб люди не голосували, а обирали і питали за виконання.
Зверніть увагу: сьогодні вже припинили розмови про зниження ціни на газ. Чому? А тому, що почалися «перешіптування» з приводу майбутнього Уряду, і кожен лідер у парламенті має надію, що йому випаде велика честь очолити Уряд. Так навіщо скасовувати високі ціни на газ для людей — це ж суперечить вимогам МВФ. У нас діє дивна тенденція — політики, які втратили владу, найкраще знають, що треба простим людям, і про це постійно говорять, а, приходячи до влади, про це враз забувають. А в людей наших, і тут не варто «сюсюкати», а треба визнати — коротка пам’ять. Тих, хто їх обікрав, вони підсаджують якомога вище до влади, а потім в Україні стоять суцільні плачі.
— Чи варто продовжувати мораторій на продаж землі?
— Ця проблема — висмоктана з пальця. У нас землі вільної уже немає. Землі давно розібрали, сьогодні ми маємо латифундистів, таких собі величезних поміщиків, і не тільки вітчизняних, які за безцінь забрали у людей землю в оренду і сплачують, що Бог на душу покладе. Треба, по-перше, навести лад в обліку земель — у нас сотні тисяч не витребуваних паїв. Це — близько 2,5 млн. гектарів землі. По-друге, це — оцінка землі, щоб людина знала, що її земельний пай коштує, скажімо, 50 тис. доларів. Тоді людина, маючи акт на право приватної власності, йде в державний земельний банк і може продати землю банку за ринковою ціною. Банк, у свою чергу, вибирає, кому надати цю землю в користування, але тим людям, які дотримуються сівозміни, які зберігають землю. Бо скоро наші знамениті чорноземи будуть виснажені до останку.
Сьогодні в наших селах багато одиноких людей, яким немає кому залишити земельний пай, тому треба дати їм можливість продати землю державі за ринковою ціною і припинити всі розмови про мораторій, бо насправді це лише на користь тим, хто вже має у власності тисячі гектарів української землі.
— Верховна Рада сьогодні переймається ухваленням, так званих, безвізових законів, наскільки, на Ваш погляд, ці закони важливі для пересічних громадян?
— Дійсно, зараз все підганяють до питання безвізового режиму, при прийнятті будь-якого закону кричать, що Європа — вимагає. Я спокійно до цього ставлюся, врешті-решт, якщо йдемо в Європу, то маємо жити за їхніми правилами. Але я більш, ніж переконаний, що в наступному році Україна безвізового режиму не отримає. Зверніть увагу: спочатку говорили, що це відбудеться з 1 січня 2016 року, а тепер уже говорять про вражаючу перспективу наближення безвізового режиму.
Тому я думаю, що сьогодні треба, в першу чергу, займатися економікою, створенням робочих місць, відповідною заробітною платою. Треба дати можливість людям жити в Україні, бо, якщо відкриють кордон, то ті, хто може рухатися, втечуть звідси, а залишаться лише немічні люди, а яка ж тоді буде перспектива? Треба говорити про Україну, а не зваблювати людей європейським маревом, демонструючи нездатність організувати життя в Україні.
Але все ж таки я маю надію, що люди швидко прозріють і ставитимуть питання до тих, хто їх звабив і до тих, кому вони віддали в управління Державу Україна.